Професія на все життя більше не працює. Чого варто навчати підлітків?

Кілька років тому після короткої розмови зі мною дівчина забрала документи з навчального закладу й вступила на іншу спеціальність. Ні, я не радила їй кидати навчання, і ні це історія не про університет чи "правильне" рішення – вона про здатність чесно сказати собі: "Це не моє" і взяти відповідальність за новий вибір.

Можливо, саме тому мене ця статистика радше фруструє, ніж лякає: 70% українських підлітків не можуть назвати професію, у якій бачать себе у 30 років. І проблема для мене не лише в самій цифрі, а в тому, що ми досі вважаємо таку визначеність ознакою готовності до майбутнього. На перший погляд 70% звучить тривожно. Мовляв, молодь не знає, чого хоче. Але я щоразу думаю про ту дівчину і ставлю собі інше питання: а чи точно головне завдання підлітка - якомога раніше знайти одну правильну відповідь?

Ми тоді з нею взагалі не говорили про те ким бути – вона запитала, як наважитися на рішення і зрозуміти, що воно справді твоє? Я згадала стару історію про монетку: коли не знаєш, що обрати, підкинь її – найважливіше не те, що випаде, а те, який результат ти хочеш побачити, поки вона летить.

Через рік ми з дівчиною звірилися – новим вибором вона була задоволена. І ця історія ще раз нагадала мені: вибір твій, відповідальність за нього теж твоя і ти маєш право його переглядати.

Ким бути – не те саме, що як жити

У 15-16 років підліток має відповісти на одне з найдивніших дорослих запитань: "Ким ти хочеш бути?". Не "Що тобі цікаво?". Не "Які проблеми ти хотів би вирішувати?". Не "Яке життя ти хочеш побудувати?". Саме – ким бути. Наче десь існує одна правильна відповідь, її потрібно вчасно знайти, вступити на відповідну спеціальність і бажано більше не помилятися.

Тільки світ, для якого була створена така модель, стрімко зникає. За оцінкою World Economic Forum, роботодавці очікують, що до 2030 року зміняться або стануть неактуальними близько 39% ключових навичок, якими сьогодні користуються працівники. Технології, штучний інтелект, демографічні й економічні зміни перебудовують не лише перелік професій, а й сам зміст роботи всередині них.

В Україні до цього додається ще більше невизначеності: український підліток сьогодні думає про майбутнє, одночасно не знаючи, де житиме, де навчатиметься, яким буде ринок праці й якою буде країна після війни (сподіваємося, що це вже буде після війни). І при цьому системної підтримки в цьому виборі він майже не отримує – наприклад лише 3% підлітків проходили стажування.

Не дивно, що троє з чотирьох підлітків не відчувають готовності до професійної реалізації. Ми вимагаємо визначеності від покоління, яке дорослішає в радикальній невизначеності та ще й без інструментів, які б цю невизначеність бодай трохи зменшували.

А дорослі, до речі, точно визначились?

Цікава історія сталася на фокус-групі з підлітками, коли ми обговорювали теми Першого Підліткового Форуму від Клубу Добродіїв. Вони дуже активно просували тему вигорання. Говорили про школу, гуртки, очікування щодо успішності, постійну гонитву за результатами. Але потім вони додали ще один вимір. Вони дивляться на доросле життя і не хочуть одного дня прокинутися в точці, де робота давно не радує, сил постійно бракує, а змінювати щось уже страшно.

Універсальних відповідей тут немає ні в 16, ні в 36, ні в 56. Тому, можливо, чесніша позиція дорослого поруч – це не "я знаю, як правильно", а "давай вчитися шукати, перевіряти і переглядати відповіді разом".

Від вибору професії – до композиції ролей

Саме тому мені ближче поняття "професійна навігація", а не"вибір професії". Бо реалізація – це не одна точка вибору, а архітектура рішень. Іноді – композиція кількох ролей одночасно: бізнес, викладання, консультування, суспільні проєкти. Через кілька років пропорції можуть змінитися. Яка з цих ролей тоді "справжня професія"? Тож можливо, саме питання поставлене неправильно.

Що насправді допомагає підлітку визначатися

У програмах Клубу Добродіїв ми рухаємося від внутрішнього контексту до зовнішнього: спочатку таланти, інтереси, вміння і цінності підлітка, потім – що відбувається зі світом, на які професії все більший попит, які навички стають потрібними. І лише після цього намагаємося побудувати міст між цими двома реальностями. Не знайти містичне "призначення", а сформувати робочу гіпотезу і чіткий маршрут з трьох кроків: зрозуміти себе, побачити професію зсередини та скласти короткий план.

Перший крок – самопізнання. Не "яку професію мені обрати?", а "що для мене важливо, що мені цікаво, що я вмію і в чому моя сила?". У внутрішньому моніторингу наших програм саме тут ми бачимо одну з найбільших змін: після профорієнтаційного інтенсиву частка підлітків, які розуміли, як пов'язати свої інтереси з професійною реалізацією, – з 38% до 96%.

Для мене тут цікаві не стільки самі цифри, скільки напрямок зміни. Не "я нарешті знаю назву своєї професії", а "я краще розумію себе і розумію що з цим робити". Бо без цього будь-який вибір легко стає вибором за престижем, порадою когось зовні або страхом помилитися.

Другий крок – побачити професію такою, якою вона є насправді. Назва спеціальності майже нічого не говорить про те, як виглядатиме твій звичайний понеділок. Саме тому так важливі розмови з практиками, реальні завдання, короткі стажування, можливість буквально "приміряти" роль.

Це теж добре видно з даних. До практичного знайомства з професією лише 9% учасників одного з наших форматів говорили, що дуже добре розуміють щоденну роботу фахівця. Після практичних завдань і спілкування з професіоналами високий рівень розуміння мали вже 60%.

Тобто професію значно корисніше не вибирати з каталогу, а досліджувати.

Третій крок – перевести велику тривогу про майбутнє у конкретний горизонт і продумати дорожню карту. Не "ким я буду все життя?", а "що я можу зробити протягом наступних шести місяців?". Після стажування частка підлітків, які мали чіткий кар'єрний план на найближчі шість місяців, зросла з 31% до 75%.

Шість місяців – наступний крок, який уже можна перевірити реальністю. Підтвердиться гіпотеза – чудово! З'явиться розуміння, що треба пошукати ще – теж прекрасно!

Передумав – не означає помилився

Іноді це означає, що ти дізнався більше про себе і світ. Роль дорослих на цьому шляху не давати гарантію, що вони ніколи не помиляться – натомість дати підліткам право пробувати, змінювати рішення й щоразу повертатися до кількох простих питань: що я вмію? Що мені цікаво? Що для мене важливо? А потім дивитися назовні – що зараз потрібно світу і де ці дві реальності можуть зустрітися.

Ті кілька секунд, поки монетка летить у повітрі, не завжди дадуть готову відповідь, але точно допоможуть почути себе. Так само й сучасна профорієнтація має не вести підлітка до єдиного "правильного" вибору, а навчити його у будь-який момент знову знаходити маршрут.

Марія Тодорчук, засновниця благодійного фонду "Клуб Добродіїв" і Підліткового простору "Місце сили і підтримки", імпакт-лідерка, спеціально для "УП. Життя".

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.