Допоміжні інноваційні технології в медичній освіті. До чого тут право на помилку та етика

У медицині немає права на помилку. Інша справа – медична освіта, під час якої просто-таки необхідно помилятися, щоб відточити навички.

Сьогодні сучасні інноваційні технології, як-от тренажери віртуальної і доповненої реальностей, 3D-програми, високореалістичні симулятори пацієнта, дають змогу студентам-медикам помилятися безпечно.

Це не модний тренд, а інструмент, який насамперед допомагає вчити майбутніх лікарів без ризику для пацієнта. Здобувачі освіти можуть перевіряти свої дії в умовах, максимально наближених до реальності, і не боятися помилитися.

Це про те, як навчити майбутнього лікаря діяти правильно там, де помилок уже бути не може.

Як було раніше і як зараз

Коли я навчався в медичному університеті – з 2008 по 2014 рік – популярним був традиційний, прямий підхід до навчання, альтернативи якому просто не було. Комунікація між пацієнтом і студентом відбувалася безпосередньо у палаті. Проте не завжди пацієнти сприймали студента як лікаря. Через це могли не бути відвертими під час розмови або не повністю повідомляли анамнез.

Сьогодні реальні клінічні ситуації майбутні медики мають змогу відпрацювати на симуляціях, що є значно етичніше щодо пацієнта і водночас дає можливість студенту розкрити повну клінічну картину.

Підходи до вивчення анатомії також докорінно змінилися. Раніше ми працювали з трупним матеріалом – із властивими йому спотвореннями: зміненою щільністю, довжиною, кольором, деформаціями після фіксації формаліном. Це давало безцінний, хоча й обмежений досвід.

Нині трупний матеріал не використовується, натомість студенти працюють із цифровими моделями, які точно відтворюють тканини живої людини.

І найголовніше – тоді, як і зараз, студентам заборонено виконувати інвазивні маніпуляції з реальними пацієнтами. Проте, щоб зробити все правильно, руки мають запам'ятати механізм, пристосуватися, довести до автоматизму. Але хто дозволить студенту третього курсу поставити катетер пацієнту? Ніхто, адже це ризиковано, він може нашкодити.

Натомість зʼявилася можливість багаторазово відпрацьовувати велику кількість навичок на сучасному симуляційному обладнанні, яке максимально моделює стан живого пацієнта. Викладач при цьому може контролювати процес та надавати зворотний зв'язок у реальному часі, коригуючи дії студента.

Безумовно, випробувані часом підходи класичної медичної освіти добре себе зарекомендували протягом століть і дали змогу виховати не одне покоління чудових лікарів. Однак сьогодні інноваційні технології дають нам те, чого дуже бракувало: можливість безпечно набувати практичних навичок, гарантуючи при цьому гідність і безпеку пацієнта.

Практикуватися – без ризику для людини

Сьогодні інновації – це спосіб створити освітній простір, у якому студент стає активним учасником клінічної ситуації з першого курсу, але без ризику для пацієнта. Йдеться про технології, які вже активно використовуються під час навчання в Україні та за кордоном, наприклад:

1. Віртуальна анатомія і 3D-моделювання. Ми не говоримо про класичні VR-окуляри для кожного – йдеться про великі дисплеї, на яких викладач керує деталізованою 3D-моделлю організму – і всі мають змогу це бачити. Можна активувати окремі тканини – залишити тільки нервову тканину, м'язову чи кісткову; розглядати тканини в розрізі й під різними кутами.

2. Фантомні класи. Наприклад, так працюють фантомні класи для майбутніх стоматологів: спочатку студенти працюють із мобільною моделлю щелепи, де ніщо не заважає. Потім переходять до фіксованої "голови", де отвір рота обмежений, доступ до задніх зубів складний, а рука має діяти в тісному просторі. Саме так народжується справжня техніка – точність руху, почуття інструмента, розуміння анатомічних меж.

3. Високореалістичні симуляційні манекени імітують дихання, серцебиття, кровотечу, пологи. Від простих моделей для ін'єкцій до складних "пацієнтів", які реагують на дії студента, імітують критичні стани чи дають змогу відпрацювати міждисциплінарні сценарії, коли одночасно включатися треба лікарям різних профілів.

Якщо студент робить щось неправильно – "пацієнт" може навіть "померти". І це буде досвідом, як не треба робити. Це звучить жорстко, але саме в цьому й цінність симуляції: студент має шанс помилитися сьогодні, щоб не помилитися завтра, коли перед ним буде реальна людина.

І вся група вчиться разом із ним: аналізує, що сталося, що зробили неправильно й чому. Так формується відповідальність і розуміння причинно-наслідкових зв'язків.

4. Онлайн-платформи для адаптивного навчання. Сучасні студенти – мобільні, вони працюють, волонтерять, воюють, змінюють міста та країни. Й освіта має це враховувати. Адаптивні платформи, які беруть початок ще з пандемії, дають можливість із будь-якого місця, де є доступ до інтернету:

• повертатися до потрібної теми;
• переглядати лекції в зручний час;
• перевіряти знання.

Це гнучкість, якої раніше бракувало. Такі технології не підміняють медичну клініку, але закладають фундамент практичних навичок – безпечний, етичний і керований.

Також варто згадати про ОСКІ – Об'єктивний структурований клінічний (або практичний) іспит – він використовується в медичній освіті для оцінки практичних навичок та клінічної компетентності студентів.

Екзамен проходить за стандартизованим маршрутом, де студенти виконують практичні завдання на різних так званих станціях, наближених до реальних клінічних ситуацій. Таке оцінювання інтегроване в усі заклади медичної освіти України. І саме воно дає можливість оцінити рівень практичних навичок максимально чесно й об'єктивно.

Про емпатію

Є стереотип, що інновації віддаляють майбутніх лікарів від живого пацієнта. Насправді український і міжнародний досвід свідчать про протилежне.

Симуляційне навчання доповнюється роботою зі стандартизованими пацієнтами – акторами (часто це викладачі), які відтворюють різні емоційні стани: страх, біль, тривожність, агресію, розгубленість.

Студент має не просто правильно діагностувати, а налагодити контакт, пояснити, заспокоїти, правильно реагувати на емоції.

Етика перестає бути особистою якістю і стає професійною компетентністю.

Інновації прискорюють шлях, але не створюють "лікарів нового покоління з нуля"

Чи будуть цьогорічні випускники кращими за тих, хто навчався 15 років тому? Я не певен, адже лікар працює за протоколами.

Але інновації роблять шлях до впевненості коротшим. Кожна симуляція, кожен VR-кейс, кожна можливість повторити маніпуляцію десятки разів – це ще один крок до того, щоб медик рятував швидше, впевненіше й безпечніше. Саме це формує впевненість, відповідальність і автоматизм дій – те, що раніше приходило тільки з роками роботи.

Як на мене, лікар за 10 років – це клініцист, який має широкий досвід клінічної практики як симуляційної, так і реальної. Це аналітик, який звик працювати з великим обсягом інформації і клінічними ситуаціями його профілю. Лідер, готовий брати відповідальність. Людина із цифровими навичками, водночас із чесною, усвідомленою емпатією.

І найголовніше – це людина, яка вчиться все життя. У медицині немає фахівців, які "вивчилися і працюють". Є ті, хто постійно адаптується до змін, технологій і нових знань. І наша освіта має бути інструментом цієї адаптації, а не бар'єром на шляху до неї.

Антон Смірнов, президент Харківського інституту медицини та біомедичних наук.