Коли азартні ігри стають проблемою: як закон може захистити гравця та його родину?
Ігрова залежність рідко стосується лише самої людини. Її наслідки відчувають і близькі: коли з сімейного бюджету зникають гроші, з'являються борги, людина намагається відіграти програне, а прохання зупинитися вже не працюють.
Саме в цей момент у родини часто виникають питання: що ми взагалі можемо зробити? Чи можна обмежити людині доступ до азартних ігор, якщо вона сама цього не хоче? Чи можна зупинити нові кредити, які беруться для гри? І що робити, якщо правила порушує саме казино?
На частину цих питань українське законодавство вже дає конкретні відповіді. І знати про них важливо не тоді, коли борги стали критичними, а значно раніше.
Як людина може обмежити собі доступ до гри
Перший і найпростіший механізм – самообмеження. Якщо людина помічає, що грати почала частіше, витрачати більше, ніж планувала, або їй стає складно самостійно зупинитися, вона може добровільно обмежити собі доступ до азартних ігор.
Для цього не потрібно мати діагноз "ігрова залежність" або доводити, що ситуація вже стала критичною. Людина подає заяву про самообмеження і потрапляє до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та участь в азартних іграх. Строк вона обирає сама – від шести місяців до трьох років. Після внесення до Реєстру ліцензовані організатори не мають права допускати її до гри – ані онлайн, ані в наземному закладі.
Важлива деталь: передумати через кілька днів і відкликати заяву не можна. І це не зайва жорсткість процедури. Людина може ухвалити рішення зупинитися після великого програшу, конфлікту в сім'ї чи іншої ситуації, яка змусила її побачити проблему, а вже наступного дня знову захотіти грати. Саме тому обмеження має діяти протягом обраного строку.
Що можуть зробити близькі
Складніше, коли сама людина проблеми не бачить або не готова нічого змінювати. Для близьких це може означати місяці спроб домовитися, переконати, проконтролювати витрати чи закрити черговий борг. Але в певних випадках закон дозволяє діяти і родині.
Заяву про обмеження доступу людини до азартних ігор можуть подати члени сім'ї першого ступеня споріднення – батьки, чоловік або дружина, діти, зокрема усиновлені, – а також законний представник. Для цього потрібно підтвердити спорідненість та вказати передбачену законом підставу для обмеження. До заяви рекомендовано додати й підтвердження того, що людина грає, – наприклад, інформацію про банківські транзакції або скриншоти з особистого кабінету казино. PlayCity перевіряє подані документи та підстави і повідомляє заявника про результат розгляду протягом п'яти робочих днів.
Таке обмеження діятиме до 6 місяців. Проте за цей час родичі можуть звернутися до суду і обмежити людину в доступі до азартних ігор строком від 6 місяців до 3 років за рішенням суду.
Цей механізм важливий з простої причини: наслідки неконтрольованої гри дуже часто стають проблемою всієї сім'ї. Коли на азартні ігри йдуть кошти зі спільного бюджету, накопичуються борги чи кредити, межа між "особистим рішенням людини грати" та інтересами її близьких стає значно менш очевидною.
Якщо людина грає на позичені гроші
Окремий ризик – гра на позичені гроші. Це той момент, коли втрати вже можуть не обмежуватися сумою, яку людина заробляє чи має на рахунку. Один кредит може піти на погашення іншого, нові позики – на спробу відіграти попередній програш, і фінансові наслідки швидко накопичуються.
На цей випадок також існує правовий запобіжник. Якщо людину внесли до Реєстру за заявою родичів або за рішенням суду через те, що вона використовує кредитні кошти для азартних ігор, до Реєстру вноситься відповідна відмітка. Після цього банки та кредитні компанії не можуть видавати їй нові споживчі кредити.
Водночас це не означає списання вже наявних боргів. Кредити, отримані раніше, все одно потрібно повертати. Завдання цього механізму інше – не дозволити збільшувати заборгованість за рахунок нових позик.
Яку відповідальність несе організатор азартних ігор
Але відповідальність за безпечніші умови гри не може лежати тільки на гравцеві та його родині. Своя частина обов'язків є і в організаторів азартних ігор.
Легальний організатор має ідентифікувати гравця, перевіряти, чи немає для нього обмежень, дотримуватися встановлених лімітів часу та витрат, інформувати про ризики азартних ігор. Він не повинен заохочувати людину відіграватися після програшу або переконувати продовжити гру, коли вона вирішила зупинитися.
Тобто внесення людини до Реєстру – це не просто запис у державній базі. Для ліцензованого бізнесу воно створює конкретний обов'язок: не допустити таку людину до азартної гри.
І тут закон передбачає досить серйозний механізм відповідальності. Якщо організатор допустив до гри людину, яка вже була внесена до Реєстру, або особу молодшу за 21 рік і вона програла гроші, така людина має право вимагати відшкодування у десятикратному розмірі програшу. Звернутися з вимогою може також член сім'ї першого ступеня споріднення. Організатор має розглянути її протягом 15 днів, а якщо відмовить – таке рішення можна оскаржувати в суді.
Так само не потрібно залишати без реакції інші порушення. Якщо ліцензований організатор порушує права гравця, про це можна повідомити PlayCity. Регулятор приймає звернення щодо порушень з боку організаторів, незаконної реклами азартних ігор та нелегальних гральних сайтів.
Чому ці механізми працюють лише на легальному ринку
Але тут є принципова умова: усі ці механізми захисту прив'язані до легального ринку.
Саме ліцензований організатор зобов'язаний перевірити гравця перед грою, не допустити людину з Реєстру, дотримуватися лімітів та інших принципів відповідальної гри. Його діяльність контролює держава, а в разі порушення є конкретний суб'єкт, якому можна пред'явити вимогу або на якого можна поскаржитися.
З нелегальним сайтом ця конструкція руйнується. Він може не перевіряти Реєстр, не встановлювати ліміти, ігнорувати інші вимоги щодо захисту гравців. Якщо виникне проблема з виплатою коштів чи доступом до акаунту, можливості держави захистити людину будуть значно меншими.
Тому питання легального ринку – це не лише про ліцензійні платежі, податки чи державний контроль. Для конкретної людини воно означає значно простішу річ: чи діють правила, покликані її захищати, і чи є до кого звернутися, коли ці правила порушують.
Правові механізми – це захист, але не лікування
Водночас жоден із правових механізмів не варто сприймати як спосіб лікування ігрової залежності. Реєстр не усуває причин, через які людина втрачає контроль над грою. Обмеження кредитування не вирішує психологічних проблем. А заява родичів не замінює професійної допомоги.
Право тут виконує іншу функцію. Воно може поставити бар'єр там, де власного рішення людини вже недостатньо: тимчасово закрити доступ до легальних азартних ігор, у визначених законом випадках не допустити нових кредитів, дати близьким можливість діяти та вимагати відповідальності від організатора, який не виконав своїх обов'язків.
І користуватися цими механізмами варто не лише тоді, коли ситуація вже дійшла до критичної точки. Якщо людина бачить, що їй дедалі складніше контролювати гру, або родина помічає, що азартні ігри вже впливають на фінанси та повсякденне життя, це достатня причина принаймні знати, які інструменти захисту існують і як ними скористатися.
Важливо знати, куди звертатися
Мінцифри та PlayCity розробили практичний гайд з протидії ігровій залежності. Це покроковий орієнтир як для самих гравців, так і для їхніх близьких – із юридичними роз'ясненнями, порадами психіатра та контактами, за якими можна отримати допомогу.
Зоряна Топорецька, доктор юридичних наук, професор, дослідниця явища лудоманії, спеціально для "УП. Життя".
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору автора.
