Ми воюємо, бо любимо
В українському війську понад 500 капеланів. Про свою місію, війну і любов до людини розповідає капелан Олекса Сокіл, священник, який мало не втратив життя на фронті, пережив важке поранення на фронті та повернувся до свого служіння.
Спочатку була пісня. Її написав Саша Ремез – співак та військовослужбовець. Після поранення він зустрів у шпиталі бійців, які із захопленням розповідали про своїх капеланів. Ось з їхніх слів він і написав пісню "Капелан".
Потім з'явилася ідея зняти кліп на пісню. Він мав стати символічним зображенням служіння священників у війську. Для зйомок ми свідомо обрали зруйнований храм, бо він уособлює біль усієї країни. Ворог знищує не лише інфраструктуру – школи, лікарні, будинки – але й наші святині. І руйнує їх незалежно від конфесії. Для нього немає нічого святого: ні Божого, ні людського.
Але храм – це не просто споруда. Це живе місце. Його не можна просто залишити і сказати: "Збудуємо новий". Так само як не можна відмовитися від пораненого воїна, бо є інші, молоді.
Для мене храм – як людина, як зранена душа, яка потребує турботи. Ба більше, це місце сили. Поєднання матеріального і нематеріального, фізичного та духовного. Це зв'язок з Богом і між людьми. Коли ми звертаємо увагу на храм, звертаємо увагу на історію, на покоління, які його створювали. І навіть якщо він зруйнований, ми можемо не просто його "відновити", а продовжити його життя.
Коли ми почали зйомки і я зайшов до цього зруйнованого храму, в мене було дивне відчуття. Ніби я зайшов додому. І якщо там буде хоч одна людина, яка молиться – значить, храм живий. Я нікого не змушую. Мій принцип: роби сам, будь прикладом, створюй. Якщо ти розпалюєш вогнище щирості, справжнього тепла – люди обов'язково підійдуть погрітися.
У кліпі показано і цивільних, і військових. Нам було важливо об'єднати всіх. Бо ми – разом. Я як капелан бачу, що за кожним військовим стоїть родина: дружина, діти, батьки. І за кожним цивільним, можливо, теж хтось на фронті. Ми всі взаємопов'язані. І коли ми молимося разом, коли підтримуємо одне одного – ми створюємо духовну єдність. Саме в цьому сила українців. Ми єднаємось не лише тілом, а й душею.
Мене іноді питають: що головне в служінні капелана? Закон про капеланів каже просто: капелан має бути поруч. Іноді це "поруч" – посеред ночі, в окопі, в госпіталі, на нулі. Там, де людина найбільше потребує присутності іншої людини. Не нав'язувати віру – а нагадати, що вона є. Не змушувати триматися – а бути тією тишею, в якій воїн може знайти себе.
Капелан – це не лише про церкву. Це про людину. Про підтримку. Про здатність бути з тим, хто ледь тримається. Не дати зламатися. Бо найстрашніше – не поранення тіла, а втрата внутрішнього світла.
Ми воюємо не лише за землю. Ми воюємо за право бути собою. За свободу думати, вірити, молитися – або не молитися – так, як обираєш сам. Це право гарантоване Конституцією, але сьогодні його захищають не лише закони – його боронять наші військові.
У демократичній державі кожен має право на вибір. Я як капелан ставлюся з повагою до всіх – незалежно від конфесії. Бо я не для доктрини. Я – для людини.
****
Найважче – не впустити темряву в душу. Не стати тим, з ким борешся. Так, ворог має бути знищений. Але ми не воюємо з ненависті. Ми воюємо, бо любимо. Любимо своїх матерів, дітей, дружин. Любимо майбутнє. І саме ця любов дає сили. Вона не дає перетворитися на ворога душею.
Я бачив, як гасне світло в очах людини, яка втратила надію. І знаю: іноді кілька слів або просто присутність можуть повернути її до життя.
Головне в місії капелана – бути. Приймати. Підтримувати. Дати людині відчуття, що вона не одна – навіть у найтемніший момент. Ми всі приходимо в цей світ самі. І самі його покидаємо. Але між цими двома точками так важливо, щоб поруч був хтось, хто приймає тебе з усім – болем, сумнівами, втомою.
Капелан – звичайна людина. Але за ним – його громада, його віра, його досвід. Я знаю капеланів, які служать вже десятиліття. Їхні історії треба записувати, передавати, зберігати. Бо справжнє служіння – це завжди про людину.
Олекса Сокіл, капелан, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
