Нам потрібні дорослі. Як подолати насильство
Щороку, під час всесвітньої акції "16 днів активізму проти насильства", ми повертаємось до діалогу, що у світі напрочуд багато насильства. І його необхідно долати.
Щоб долати насильство, нам потрібні дорослі. В усіх сенсах цього слова.
Філософи та науковці досліджували різні характеристики "дорослого", і серед усіх визначених рис завжди є ці три:
- відповідальність,
- емоційна зрілість,
- узгодженість між цінностями та діями.
Коли ми говоримо про насильство і відповідальність, ми часто лишаємось в юридичних рамках – відповідальність несе той, хто здійснив злочин.
Проте якщо ми говоритимемо про насильство як феномен людського суспільства, то стає ясно, що нам потрібна не лише відповідальність кривдника. Нам потрібне відповідальне суспільство: громадськість, яка дбає про безпеку, поліцейські, які відповідально ставляться до своєї роботи, фахівці служб, що свідомо займаються просвітництвом. Звісно, друзі та родина того, хто зазнає насильства, які здатні бути сміливими і чесними, аби завести про це розмову.
Відповідальність неможливо віддати чи покласти на когось, її можна тільки взяти. І в цьому проявляється наша дорослість – у виборі брати на себе відповідальність.
Щоб знати, як це "бути відповідальним", нам потрібна навичка рефлексії. Нам важливо знати, що ми відчуваємо, яку емоцію переживаємо, бажано розуміти, що є причиною, та чи можемо ми на неї впливати. Усвідомлене спостереження за своїми почуттями переводить фокус уваги з зовнішнього світу всередину. Саме так і формується емоційна зрілість. Знаючи, що я відчуваю і як у зв'язку з цим я дію, мені значно легше брати відповідальність там, де це можливо.
Ви можете запитати: до чого тут моя власна здатність брати відповідальність, якщо ми тут говоримо про насильство, а я не є кривдником? Яку відповідальність я маю взяти? І ви будете праві, якщо ми знову залишимось в юридичній рамці. Але якщо ми говоримо в ширшому контексті, то тут є можливість бути відповідальним у кожного з нас.
Дорослий – це також той, хто відповідально ставиться до своїх цінностей. Не тільки їх формулює (як робить це підліток чи юнак), але і здатен діяти, жити в узгодженості з ними. І тут вже розмова стає трохи ускладненою.
Якби я запитала – чи є вашою цінністю безпека, свобода, здоров'я, скоріш за все ви б сказали "так" (як мінімум, я би дуже на це сподівалась). Проте якби я запитала, що саме ви робите для того, аби ці цінності були проявлені в вашій буденності, яка поведінка ілюструє ці цінності, тут можливо нам знадобиться час "на подумати".
Якщо безпека це цінність – тоді що ви робили б, коли побачили, що в транспорті до дівчини впритул стоїть чоловік? Якщо свобода це цінність – що ви сказали б другу чи подрузі, який/а контролює всі витрати парнера/ки? Якщо здоров'я є цінністю – що ви сказали б мамі, яка кричить і штовхає свою дитину в громадському місці?
Якщо ми зупинимось і чесно запитаємо себе "що я б робив/ла?", то відповіді можуть бути неоднозначними, можуть з'явитись сумніви, а за ними і виправдання. Виправдання – взагалі "потужна" річ – вони здатні заплутати наш розум і стишити наші почуття, спотворивши все сприйняття ситуації.
Коли ми шукаємо виправдань, ми намагаємось сказати собі "мені здалось, не може бути що все так, напевно є вагомі причини, і це взагалі не є насильством". І тут погодьтесь, ми не в нашій зрілій, дорослій позиції. І так трапляється з нами усіма. Бо ми не ідеальні, і ніколи не дорослі до кінця, направду. Проте ми можемо дорослішати.
- Дорослий – це той, хто не шукає виправдань, хто може чесно назвати все своїми іменами і прийняти власне рішення в ситуації, яка склалась.
- Дорослий – це той, хто навіть переживаючи страх, огиду, відразу, злість чи гнів, навіть байдужість до насильства, здатен його називати насильством.
- Дорослий – це той, хто має сміливість і силу діяти у згоді з власними цінностями.
Ніхто з нас не може гарантувати, що насильства не буде. Але може гарантувати, що на нього буде свідома реакція. Сьогодні ми живемо у світі, де постраждалим може стати будь-хто. Президентка Мексики Клаудія Шейнбаум публічно заявила про домагання, вона стала постраждалою просто на вулиці – дорогою від урядової будівлі. Цей випадок став символом того, що статус, влада чи посада не гарантують безпеки. Якою б сильною не була людина – вона залишається вразливою у суспільстві, де насильство толерується.
І наша задача – формувати суспільство, де насильству немає місця. Де воно не має можливості розгортатись, бо його бачать, на нього реагують і зупиняють.
Бути відповідальним означає бути свободним. Кожен з нас заслуговує на свободу – як у власній квартирі, так і у своїй державі.
16 днів активізму – це про нагадування, що зміни починаються не в урядових кабінетах, а в людях. В мені. В тобі. В кожному з нас.
Юлія Скорих, координаторка Програми психологічної допомоги та протидії насильству БФ "Право на захист", спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
