Наступ українською: як зберегти мовну стійкість і не програти
Ми часто говоримо про мову. Наприклад, про те, що діти й учителі на перервах часто переходять на російську. Це не новина. Зрештою, це не лише про школи.
У політиці, в управлінні, у середовищах експертів ми часто бачимо те саме: публічно звучить українська (бо Закон), у приватних розмовах – російська. Багато хто вже навіть не вважає це проблемою.
Публічна українська без приватної формує відчуття, що це неважливо, не справжнє. Як наслідок, це роз'їдає увесь зміст, який ми вкладаємо, коли говоримо про ідентичність, мовні кордони. Це така собі "м'яка зрада", що підточує основи культури. Її не карають законом, проте вона робить будь-який закон безсилим.
Колись, ще у 2013 році, ми створювали "Безкоштовні курси української мови", і, власне, говорили про важливість мати середовище. Закон Ківалова-Колесніченка нас підштовхнув до цієї ініціативи, яка стала достатньо масою. Був запит.
У Києві, наприклад, працювала, 21 група охочих говорити українською. Бо середовище допомагає подолати мовний бар'єр та формує звичку. Тому ми пішли "навчати друзів української". Сьогодні такі середовища може створювати кожен у себе на роботі, в офісах, школах, компаніях, держустановах, редакціях. У цьому є головна сила, коли не треба чекати від когось, а діяти самому.
Проте між бажанням і дією завжди є відстань. Ми це спостерігаємо щоденно у побуті. Нещодавно мені це дуже чітко було проілюстровано в іншій темі. Коли ми запитали компанії, чи готові вони надавати перевагу фахівцям з військовим досвідом при наймі, 90% відповіли "так". У реальності надає перевагу лише 10%.
Намір є, але до вчинку ще треба дорости, зробити крок і не один. Так само і з мовою. З одного боку, наче і важливість розуміємо, але цього замало, бо важливим є також як ми діємо звично. Зміна – це процес довгий.
Друге, що не менш важливе, це мовна стійкість тих, хто вже зробив свій вибір. Тих, хто говорить українською з народження або свідомо перейшов на неї.
Питання ось в чому, якщо ми точно знаємо, що ваш співрозмовник розуміє українську, то чому переходимо на російську з ними? Бо зручніше? Бо так швидше? Бо "не час сперечатись"? Насправді ж це не про суперечку, а про те, що нам не потрібно виправдовувати право говорити своєю мовою. Мовна стійкість – це вже про щоденний вибір і про послідовні дії.
Росія почала війну під гаслом "захисту російськомовних". Мова була використана як привід і зброя. У цих умовах потрібно усвідомити, що для нас українська це те, що позначає наш простір і нашу спільність.
Мовна лінія фронту проходить по нашій щоденній поведінці у магазині, в офісі, у школі, у соцмережах, удома. Коли українська звучить у публічному просторі, вона створює середовище.
Останні роки ми навчилися захищати мову: ухвалили закон, створили інституції, впровадили контроль за вивісками й сферою послуг. Це було необхідно. Сьогодні цього недостатньо. Наступ має стати словом, що описуватиме наступний етап державної мовної політики. Це коли мова стає активним елементом життя у щоденних діалогах і просторі.
Чотири напрями мовного наступу на зараз
1. Просвіта й освіта. Зміст освіти має допомагати дітям, дорослим розуміти контекст війни, нашу історію і те, як мова та культура були і продовжують бути ціллю. Це не лише уроки літератури чи історії, а йдеться про формування мислення людини, яка знає, ким вона є. Знання про колоніалізм, спротив і відновлення має стати наріжним каменем усіх предметів, формуючи мислення громадян держави, що воює.
2. Культура і контент. Україні потрібна системна державна політика культнаступу, яка б чітко окреслила його складові. Передусім йдеться про зміну сприйняття культури на рівні держави. Вона не має розглядатися як витрата бюджету, а як інвестиція в розвиток та безпеку.
Інвестувати потрібно у створення контенту, який формує український культурний простір, у музикантів, режисерів, дизайнерів, педагогів. Стратегія може охоплювати різні напрями: гранти для учнів і студентів, партнерства з онлайн-платформами, локалізацію ігор та фільмів, підтримку молодих авторів. Бо там, де українська культура звучить природно, з'являється вибір на користь свого.
3. Бізнес. Бізнес може бути найсильнішим союзником мови. Через нього проходять мільйони розмов у кол-центрах, чат-ботах, рекламі, сервісі. Компанії можуть упроваджувати внутрішні мовні корпоративні правила, стандарти, підтримувати курси для співробітників, фінансувати україномовні зовнішні проєкти. Бізнес може брати відповідальність за мову.
4. Повсякдення і приклад. Мовний кордон тримають не лише закони. Його передовсім тримають люди, учитель, який не переходить на російську між уроками; менеджер, який говорить українською на роботі; батьки, які звертаються до дітей українською мовою. Так формується звичка.
І на завершення
Наступ українською – це про відповідальність, де кожен рівень суспільства від бізнесу до школи, від влади до сім'ї, формує мовну стійкість. Це стратегія, у якій мова впевнено займає простір у культурі, економіці, освіті, медіа й щоденному спілкуванні. Це справа всіх і кожного, спільноти, яка розуміє, що проти неї ведеться системна інформаційна війна, і що на знищення українського культурного простору спрямовуються величезні ресурси.
Убезпечити себе можна, виключивши мову ворога з публічного й побутового вжитку, тим самим знищити логістичні маршрути російської пропаганди.
Анастасія Розлуцька, керівниця проєкту "Назустріч" у Work.ua, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.