Партнерство освіти, бізнесу та влади. Як та навіщо налагоджувати?

За даними Конфедерації роботодавців України, за час війни Україна втратила 30% трудового потенціалу.

"Згідно з даними Державної служби зайнятості, наразі роботодавці мають найбільший попит на робітничі професії: водії, слюсарі, швачки, електрики та автослюсарі. Найдефіцитнішими спеціалістами є електромонтери, слюсарі-сантехніки, токарі, електрогазозварники, слюсарі-електрики, монтери колії", – каже Дарія Андрюніна, директорка департаменту зайнятості Мінекономіки України, заступниця Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури.

За словами Дарії, в Україні зафіксовані кричущі дисбаланси. Наприклад, на Єдиному порталі вакансій є 945 вакансій "електромонтер із ремонту устаткування" і лише 252 людини, які шукають таку роботу на обліку Державної службі зайнятості. Схожа ситуація зі слюсарями-сантехніками. На порталі зареєстровано 597 вакансій, а тих, хто шукає роботу, – 180.

Про це та інше говорили на форумі "Партнерство освіти, бізнесу та влади заради відновлення та розвитку України: місія (не)здійсненна?" у Львові.

Ми підготували конспект із заходу – витяг найцікавішого. У тексті – про плани на реформування профтехосвіти в МОН, що громади та заклади профтехосвіти можуть робити вже зараз, оцінку українського ринку праці та напрям DECIDE.ПРОФТЕХ.

Далі – пряма мова.

Про плани на реформування профтехосвіти та очікування МОН

Дмитро Завгородній, заступник Міністра освіти й науки України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації:

Серед планів на реформування профтехосвіти:

• Дерегуляція. Ми в Міністерстві освіти віримо: класних директора чи директорки зі свободою дій і ресурсами достатньо, щоб заклад освіти розвивався швидко. Є вдосталь прикладів, коли попри всі перепони, які виставляє держава, заклад однаково розвивається. На жаль, нині перепон дуже багато. Усе, що можна, регулюється. А що не регулюється – робити не можна. Ми вишукуємо ці речі – і намагатимемося поступово прибирати.
• Збільшення ресурсів на обладнання та оновлення інфраструктури. Потрібно прийняти той факт, що впродовж 10–20 років нам треба буде постійно інвестувати в інфраструктуру, оскільки ми не можемо інвестувати одразу багато. Ми можемо інвестувати на помірному рівні, як це відбувається цього року. Але головне – не зупинятися, щоб це було систематично. За 10 років ми дійсно побачимо ефект.
• Популяризація. Цього літа було декілька різних проєктів, спрямованих на це: ми спробували відеоформат, рекламу закладів освіти в інтернеті. Працюємо над тим, щоби осучаснити самі заклади та їхні сайти. Наприклад, можна переглянути сайт Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту.

Що місцева влада, бізнес та профтехи можуть робити вже зараз, на думку МОН:

• Працювати командно. Якщо не синхронізовані в діях із профтехами, то, відповідно, МОН говоритиме про щось одне, а на практиці відбуватиметься протилежне або не відбуватиметься нічого.

Загалом ключем до успіху професійної освіти є збільшення можливостей для спілкування та залучення бізнесу, громад до діалогу та спільних проєктів. Багато людей очікують, що першого кроку має бути достатньо – прийти до якогось бізнесу, розповісти про свій заклад освіти та попросити інвестувати кошти.

Однак успіх не може відбутися під час однієї ітерації. Взаємини будуються дуже довго, мають встановити довіра, налагодитися дружба та партнерство. Ви зможете розвиватися тільки під час взаємовигідної співпраці. Тож вміти влучно описати бізнесу свою ідею, пояснити, які переваги цієї співпраці та підтримувати цей звʼязок – украй важливо.

• Усі кроки мають призводити до вимірюваних результатів. Як-от популярність професійної освіти можна виміряти кількістю вступників. Отже, профтехи на місцях та МОН мають синхронізуватися та демонструвати, що ми поступово досягаємо цілей – популяризуємо профтехосвіту.

Наприклад, заклади профтехосвіти в заявках на навчально-практичні центри описували дієві речі, які планують зробити в цьому центрі. Як-от, курси для дорослих, збільшення доходів спецфонду тощо. Ми маємо показати, що інвестиції, які робить держава, призводять до очікуваних цілей. Тому що це запускає механізм. Тоді ми зможемо прийти в Міністерство фінансів і сказати, що той чи інший метод працює, інвестуймо більше.

• Оптимізація закладів освіти та заміна керівників. Цьогоріч бюджет професійно-технічної освіти складає понад 16 мільярдів гривень. Це багато. Закликаю ОВА подумати над швидшою і більш рішучою оптимізацією закладів.

Також закликаю представників обласних і міських департаментів, заступників голів обласних військових адміністрацій подумати, чому ви не замінюєте директорів профтехів, яких треба давно поміняти. Проведіть із ними короткі співбесіди – по 30 хвилин з кожним, у вас на руках буде шорт-ліст тих, кого точно треба замінити. І це суттєво підсилить систему освіти. Вже за півроку-рік ви точно побачите динаміку змін.

• Зміцнення культури стажувань, збільшення місць і пропозицій. У Європі розвинена культура стажувань. Люди, коли закінчують заклад освіти, університет, коледж, мають досвід роботи, тому що влітку вони проводили час на стажуванні.

У нас стажування, навіть в університеті, сприймається, як рудимент, мовляв, щось треба відпрацювати. Але стажування мають стати загальною практикою. Важливо розуміти, як виглядає робоче місце, чим воно відрізняється від навчального кабінету.

Нині закладам освіти важко знайти підприємства, які готові брати неповнолітніх дітей на такі стажування, пояснювати їм, як усе працює, виділяти свій час. Однак місць для стажувань має більшати, бо саме так можна "виростити" майбутнього фахівця, якого не треба перевчати.

• Розвиток дуальної форми освіти, яка в Україні недостатньо розповсюджена. Ідеться про те, що навчальні програми в закладі мають створюватися разом із бізнесом, і понад половину часу дитина має навчати не в закладі, а на підприємстві.
• Добре, щоб викладачі профтехів та майстри виробничого навчання мали можливість проходити практику, стажування, підвищення кваліфікації на підприємствах. Має скорочуватися розрив між тим, що викладається і що відбувається на підприємстві. Потрібна дифузія: люди з бізнесу трішки викладають, а викладачі дивитися, як розвиваються технології та процеси на підприємстві.
• Інноваційність. У нас дуже консервативна система. Коли ми запитуємо в профтехів, які вони хочуть навчально-практичні центри, кожна друга – це кухня. Якщо взяти до уваги кухні, автослюсарство і зварювання – це 80 %. У нас немає фантазії.

Якщо ми хочемо зробити профтехосвіту популярною серед дітей, треба впроваджувати інновації. Варто пропонувати щось нове й не боятися цього. Наприклад, маємо дві заявки на майстерні для операторів дронів, три заявки – на обслуговування сонячних панелей, інсталяцію систем відновлюваної енергетики. Чому не навпаки: декілька заявок "на кухні" й купа різних пропозицій щодо чогось нового, чого ще немає, нових професій?

Система не працює згори донизу. Це не про те, що "міністерство має запровадити нову професію". Так усе працювало в Радянському Союзі, а зараз ідеї мають находити знизу доверху. Відповідальний за розвиток закладу освіти має постійно спілкуватися з підприємцями та вивчати їх потреби у навичках, нових спеціалістах та їхніх кваліфікаціях.

• Розвиток підприємництва. Відвідуючи заклади, спілкуючись із дітьми, я помітив, що вони майже не думають про те, щоби відкрити власну справу. Так не має бути. Адже одна з відповідей, чому йти в профтехосвіту, – бо це освіта, яка допоможе влаштувати власний бізнес. Очевидно, що найбільш успішними випускниками закладів профтехосвіти стають люди, які відкривають власні СТО, ресторани тощо.

Про це треба розповідати, цьому треба вчити. Це має бути частиною обов’язкової програми профтеху. Це те, над чим і ми в Міністерстві точно будемо працювати, тому що це точно може допомогти цим студентам ставати успішними.

Оцінка українського ринку праці

Геннадій Русанов, експерт із питань ринку праці:

Нещодавно зʼявилися результати дослідження "Оцінка ринку праці та попиту на професійні навички в Україні 2023–2024". Дані надали 33 056 підприємств, на яких працюють понад 2 млн людей. Тобто це репрезентативне дослідження, як бізнес бачить ринок праці.

Найбільше працівників наймали в галузі енергетики, охорони здоров’я, гірничовидобувній промисловості, галузі комунальних послуг, водопостачання – це насамперед великий бізнес. Натомість малий і середній бізнес не так багато наймав, очевидно, через складнощі під час війни.

Загалом 60 % вакансій припадає на Київ, Дніпропетровську Львівську, Одеську, Харківську області. Сфери, які мають найбільший попит, – ремонт машин/обладнання, сервісне обслуговування, торгівля/збут, послуги. Цей тренд триває вже дуже багато років.

Нова тенденція, яку ми помітили – жінки інтенсивніше виходять на ринок праці, причому реалізовуються в традиційно "чоловічих професіях". ТОП-3 професії, куди йдуть жінки, – це зварники, це операторки важкої техніки/ навантажувачів, водійки. Це інформація до роздумів для профтехосвіти: у який спосіб залучити жінок до навчання, як структурувати програми.

Загалом, коли ми говоримо про профтехосвіту, виникає логічний ланцюжок: діти, молодь. Насправді ж найбільшою аудиторією для профтехосвіти є дорослі.

Також, згідно з дослідженням, ТОП-10 навичок, які хочуть бачити роботодавці у своїх працівниках: відповідальність, уважність, стійкість до стресу, командна робота, здатність до навчання, комунікації, робота з інструментом, тактовність/ввічливість, орієнтованість на клієнтів, українська мова. Лише одна із цих навичок технічна.

І це свідчить про те, що продуктивність праці є чинником, який може замістити брак кількості працівників. У нас не так багато людей, і ми ні звідки їх не візьмемо. Натомість маємо зробити тих людей, які в нас уже є, більш ефективними, кращими, продуктивними. Й ось ці навички дають змогу їх такими зробити.

Як заклади профтехосвіти співпрацюють із бізнесом? 25 % компаній працюють із ПТО. Це на 10 % менше, ніж у довоєнний період. Імовірно, зменшення відбулося внаслідок того, що частина закладів змушена була перейти в онлайн, частина – зруйновані, бізнес – релокований. Тобто для таких екстремальних часів падіння не є критичним. Понад 60 % співпраці – це організація професійної практики. Це доволі простий механізм співпраці.

Отже, щоби підвести навчальні програми до потреб бізнесу, закладам треба адаптовувати програми до дорослих, зробити навчання гнучкішим, коротшим і більш практичним. Заклади мусять адаптувати своє навчання не тільки з погляду змісту – але й форми. Вчити 40-річного людину, яка, можливо, є внутрішньо переміщеною особою, ветерана чи ветеранку – це трішки інше, ніж вчити підлітка.

Як Україні допомагають міжнародні партнери. Про новий напрям DECIDE.ПРОФТЕХ

Валентина Полторак, менеджерка Швейцарсько-українського проєкту DECIDE:

Ми в проєкті DECIDE активно працюємо з територіальними громадами, місцевим самоврядуванням. І з 2020 року постійно чуємо від громад, що їм треба фахівці робітничих професій. Вони хочуть, щоби працювали підприємства, щоб діти залишалися жити у своїх громадах. І тому вкрай важливо розвивати професійну освіту.

Зрештою, у 2024 році ми маємо можливість по-справжньому підтримати Уряд у здійсненні цієї реформи. DECIDE.ПРОФТЕХ – це пілотний напрям, який ми впроваджуємо цього та на початку наступного року. Ідеться про Львівську, Івано-Франківську, Чернігівську, Київську, Полтавську й Одеську області. Це репрезентативні області для різних сфер промисловості.

Ми будемо пілотувати модель партнерства між п’ятьма інституціями: обласна військова адміністрація, громада, бізнес, школа і профтех. Про що йдеться:

• У кожній із цих областей ми відібрали одну або дві громади, які разом із нами будуть впроваджувати різноманітні заходи з профорієнтації. У кожній територіальній громаді у мінімум двох школи будуть запроваджені профорієнтаційні курси, розроблені Цюрихським педагогічним університетом.

Ми б хотіли, щоби підприємства активніше долучалися до профорієнтаційних заходів. Зокрема, організовували екскурсії, приїжджали в громади та школи, розповідали про можливості. Наразі ми відібрали 25 шкіл, які будуть пілотувати такі курси. Ці школи також будуть організовувати різноманітні ярмарки, комунікаційні заходи. Ми разом напрацьовуватимемо ідеї, у який спосіб саме в цій громаді та школі, якісно організувати профорієнтацію.

• Ми також готуватимемо кар’єрних радників і пілотуватимемо систему кар’єрного супроводу. Попрацюємо з кожним із пілотних регіонів, де будуть відповідальні за налагодження контактів із бізнесом і за запровадження заходів із профорієнтації люди.
• А ще будемо працювати з 10 закладами професійно-технічної освіти, які отримають грант 3,6 млн грн на створення профорієнтаційних хабів. Це – простір у профтесі, де викладачі проводитимуть профорієнтаційні заходи, показувати дітям на практиці, як працювати з різним обладнанням із різних професій, які має заклад професійно-технічної освіти. Звісно, це обладнання буде таким, щоб його могли використовувати діти, починаючи із 6 класу.

Уже впродовж трьох місяців із пілотними заклади ми розробляємо концепції, ідеї, шукаємо обладнання, закордонний досвід, який стане нам у пригоді, підприємства, які зможуть докупити те, на що не вистачить гранту.

• Із кожним профтехом ментори попрацюють над створенням стратегії – щоби заклад бачив свій шлях розвитку в наступні 10 років. Там будуть інвестиційні проєкти, реальний план розвитку, залучення інвестицій з усіх секторів до розвитку закладу профтехосвіти. Увесь колектив закладу, адміністрація, учні долучені до процесу планування, бо стратегічний документ – це той, у який вірить якомога більше людей.
• Заплановані різноманітні тренінги для керівників закладів професійної освіти пілотних громад: курси з проджект-менеджменту, написання бізнес-проєктів, управління. Згодом ми розширимо ці можливості й для інших керівників.

Головна ціль – прокачати кожну інституцію, зробити так, щоби всі працювали з бізнесом. 

Марія Булейко (Марковська), спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.