Полювання як "стале використання": навіщо Україні модернізувати мисливство, яке є пережитком минулого?

Нещодавно на розгляд Верховної Ради України було внесено проєкт Закону України "Про мисливське господарство, полювання та стале використання мисливських тварин". Ініціатори законопроєкту №15431 називають документ "реформою", яка має модернізувати мисливське господарство, запровадити цифрові інструменти, удосконалити облік тварин та посилити боротьбу з браконьєрством.

Але саме словосполучення "стале використання мисливських тварин" викликає дуже серйозне занепокоєння.

Бо є питання, яке передує будь-якій дискусії про цифровізацію, реєстри, економічну ефективність чи нові правила полювання: чи повинна сучасна Україна взагалі розширювати можливості для вбивства диких тварин заради розваги, трофеїв або мисливського туризму? Чи недостатнього того, що природа вже страждає від війни?

Дикі тварини – не ресурс для розваг!

Мисливство часто намагаються представити як традиційну форму природокористування, господарську діяльність або навіть вид активного відпочинку. Але за всіма цими визначеннями залишається проста реальність: полювання передбачає переслідування та вбивство живої істоти. Для людини XXI століття це вже давно не є питанням виживання.

Наші предки полювали, тому що від цього безпосередньо залежало їхнє життя. Сьогодні, коли ми маємо широку мережу продуктових магазинів, українці не потребують полювання на кабана, сарну, оленя чи іншу тварину, щоб прогодувати сім'ю. Полювання банально не є необхідною умовою виживання сучасного суспільства.

Особливо цинічно це виглядає в країні, де через війну Росії проти України щодня гинуть люди, руйнуються природні екосистеми, оселища диких тварин, виникають масштабні пожежі та мінне забруднення, а міграційні шляхи диких тварин стають недоступними для них. У цих умовах логічним рішенням законотворців мало б бути посилення охорони дикої природи, а не розширення можливостей її експлуатації.

Законопроєкт намагаються обрамити красивим терміном "стале використання". Саме слово "стале" створює враження, що йдеться передусім про охорону природи. Проте сталість не можна визначити лише тим, скільки тварин дозволено вбити за певний період. Дика природа – це складний комплекс екосистеми і її об'єктів, де кожен вид виконує свою важливу функцію. Чисельність тварин, вікова і популяційна структура, міграції, доступність кормової бази, стан оселищ і кліматичні умови тісно пов'язані між собою. Тому справді, сучасна природоохоронна політика мала б починатися не з питання "Скільки і як ми можемо добути?", а з питання "Як відновити та забезпечити довгострокове існування популяцій у довкіллі?"

На жаль, запропонована законопроєктом модель наштовхує на думку, що економічний та рекреаційний інтерес до дикої природи знову встає попереду її охорони.

Що пропонує законопроєкт №15431?

Документ містить низку положень, які викликають серйозні протиріччя і запитання з точки зору дотримання концепції природоохорони. Зокрема, серед запропонованих "нововведень" – використання під час полювання безпілотників, тепловізорів, приладів нічного бачення, оптики, електрообладнання та інших технічних засобів. Також законопроєкт передбачає можливість використання мисливських списів та інших не гуманних знарядь полювання.

По ідеї, у дикої тварини мала б залишатися можливість втекти. Це нормальна частина природної поведінки та взаємодії людини з дикою природою. Але що станеться, коли проти тварини використають тепловізор, нічну оптику, безпілотник та інше? Це перетворюється на тир з живими мішенями.

Це вже не романтизоване "чесне протистояння людини і природи". Це використання сучасних технологій для того, щоб стовідсотково знайти та вбити тварину. І все це заради розваги. Що ж, виглядає дуже "гуманно" і дуже "мужньо"...

Поза цим, ще більш шокуюче виглядає пропозиція дозволити полювання у "сезон тиші". Це такий період, коли більшість тварин активно розмножуються, народжують та вирощують потомство. Так, на жаль, на час дії воєнного стану в Україні, офіційний сезон тиші не запроваджується. Але природні ритми не прив'язані до наших з вами нормативно-правових актів. І де-факто, тварини й далі потребують часу для розмноження.

У цей особливий період самка, скажімо, борсука, може бути вагітною. Зелена жовна (дятел) – висиджувати кладку. А рисі, лисиці і інші можуть вирощувати дитинчат, які ще не здатні до самостійного виживання. Логічно, що у цей момент ми маємо залишити природу в спокої. Натомість законопроєкт створює ризики для фактичного ігнорування цих процесів.

Якщо ми називаємо себе цивілізованим суспільством, саме "сезон тиші" має бути періодом максимальної охорони тварин, а не часом для полювання на них.

В доповнення до ідеї полювати у "сезон тиші", законопроєкт декларує можливість "затрофеїти" тварин, які вже перебувають під загрозою зникнення.

Сучасне українське законодавство передбачає особливий режим охорони рідкісних і зникаючих видів, зокрема через Червону книгу України. Тому будь-яка законодавча ініціатива, яка створює можливості для вилучення таких тварин із природи, повинна б оцінюватися насамперед з позиції збереження біорізноманіття, а не інтересів мисливського господарства. А у випадку з такими видами, як рись чи лось (занесені до Червоної книги України), особливо небезпечно повертатися до логіки, за якою дика тварина розглядається передусім як об'єкт для добування.

Крім цього в список мисливських видів пропонується внести і види, які перебувають під охороною міжнародних та європейських природоохоронних актів. Серед таких, деркач, попелюх, турпан, морянка, грицик малий, горлиця звичайна. Деякі з цих видів мають міжнародний природоохоронний статус "вразливий", тобто їхні популяції вже зазнали значного тиску через втрату та фрагментацію природних оселищ, незаконне полювання та, в тому числі, війну.

Відносно деяких видів документ вводить поняття "небажаних для мисливського господарства", до яких віднесено, зокрема, вовка, лисицю, сіру ворону, сороку та сойку, а також домашніх тварин, які опинилися без нагляду в мисливських угіддях. Кожен із цих видів (крім, звісно, домашніх тварин) займає власну екологічну нішу, бере участь у трофічних та інших зв'язках й сприяє підтриманню природної рівноваги в дикій природі.

Законотворцям варто нарешті зрозуміти, що у природі немає "поганих" чи "непотрібних" видів. Є види, які виконують різні екологічні функції!

Хижаки регулюють чисельність інших тварин. Вони впливають на структуру популяцій та функціонування екосистем. Саме тому сучасна наука давно відійшла від примітивного поділу тварин на "корисних" і "шкідливих".

Щодо мисливського "туризму"

У законопроєкті також пропонує мисливський туризм як важливу складову економічного розвитку держави. Україна має величезний природний туристичний потенціал: Карпати, Полісся, степи, водно-болотні угіддя, старовікові ліси, природні заповідники, національні природні парки та багато іншого.

Ми можемо і маємо розвивати зелений туризм, в якому передбачається спостереження за природою без нанесення їй шкоди. Цей вид туризму давно став нормою в європейських країнах і довів, що може приносити чималі кошти. Спеціально облаштовані маршрути та екскурсії по ним створюють не тільки умови для отримання туристом справжніх емоцій від перебування у природі, але і регулюють вплив людини на довкілля та знайомлять з унікальним біорізноманіттям України.

Окремим аспектом такого туризму є природотерапія, яка вже показує свої позитивні результати в локальних практиках. Природотерапія доводить свою ефективність для відновлення ветеранів, діючих бійців та цивільних, на яких війна спричинила негативний вплив.

В сучасній Україні варто розвивати туризм, в якому люди можуть ментально і фізично відновитись, відчути турботу та спокій, якого нам всім так не вистачає. Натомість законотворці пропонують розширити можливості для агресивного і жорстокого туризму. До того ж, не доступного для більшості українців, бо полювання це дорого.

Чи можна взагалі вважати полювання доступним дозвіллям? Чи це привілей для "еліти"? Вочевидь, часто, умовний місцевий мешканець з рушницею не сильно зважає на закони – капкани продовжують встановлювати, сильці забувають перевіряти, а "небажаного" хижака те й діло хочуть застрелити. Ці люди до економічного розвитку країни не мають жодного відношення.На противагу ми маємо цілісінькі мисливські угіддя, полювати в які їздять далеко не середньостатистичні українці. Це робить цей вид "туризму" не доступним для більшості. Ба більше – для "еліти". То чиї інтереси тоді лобіюють законотворці?

Це не туризм. Це "голодні ігри" з тваринами.

Війна VS дика природа

Зараз Україна переживає найбільшу екологічну кризу у своїй сучасній історії. Через російську війну знищуються природні оселища, горять ліси й степи, забруднюються грунти та водойми, а величезні території залишаються замінованими. Дикі тварини щодня гинуть або залишають свої природні території через війну.

У таких умовах держава повинна захищати те, що залишилося. Ми маємо відновлювати ліси, степи та водно-болотні угіддя, створювати нові та розвивати існуючі природоохоронні території і відновлювати популяції рідкісних видів. Зараз не час для дискусії про те, скільки тварин людина може собі дозволити вбити. Напроти, треба посилювати боротьбу з браконьєрством та неконтрольованою втратою нашого біорізноманіття.

Безумовно, чинне законодавство у сфері мисливства потребує перегляду. Питання прозорого обліку диких тварин, контролю, протидії браконьєрству та цифровізації справді потребують вирішення.

Але відповіддю на ці проблеми не має бути розширення можливостей для мисливців. Навпаки, Україні потрібно поступово відмовитись від комерційного використання дикої фауни і посилювати контроль за використанням природних ресурсів.

У пояснювальній записці до законопроєкту №15431 його автори позиціонують документ як такий, що має сприяти наближенню українського законодавства до природоохоронних норм Європейського Союзу. Однак належного підтвердження цієї заяви документ не містить. Зокрема, відсутній чіткий перелік актів права ЄС, положення яких пропонується імплементувати, таблиця відповідності норм законопроєкту європейському законодавству, а також обґрунтування того, як саме запропоновані зміни відповідають вимогам ЄС щодо охорони видів і природних оселищ, регулювання строків та способів полювання, застосування винятків, оцінки впливу на довкілля та іншого.

Зараз варто вести значно ширшу дискусію. Не лише про те, як зробити мисливське господарство "ефективнішим", а про те, чи потрібно нам це взагалі. Справді, мисливство було частиною людської історії. Але далеко не все, що колись було необхідністю, має залишатися нормою сьогодні.

Ми живемо у час, коли біорізноманіття стрімко скорочується. Згідно з даними звіту Всесвітнього фонду природи, середній розмір популяцій на планеті за останні 50 років скоротився на 73%. Тому вбивство дикої тварини заради розваги, трофея чи туристичного досвіду дедалі важче виправдати поняттями традиції, активного відпочинку чи "сталого використання".

Українцям не потрібно полювати, щоб вижити. Нам потрібно зберегти дику природу, щоб вижити як суспільству. Саме тому законодавство має захищати дику природу, а не створювати нові можливості для її експлуатації. Законопроєкт №15431 не відповідає цьому завданню і має бути відхилений.

Сергій Хара, кампейнер з біорізноманіття Greenpeace Україна, спеціально для "УП. Життя".

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.