Навчатися попри війну: якою ціною Україна зберігає освітній процес
1 вересня в Україні знову розпочинається навчальний рік. Вже п'ятий рік поспіль це день, коли особливо гостро бачимо, наскільки війна змінила українську освіту.
Російські обстріли руйнують школи та університети, повітряні тривоги переривають навчання, тисячі дітей змушені навчатися дистанційно через небезпеку, а ті, хто залишився на тимчасово окупованих територіях, ризикують втратити зв'язок з українською освітою.
Попри це, українська освіта продовжує працювати. І сьогодні важливо говорити про те, які проблеми більше не можна відкладати, щоб кожна дитина в Україні мала реальне право на освіту.
Рік випробувань: які проблеми оголив минулий навчальний рік
Минулий навчальний рік довів: українська освіта тримає удар і продовжує працювати. Проте він чітко проявив проблеми, які більше неможливо маскувати чи відкладати "на після війни".
Найбільше питань цього року виникло навколо НМТ. Війна продемонструвала, наскільки складно забезпечити вступникам рівні умови. Повітряні тривоги, тривалі перерви, технічні збої, погіршення самопочуття безпосередньо впливали на результати. При цьому вступники мали лише одну спробу. Без реальної можливості довести, що кілька втрачених балів стали наслідком не недостатнього рівня знань, а обставин, на які вони не могли вплинути.
Станом на кінець липня до мене надійшло 29 звернень щодо проведення НМТ: 6 – через технічні збої, 6 – через складні умови складання, 4 – через погіршення стану здоров'я та вплив зовнішніх факторів, 3 – щодо відмови в реєстрації, ще 10 – з інших питань організації.
Тому необхідно забезпечити наступні базові речі: безпечні умови складання НМТ, чіткий механізм повторного тестування у випадку обставин, які не залежать від вступника, та реальне право на апеляцію щодо некоректних завдань і порушень процедури.
Важливо, що ці проблеми вже отримали політичну реакцію. Наступного року, за заявою Президента України, учні мають складати НМТ у технічно підготовлених укриттях і отримати можливість скласти тест повторно. Сподіваюся, що досвід цього року буде врахований, а помилки – виправлені. Адже вступний іспит має перевіряти знання дитини, а не її здатність витримати додаткові випробування війною.
Другий великий виклик – доступ до освіти. Реформа старшої профільної школи передбачає оптимізацію мережі та створення потужних академічних ліцеїв. Але якщо після реорганізації школи дитині потрібно долати десятки кілометрів до нового закладу, а громада не має транспорту чи належних доріг, реформа може створити нові бар'єри. Цьогоріч я отримав 95 вернень щодо ліквідації та реорганізації закладів освіти і 7 – щодо транспорту та довезення дітей до шкіл.
Ще одна проблема – безпека та права дітей у самому освітньому середовищі. Найбільше звернень щодо порушення права дитини на освіту стосувалося булінгу – 166, ще 56 – дискримінації.
Окремий виклик – молодь із тимчасово окупованих територій. Росія системно намагається відрізати цих дітей від українського освітнього та культурного простору. Саме тому для України критично важливо зберігати для них можливість навчатися за українськими програмами, вступати до українських університетів і залишатися частиною українського суспільства.
Станом на 28 липня було відомо, що 7 156 вступників подали 26 744 заяви за квотою-2 – спеціальним механізмом вступу для осіб, місце проживання яких зареєстроване або задеклароване на тимчасово окупованих територіях чи територіях активних бойових дій. Наше завдання – зробити так, щоб жодна дитина через окупацію не втратила зв'язок з Україною та можливість будувати тут своє майбутнє.
Окремий аспект – профтехосвіта, реформа якої є частиною реформи НУШ. Мережа академічних ліцеїв має розвиватись паралельно з оновленням змісту профтехосвіти. Наразі ж це застарілі програми, які не цікавлять здобувачів. На цьому рівні за останні декілька років було оновлено лише один профіль – транспортна справа. За іншими 9 профілями мають бути підготовлені модальні і профільні програми до початку завершувального етапу реформи НУШ.
Право на освіту в цифрах: з чим українці звертаються до Офісу Омбудсмана
Освіта – це те, що визначає, яким буде наше суспільство через 10, 20 чи 30 років. Саме тому важливо подбати про якість, безпеку та рівний доступ до освіти для кожного і кожної.
Про те, з якими проблемами стикаються українці, добре свідчать звернення до Офісу Омбудсмана. Цьогоріч я отримав 644 звернення, пов'язані з правом на освіту.
Доступ до навчання, організація освітнього процесу, дистанційна освіта, вступ та переведення, закриття закладів освіти, безпечні умови перебування, право на вищу освіту, отримання стипендій, а також захист прав педагогів стали питаннями звернень.
Наведу один із прикладів того, як на практиці працює захист права на освіту. У вересні 2025 року до мене звернувся студент, якому не призначали соціальну стипендію через академічну заборгованість. Після понад дев'яти місяців роботи Офісу Омбудсмана та взаємодії з університетом і Міністерством освіти і науки студенту призначили соціальну стипендію за попередній семестр – з 1 серпня 2025 року по 31 січня 2026 року.
Саме так право на освіту працює на практиці: можливість конкретної людини навчатися, отримувати підтримку і планувати своє майбутнє.
Зруйнована освітня інфраструктура
За даними платформи "Освіта під загрозою", 4 650 закладів освіти постраждали від бомбардувань та обстрілів, із них 423 зруйновано повністю.
Найбільше пошкоджень зафіксовано в регіонах, які зазнають найінтенсивнішого та тривалого впливу російської агресії. На Харківщині постраждали 866 закладів освіти, на Дніпропетровщині – 553, на Донеччині – 472. За кількістю повністю зруйнованих закладів лідирують Донецька область – 106, Харківська – 104 та Херсонська – 82.
Значні втрати освітньої інфраструктури також зафіксовані на Миколаївщині, Сумщині та Запоріжжі.
Показовою є і ситуація на Київщині: у столиці пошкоджено 341 заклад освіти, ще 250 – у Київській області.
Це дитячі садочки, школи, заклади професійної, фахової передвищої та вищої освіти, заклади спеціалізованої та позашкільної освіти. Це місця, де мали лунати дитячі голоси, проходити уроки, працювати вчителі та будуватися плани на майбутнє.
Усе це безпосередньо впливає на організацію освітнього процесу: у пошкоджених і зруйнованих закладах навчання доводиться переносити до інших приміщень, переводити в дистанційний або змішаний формат, а також адаптувати до безпекових умов. Водночас дистанційне навчання не може повністю замінити очне. Не всі діти мають стабільний доступ до інтернету, необхідну техніку чи належні умови для навчання вдома. Особливо гостро це питання стоїть для дітей із прифронтових та тимчасово окупованих територій.
Люди, які тримають освітню систему
Освітня система тримається не лише на рішеннях держави, реформах чи сучасних технологіях. Передусім – на людях.
На вчителях, вихователях, викладачах, керівниках закладів освіти, психологах, соціальних педагогах та інших працівниках, які щодня продовжують працювати попри повітряні тривоги, обстріли, відключення електроенергії, вимушені переїзди та особисті втрати.
Їхня робота – це значно більше, ніж уроки, лекції чи оцінки. Це підтримка дитини, яка боїться. Допомога тому, хто переживає втрату. Це щоденна турбота про те, щоб навіть під час війни дитина могла навчатися, спілкуватися та мріяти про майбутнє.
Тому підтримка освітян – один із ключових пріоритетів. Важливим рішенням є підвищення оплати їхньої праці. З 1 вересня 2026 року зарплати вчителів зростуть ще на 20%. Загалом порівняно з 2025 роком оплата праці педагогів має зрости на 50%.
Люди, які щодня навчають і підтримують наших дітей, мають відчувати не лише відповідальність, а й належну підтримку держави.
Освіта як основа нашої відбудови
Сьогодні освіта маює працювати на випередження. Після перемоги Україні знадобляться сотні тисяч висококласних фахівців: інженери для відбудови міст, лікарі для реабілітації поранених, вчителі, будівельники, IT-фахівці, архітектори, науковці нові управлінці та інші спеціалісти.
Готувати їх потрібно вже зараз. Для цього потрібні не лише сильні університети та сучасні заклади освіти. Потрібні вчителі, викладачі, науковці та інші освітяни, які мають гідні умови праці, підтримку і мотивацію залишатися в професії.
Ми маємо створити умови, за яких талановитий педагог захоче працювати в Україні, молодий фахівець – будуватикар'єру, а дитина – бачити своє майбутнє саме тут.
Дмитро Лубінець, уповноважений Верховної Ради України з прав людини з 2022 рокуспеціально для "УП. Життя".
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.