Ветерани – лідери нового часу. Як перетворити їхній досвід на ресурс повоєнної реконструкції
Війна невідворотно переформатує країну. Зміняться економіка, система ухвалення рішень, розподіл суспільних ролей – та як саме, поки що під питанням. Утім, без сумніву, одними з ключових агентів цих змін стануть ветерани, які ввійдуть у політику, бізнес, місцеве самоврядування й державні інституції.
Які навички вони принесуть із поля бою? Здатність діяти в умовах невизначеності, ефективно працювати в команді, нести відповідальність за результат у найскладніших ситуаціях. Цей процес – двосторонній: цивільний досвід допомагає військовим на фронті, а воєнний – змінює підходи в цивільному житті. В Українському домі в Давосі 2026 ми говорили про новий рівень лідерства, який формують ветерани.
Та у нас є чимало викликів, які потрібно подолати, щоб підтримати ветеранів і розкрити їхній потенціал повною мірою.
Торувати свій шлях
Світ пережив чимало воєн, але готових рішень для реінтеграції ветеранів в Україні немає. Досвід інших армій може бути корисним, однак він не лягає повністю на наші реалії.
Наприклад, солдати США воювали далеко від дому й поверталися в безпечне середовище. Їхній спосіб ведення війни дуже відрізняється – умовно, п'ять годин бою, а потім база в США з "колою" та зручним ліжком. В Україні ж – місяці в окопах без перерви. Це зовсім інший досвід. Тому ми вимушені торувати власний унікальний шлях реінтеграції ветеранів.
Створити можливості
Після завершення війни значна частина ветеранів не матиме тяжких фізичних поранень, але зіткнеться з психологічними наслідками – тривогою, посттравматичним стресовим розладом, депресією та труднощами адаптації до мирного життя. Для багатьох із них важливою стане не просто зайнятість, а робота, що має сенс, дає відчуття потрібності й визнає їхній досвід.
Спілкуючись із людьми, які на фронті ризикують своїм життям, я маю підстави стверджувати: вони не готові повертатися до ролей, де немає простору для застосування їхніх знань, відповідальності й набутої зрілості. Це виклик для держави та бізнесу – створити можливості, що відповідатимуть їхнім компетенціям і гідності.
Ветерани потрібні в різних сферах – скрізь, де дозволяють їхні фізичні можливості. Частина з них може залишатися в системі безпеки й оборони: навчати новобранців, передавати практичні знання, працювати в підготовці підрозділів. Окремий напрям – оборонні технології, зокрема морські та безпілотні системи, де бойовий досвід напряму перетворюється на прикладні рішення. Це ресурс, який не можна втратити.
Повернути в бізнес-поле
Повернення ветеранів до роботи в бізнесі є критичним завданням. Це серйозний виклик, бо поки немає усталеної моделі, як правильно вибудувати процес включення ветеранів у колектив так, щоб людина відчувала себе повноцінною частиною команди.
Комплексну систему здатні створити насамперед великі корпорації. Для малого й середнього бізнесу це поки що надзвичайно складне завдання.
Побудувати систему підтримки психічного здоровʼя
Необхідно вибудувати національну систему підтримки психічного здоров'я, яка охоплюватиме всю країну. Така система не може існувати окремо від фізичної реабілітації, адже бойова травма майже завжди має і тілесний, і психологічний вимір. Саме з цього розуміння з'явилися проєкти, які я очолюю.
Національна мережа RECOVERY включає 18 інноваційних реабілітаційних центрів для поранених військових, що працюють на базі державних лікарень і забезпечують безоплатне доказове відновлення після бойових травм.
Поряд із фізичною реабілітацією тут із першого етапу працюють і психологи – як частина мультидисциплінарної команди, що допомагає людині відновлюватися цілісно. Всеукраїнська мережа ПОВЕРНЕННЯ націлена на тривалу підтримку ментального здоров'я. Вона налічує 10 центрів, забезпечує безоплатну підтримку військових, ветеранів та членів їхніх родин.
Реабілітація та психологічна підтримка, на жаль, залишатимуться потребою для великої кількості людей упродовж багатьох років – і не лише для захисників та захисниць України. Життя в умовах війни та постійних обстрілів має довготривалий вплив на все суспільство. Саме тому важливо системно розширювати доступ до якісних послуг, формувати сильні професійні команди й інвестувати в навчання фахівців по всій країні.
Змінити ставлення суспільства
Ми часто чуємо запитання: як вибудувати екологічну комунікацію з військовими. Колись я теж запитувала себе, як правильно вести цей діалог. З часом я знайшла для себе відповідь: щирість і емпатія важливіші за будь-які слова – і захисник чи захисниця, як будь-яка людина, це відчуває.
Навіть якщо ви припуститеся помилки, але щиро прагнутимете встановити контакт, ветеран це відчує. Проблема часто не в словах, а в страху зробити перший крок і в уявному бар'єрі, який ми самі ж вибудовуємо між собою та ветеранами.
Та головне – почати говорити.
Зміна ставлення суспільства починається з уміння говорити з військовими уважно й відповідально. Пару років тому, готуючись до нашої щорічної конференції RECOVER TOGETHER, я знову повернулася до питання, що давно не давало мені спокою: як вибудувати коректну комунікацію з військовими?
Я поставила приблизно двадцяти військовим просте запитання: "Коли ви йдете вулицею – чи очікуєте, що хтось скаже "Дякую"? Або, можливо, чекаєте іншого жесту?" Відповіді не повторювалися – кожен мав свій досвід і своє сприйняття. Це яскраво ілюструє: універсальних правил немає, кожен бачить і відчуває по-своєму.
Головне – пам'ятати, що перед нами завжди людина зі своїм досвідом, болем, мовчанням і надією, незалежно від того, чи це військовий або військова, ветеран або ветеранка, юна або зріла людина. І саме з цього простого людського визнання починається справжній діалог та зміна ставлення в суспільстві.
Світлана Гриценко, членкиня організаційного комітету Українського дому в Давосі, керівниця RECOVERY та ПОВЕРНЕННЯ, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.