"Нехай буде дурненьке, але ціленьке". Чим живе освіта та як їй можна допомогти після двох років війни
Напередодні других роковин повномасштабного вторгнення благодійний фонд savED спільно з дослідницькою агенцією Vox Populi презентували дослідження про вплив війни на освіту.
Це пів року роботи і багато-багато емоцій, які часто через край.
Бо дослідження насправді не про цифри і факти. Воно про людей і їхні долі.
За останні 12 місяців наша команда подолала понад 30 тисяч кілометрів Україною. Ми відвідали Миколаївщину, Харківщину, Дніпропетровщину, північ Київщини і Чернігівщини.
Різні області. Різні обставини. Але всіх їх обʼєднує одне — там є діти.
У понівечених, знищених подекуди на 70-80% селах є діти. Які бавляться на руїнах шкіл, дитячих садочків, лікарень. У 2024-му році. У центрі Європи.
І найстрашніше – що для них це стає нормою.
Це діти, які вже 5-й рік не мають освіти. Які не лише не вміють читати, про що вся спільнота активно говорила після презентації дослідження PISA 3 місяці тому, а й не вміють взаємодіяти. Спілкуватися. І наслідки цього за 7-10 років будуть катастрофічними.
Ми за підтримки міжнародних донорів та соціально-відповідальних бізнесів можемо дати цим дітям різне.
Можем знайти найрізноманітніші рішення. Зробити укриття.
Відкрити освітні центри. Молодіжні центри. Тимчасові школи.
Запровадити програми психоемоційної підтримки.
Надолуження освітніх втрат.
Але головне, що ми їм даємо — надію. Яку неможливо виміряти і вписати в показники ефективності. Надію і віру в те, що є ті, кому не байдуже.
Є ті, хто про них дбає.
Про найбільш цікаві знахідки дослідження я розповім далі, а почати хочу з думок людей.
Однією зі складових дослідження є вивчення кейсів громад. Глибинні інтервʼю з учителями, освітніми управлінцями, батьками, підлітками.
Вони говорять про різне. Але навколо одного й того ж.
Наведу кілька цитат:
"Головне, щоб закінчилась війна, а так настрій є, енергія є. Я вам скажу, коли закінчиться війна, воно все буде, відбудується, тому що бажання є — це саме головне, і згуртованість".
"Дитина стала тривожною, плаче, коли гроза, ми поки що спимо одягнені всі разом із дітьми. За психологічною допомогою не звертаємося... ми поки що справляємось самі".
"Раз у тиждень ми їздили туди. Вчитель англійської мови, вчитель математики, вчитель української мови. На велосипеді чи скидувалися на бензин. Батьки вже там нам організовували якийсь будинок. І по черзі класи приходили".
"Ми на сьогодні в стадії паузи. Бо життя та здоровʼя — найважливіші цінності".
А ось цей шматок розмови особливо промовистий:
"Не те що народна мудрість, а може вона вже стане і народною, одна мамочка просто сказала: "Нехай буде дурненьке, але ціленьке". От і всьо, тобто цими словами майже характеризується все”, – учителька однієї з прифронтових громад.
Психоемоційний стан і погляди на майбутнє
Щонайменше втричі більше дітей мають тривожний стан, ніж вважають їхні батьки й учителі та вчительки.
Тривожність підлітків прослідковується і в їхніх поглядах на майбутнє. Зокрема, у питанні, чи варто лишатися в Україні після закінчення школи.
Чверть із них дивляться на майбутнє песимістично. Ще чверть сумнівається, лишатися в Україні, чи виїжджати. А це де факто значить, що варіант виїзду для них є радше реалістичним.
Водночас трохи більше половини учнів попри війну бачать своє майбутнє в Україні.
І хоча на перший погляд може здатися, що це дуже мало, для країни в стані війни це таки чимало. Половина молоді бачать себе вдома. Але якими б не були ці відсотки, ми маємо спрямувати всі можливі зусилля на те, щоб показати українським підліткам, наскільки вони важливі, наскільки від них сьогодні залежить завтра країни. Показати, що країна може їм дати (і це задача із зірочкою для Уряду й неурядового сектору).
Ті, кому сьогодні 13-18 років – особливе покоління. Це вони вирішуватимуть, якою хочуть бачити свою країну. Це здебільшого або вони, або дорослі заради них відбудовуватимуть Україну після перемоги.
Більше того, діти діють вже, і ми щодня бачимо це завдяки нашому молодіжному напрямку і взаємодії з учасниками програми з громадянської освіти UActive. Вони відкривають у понівечених селах молодіжні центри, запускають виробництва хвостовиків для дронів, створюють застосунки, що обʼєднують молодь усієї країни, започатковують екоактивістські рухи.
Наше особливе натхнення – герої фільму "Ми.Майбутнє", який savED спільно з кінокомпанією kinotonly зняли для того, аби показати світові, яка неймовірна українська молодь і чому так важливо підтримувати освіту.
Це наша крапля в морі у поширенні правдивих українських наративів у Європі і США, куди підлітки разом із їх менторами вирушають вже 10 березня. Лондон, Оксфорд, Нью Йорк, Вашингтон, Чикаго, Таллін, Гельсінки… і обовʼязково кожна громада, де тимчасово знайшли прихисток 5 мільйонів українців, які матимуть бажання організувати показ для своєї спільноти. Наприкінці березня, після повернення з Великої Британії, плануємо перший публічний показ в Україні.
Бар’єри у навчанні: що заважає дітям навчатися?
Повітряні тривоги, безперечно, в топі, але учнівство також говорить про те, що деякі предмети даються важче (44%) і що предметів забагато (41%).
Думка вчителів, як видно з дослідження, різниться. На те, що предмети даються важче, вказують 20% учителів, а про велику кількість предметів лише 8%. Учителі, у свою чергу, звертають увагу на брак техніки, брак зосередженості учнів і тривожність.
Такі думки дітей підтверджують необхідність трансформації старшої школи, зменшенні кількості предметів і поглиблене вивчення фокусних дисциплін.
Цікавим є й співставлення кількісного дослідження із тим, що говорять респонденти в громадах під час глибинних інтерв’ю. Зокрема, в контексті техніки. Діти, як і вчителі, точно мають в ній є потребу. Особливо в громадах, які були окуповані і які суттєво постраждали. Там люди не мають фінансових можливостей купити дітям техніку для навчання. Тим більше, коли йдеться про кілька дітей в сім’ї.
Ноутбуки і планшети надходять у такі громади часто від міжнародних донорів, благодійних фондів і громадських організацій, але там кажуть, що сім’ї неохоче беруть девайси в користування, бо мають відшкодувати вартість у випадку поломки чи псування техніки.
Найчастіше це непосильно для сімей, і вони відмовляються від таких пропозицій. Що, звісно, є досить суперечливим. З одного боку, можна зрозуміти організації, які висувають умови відшкодування, з іншого – чи не має в цьому процесі щонайперше фігурувати дитина і її освітні й соціальні потреби?
Альтернативою можуть стати цифрові освітні центри (DLC), яких, за даними Міністерства освіти й науки України, сьогодні відкрито вже більше ніж 150. Такі центри – швидка тимчасова допомога для тих, громад, чия освітня інфраструктура зазнала суттєвих руйнувань і де школи з ряду причин функціонувати не можуть.
За останні 1,5 роки ми в savED спільно з міжнародними партнерами відкрили 64 освітні центри – "Вулики" та Цифрові освітні центри, створені спільно з ЮНІСЕФ на Чернігівщині, Київщині, Харківщині, Миколаївщині і Дніпропетровщині.
Вони в прямому сенсі гудуть з ранку до пізнього вечора. Там можна отримати доступ не лише до ноутбуків і планшетів, але й до освітніх платформ, занять з англійської мови, математики, української мови, до бібліотеки сучасної української та зарубіжної літератур, банально до красивого світлого простору, де, зручно вмостившись на пуфах, можна в компанії друзів влаштувати перегляд фільму або вечірку.
Для тих, хто хоче створити освітні центри в своїх громадах, ми з командою створили практичний покроковий посібник, який можна завантажити тут.
Формат навчання
62% учнівства і 79% батьків вважають, що найефективніше навчання — коли всі або переважна більшість занять відбуваються очно.
При цьому понад 900 тисяч учнів в Україні навчаються виключно дистанційно. Ще понад 900 тис – змішано.
Очне навчання сьогодні неможливе без наявного і облаштованого укриття. Що цікаво, далеко не всі учні і батьки володіють інформацією про наявність чи відсутність укриття у їх школі. Особливо багато таких у прифронтових областях (22%).
Тут важливо також говорити і про те, що респонденти можуть називати “облаштованим” укриттям підвал з побіленими стінами. Що точно не можна вважати комфортним для перебування, тим паче для повноцінного навчання дітей.
Водночас в містах та селах почасти немає навіть і таких підвалів, які можна облаштувати і вважати найпростішими укриттями. Наприклад, у Миколаєві, де ми облаштовуємо укриття в школах, таких підвалів вже майже не залишилось.
Укриття для шкіл потрібно будувати з нуля. Це питання і національної стратегії, і ресурсів, яких у держави точно немає. Орієнтовна вартість будівництва такого укриття на 500-600 людей – 40 млн грн. Хороший приклад і поштовх до цього дала Литва. Саме вона першою і поки єдиною почала інвестувати в Україні в будівництво укриттів з нуля.
Дані з дослідження
На початок навчального року 78% учнів та учениць, 76% батьків, 82% педагогів та педагогинь і 77% представництва адміністрацій говорили про те, що в їхніх школах є укриття (при цьому істотна частка учнів та учениць і батьків – відповідно 10% і 9% – не володіють інформацією).
У прифронтових областях лише 61% учнівства говорить про наявність укриття (проти 87-88% в інших регіонах). Щоправда, 22% учнів та учениць не знають, чи є в школі укриття.
Серед батьків у прифронтових областях також лише 58% говорять про наявність укриття, хоча ті ж 22% не володіють такою інформацією. Серед учителів та вчительок у прифронтових областях 65% говорять про наявність укриття.
Успіхи і підтримка у навчанні
75% учнів та учениць зазначили, що мають певні прогалини у знаннях.
Якщо їх брати за 100%, то понад чверть таких учнів та учениць (27%) стверджують, що жодної допомоги від учителів не отримували. При цьому учні не схильні критикувати якість викладання чи вказувати на технічні проблеми. Відповідальність за свої неуспіхи вони покладають переважно на себе.
При цьому потреба у підтримці однозначно є. Як у емоційній, так і в академічній.
34% учнів та учениць і 44% батьків стверджують, що вони / їхні діти скоріше або дуже сильно потребують у поточному навчальному році підтримки під час навчання у школі. Зокрема, 6% і 9% кажуть про критичну потребу.
За словами батьків і дітей, найпопулярніша форма підтримки — додаткові завдання / матеріали, далі йдуть індивідуальні та групові консультації, додаткові заняття.
Допомога, яку надають педагоги й педагогині – індивідуальні або групові консультації, — ймовірно, не є найефективнішим інструментом підтримки учнівства у воєнний час. Яку стратегію обрати – поки питання відкрите. Утім, що індивідуальніший підхід до потреб дитини – то більш ефективними є її результати з надолуження освітніх втрат.
Ресурси
Попри те, що росія чи не щодня руйнує наші школи, громади працюють над тим, аби залучити ресурси на покращення навчання. Щоправда, якщо подивитись на наші інтерв’ю з представниками органів місцевого самоврядування, то прослідковується спільний для багатьох меседж: освіта в сьогоднішніх умовах функціонує в режимі "зберегти те, що є".
На розвиток, відбудову чи покращення потрібні серйозні ресурси, які сьогодні мають спрямовуватися на інші напрямки. Щонайперше – на потреби ЗСУ та критичну інфраструктуру. До того ж в громадах, які досі під ризиком артилерійських обстрілів, інвестувати у відбудову зараз не готові ані держава, ані міжнародні організації. І це цілком логічно.
Натомість в таких громадах потрібно шукати альтернативні безпечні рішення для організації навчання дітей. Наприклад, облаштовувати освітні простори в укриттях.
Дані з дослідження:
83% представників та представниць ОМС стверджують, що їхні громади залучають ресурси для покращення навчання і поза місцевим бюджетом. Найбільше опитаних кажуть про закордонну допомогу (59%) та кошти бюджету області (53%). Далі йде допомога українських благодійних організацій (27%).
На запитання, "якби Ви зараз отримали суттєве додаткове фінансування, то на які напрямки направили б кошти в першу чергу?" представництво ОМС відповіло:
- облаштування укриттів (69%);
- покращення матеріально-технічної бази шкіл (книжки та інші навчальні матеріали, інтерактивні дошки, зручні парти тощо) (69%);
- ремонти шкіл (44%);
- закупівля пристроїв для навчання учнів та учениць (27%);
- збільшення оплати роботи вчительства (22%);
- шкільний транспорт (20%);
- забезпечення дітей з ООП (19%).
Водночас учительство відповіло: збільшення оплати праці (73%).
Росія прицільно і цинічно нищить українські школи.
Нас у фонді часто запитують: які громади більш спокійні? Де менше обстрілів? Куди спрямовувати ресурси?
У відповідь на це запитання я відкриваю галерею в телефоні і показую фото.
Ромни. Місто у Сумській області, віддалене від кордону, на межі Чернігівської і Полтавської областей. Атака дроном, внаслідок якої загинули 4 працівника школи, які готували її відкриття до 1-го вересня.
Або Львів. Тилове місто. 29 грудня, ранок. Пряме влучання ракети в кількох метрах від ліцею “Оріяна”.
В Україні немає умовно безпечних міст.
За останніми даними Міністерства освіти й науки України пошкоджено понад 1600 і повністю зруйновано 212 шкіл.
Безумовно, є громади, які постраждали особливо сильно.
І, безумовно, кожна з них потребує різних рішень, приймати які потрібно, спираючись не на субʼєктивну думку, а на цифри і факти.
Власне саме з метою пошуку рішень і створення стратегій роботи ми у фонді й ініціюємо дослідження і ділимося ним публічно, аби спільними зусиллями досягати більшого.
Повний текст дослідження як українською, так і англійською мовою – за покликанням.
Оленка Северенчук, директорка благодійного фонду savED
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.