Хенкок – нетиповий американський супергерой

43
11 липня 2008

Джон Хенкок - супергерой, який живе на вулицях Лос-Анджелеса. Хто він і звідки - не знає ніхто, навіть сам Хенкок. Відомо тільки, що вісімдесят років тому він потрапив до лікарні з проламаним черепом. У його кишенях не було документів - лише два квитки на "Франкенштейна".

Одразу по приїзду до лікарні, невідомий пацієнт став не просто стрімко одужувати, але у нього відкрилися надзвичайні здібності. З того часу Хенкок живе у Лос-Анджелесі і намагається боротися зі злочинністю.

Виходить у нього це загалом непогано за винятком певних побічних ефектів - кожен подвиг супроводжується збитками на мільйони доларів. Це викликає невдоволення оточуючих. Хенкока, втім, не особливо цікавить думка громадян Лос-Анджелеса. Згодом він рятує піарника-невдаху, і для нього розпочинається нове життя, сповнене сюрпризів.

Чи варто дивитися цей блокбастер? Думаю, що так, і не тільки тому, що це непогана розвага на вихідні, але й заради кількох підтекстів, схованих у картині.

Насамперед слід сказати про творців картини. Найбільшими приманками стрічки є Вілл Сміт та Шерліз Терон - дві голлівудські суперзірки категорії А, які перебувають на вершині власної кар'єри. Для Вілла Сміта це вже 26 картина, для Терон - тридцять п'ята.

Вілл Сміт прославився у дев'яностих у блокбастерах на кшталт "Дня незалежності" Роланда Емеріха та "Поганих хлопців" Майкла Бея. Згодом були обидві частини "Людей в чорному". У всіх цих стрічках Вілл найчастіше грав у дуеті і був відповідальний за його комічну та еротичну складову. Сміт став чи не першим афроамериканським актором, який змусив забувати глядача про колір його шкіри.

У фільмографії актора немає ролей "сердитих негрів". Уілл Смітт - суцільне втілення позитиву на екрані. У картині Кевіна Сміта "Дівчина з Джерсі" актор сам дає собі характеристику: "Всі знають, що я став знаменитим не через розум, а тому, що я мужній, відверто сексуальний і... "шишка" у мене до колін. Демонструвати розум - не мій жанр".

Зрештою, останніми роками Сміт намагався відійти від свого доволі легковажного іміджу, зосередившись на мело-, а потім і доволі драматичних ролях. Серед них варто назвати Хітча з однойменної картини та Роберта Невілла з картини "Я - легенда". "Хенкок" став ще одним кроком від веселого Віла Сміта дев'яностих - до серйозного тисячних. У картині актор майже не посміхається, його жарти сповнені сарказму, а життєва позиція віддає цинізмом.

Усі фотокадри з фільму взято з сайту kino-teatr.kiev.ua
Щось подібне стається і з героїнею Шерліз Терон, яка грає у картині домогосподарку Мері, що одного дня кардинально міняється. Для Терон це вже друга робота разом з Уілом Смітом після картини "Легеда про Баґґера Венса".

Сам екранний образ Терон був достатньо успішним у дев'яності, хоча й не таким ефектним, як у Вілла Сміта. Колишня модель, вона прибула до Сполучених Штатів з Південної Африки і без зусиль знайшла роботу у Голівуді. Висока, надзвичайно чуттєва білявка одразу привертала до себе увагу на екрані.

Спочатку продюсери просто експлуатували її виграшні зовнішні дані, проте 1997 року, після "Адвоката диявола" Шерліз Терон почала отримувати серйозні драматичні ролі. Її робота у картинах "Правила виноробів" Лессе Гальстрома чи у "Солодкому листопаді" Петті О'Коннор утвердила її різнобічний талант.

Зрештою, як і Смітт, на початку нового тисячоліття Терон вирішила взяти долю до власних рук. Тому 2003 спродюсувала та зіграла головну роль у картині Петті Дженкінс "Монстр", що розповідала про життя та смерть американської повії та серійної убивці Ейллін Вуорнос.

У "Хенкоку" Шерліз Терон доводиться грати доволі неоднозначну, як для голлівудського блокбастера, роль. Її Мері - також супергероїня, яка відчайдушно відмовляється від власної місії задля родинного життя.

І, нарешті, ще один важливий фігурант "Хенкока" - режисер Пітер Берґ. Широкому загалу він відомий за "Скарбами Амазонки" з Шоном Вільямом Скотом та Двейном "Скелею" Джонсоном, а також за минулорічним "Королівством" з Джеймі Фоксом та Дженніфер Ґарнер.

Окрім того, Берґ дорогий глядачам своєю першою повнометражною стрічкою Very Bad Things, яка була перекладена у нас недолугими "Дуже страшні штучки". Чорна комедія за участю Кемерон Діас та Крістіана Слейтера була сповнена сатири на Америку з її щурячими перегонами за щастям будь-якою ціною.

Чорне, на грані знущання, почуття гумору не полишало Берґа і в "Скарбах Амазонки", де він дозволяв собі доволі непристойні жарти над "Скелею" Джонсоном, і у "Королівстві", де увесь пафос боротьби з терором знімається фінальним обміном репліками головними героями.

 "Хенкок" не став винятком. Нетиповий супергерой був потрібен режисерові, аби доволі саркастично подивитися на сучасну Америку. Ось тут ми і підходимо до обіцяних підтекстів.

Взагалі американське популярне кіно, за визначенням, не може бути оригінальним. Воно грає на вже засвоєній території. У хід йде все - наративні стратегії авторського кіно, популярна наукова тематика, гострі соціальні проблеми і таке інше. "Хенкок" змальовує сучасну Америку як місце, де майже згасла життєва енергія, де соціальне життя стало сумою ритуалів, і єдине, що здатне керувати людьми, - гроші та слава.

Звісно, таке про Америку кажуть давно, проте у "Хенкоку" соціальна рутина стала

фатально невідворотним явищем, з яким можна тільки змиритися. Єдиний, хто дозволяє собі "не вписуватися" - бездомний супергерой Хенкок, якому нічого не потрібно, крім пляшки віскі та лавки, на якій він заночує. За це його і не люблять мешканці Лос-Анджелеса.

Зрештою, Хенкок втілює не зовсім американську модель поведінки. Бездомний, безробітний алкоголік ніяк не тягне на символ американської мрії. Найближчими попередниками Хенкока в американському кіно є герой Ніколаса Кейджа з картини Майкла Фіґґіса "Покидаючи Лас-Вегас" та Генрі Чінаскі з "Фактотума". Прототипом останнього став покійний письменник Чарльз Буковський - більше популярний у Європі та Латинській Америці, ніж у себе вдома через, власне, асоціальний спосіб життя.

 

Звісно, "Хенкок" - не політична сатира чи екзистенційна драма, це радше суміш різних жанрів, серед яких знаходиться місце всьому потроху.

Проте у сучасній Америці навіть герої блокбастерів запитують себе про власне походження. Вони дошукуються джерел власної сили.

Парадоксальним чином могутність нового суперегероя має відверто неамериканське походження, її коріння губиться у віках та на інших континентах. І все ж американці впевнені, що давні боги тепер бережуть саме їх.

Щодо інших кінематографічних відсилок, то невипадково у картині з'являється "Франкенштейн" - штучно створена істота, яка не могла знайти собі місця серед людей. Хенкок явно з таких творінь.

Ручна камера (оператор-постановник Тобіас Шлісллер) нагадає кращі картини "Доґми-95" з їхньою увагою до найменших людських емоцій.

І, нарешті, "Хенкок" багато в чому завдячує "Небу над Берліном" Віма Вендерса - історії про янгола, який закохався у земну жінку і втратив крила, аби бути з нею. Картина Пітера Берґа по-своєму обіграє цю тему. Одна з найбільш драматичних та водночас ліричних сцен міститься у картині ближче до фіналу. Янголу слід вибрати між вічним життям та коханням, яке принесе йому небуття. Важко забути цю сцену. "Хенкок" вартує перегляду хоча б через неї.



powered by lun.ua