Казки про Абеля та стриптиз

7
30 вересня 2008

Тут не йдеться про будні та свята цієї індустрії. Шанувальники "Дівчаток з шоу" Пауля Верговена та "Екзотики" Атома Егояна можуть не турбуватися.

"Казки стриптиз-клубу" насамперед фільм Абеля Феррари. Для знавців цього цілком достатньо.

Для тих, хто вперше чує це ім'я, коротка довідка: Абель Феррара народився 1951 року, у Нью-Йорку, закінчив середню школу. З раннього віку фільмував на восьмиміліметрову камеру. Загалом у його доробку близько тридцяти фільмів різного метражу та жанру.

Фільмом, який прославив його, був "Убивця з електродрилю" (1979). Це історія про художника, який винаймає квартиру з двома подружками і переживає свої не найкращі часи. Він закінчує живописне полотно, яке має намір вигідно продати, але творчості заважають дрібні побутові проблеми на зразок несплачених рахунків за телефон.

Абель Феррара та Шанін Лі на цьогорічному Каннському кінофестивалі. Фото film.ru
Зрештою, через фінансові негаразди та загальну нездорову атмосферу у помешканні він починає свердлити переносною електродрилю випадкових перехожих - спочатку бомжів, а потім усіх підряд, включно зі своїми співмешканками.

"Убивця із електродрилю" і сьогодні виглядає цілком пристойно, насамперед через свої кінематографічні чесноти,  - у фільму доволі вдалий сценарій, він чудово знятий та зіграний.

І у "Вбивці" закладено прообраз подальшої творчості Абеля Феррари.

У центрі його фільмів завжди буде самотій чоловік чи жінка, одержимі руйнуванням та саморуйнуванням. Стверджують, нібито режисер фільмує автобіографічні картини, бо у житті Феррара справляє враження цілком неадекватної людини, за що, власне, його і не приймає кіноестеблішмент.

Його фільми фінансуються з Європи, проте знімаються у його картинах голлівудські актори високого класу - Крістофер Вокен, Вільям Дефо, Метью Модайн, Боб Госкінс.

Найбільш знаменитою роботою Абеля Феррари залишається "Поганий лейтенант" 1992 року. На фільмі варто зупинитися детальніше, бо він дає ключ до розуміння цього непересічного кінематографіста.

"Поганий лейтенант" вийшов на екран водночас зі "Скаженими псами" Квентіна Тарантіно, проте його енергія на порядок потужніша за тарантінівську.

Головний герой фільму - безіменний лейтенант нью-йоркської поліції у виконанні Гарві Кейтеля - втілює у собі всі негативні риси кінополіцейського початку дев'яностих.

Більше того, він перевершує усіх інших тодішніх героїв кількістю чорної фарби. Він - злодій, наркоман, гравець, сексуальний перверт, наркодилер. "Лейтенант" став утіленням неймовірної, захмарної патології.

Водночас він бореться за дотримання закону. Згодом виявляється, що із самим собою.

Історія поганого лейтенанта - це історія спокути католика, який втратив віру. Несподівано він стикається з прикладом християнської любові, що її  демонструє монашка, яка відмовилася свідчити проти своїх ґвалтівників.

Знаменитою стала її сповідь священику: "Ці хлопчики, ці сумні озлоблені хлопчики, вони прийшли до мене як стражденні, і як більшість стражденних, вони були грубими, і як всі стражденні, вони взяли те, що хотіли, і як всі стражденні, вони потребували цього.

Святий отче, я знаю їх, вони навчаються у нашій школі, вони граються на нашому шкільному подвір'ї, вони хороші хлопчики. (...) я також пов'язана обов'язком. Ісус перетворив воду на вино, а я повинна була перетворити гірке сім'я на плодоносну сперму, ненависть - на любов, і можливо так врятувати їхні душі...".

Ця піднесена, пафосна промова не виглядає фальшивою у фільмі Феррари тільки тому, що ґрунтується на переконливій художній логіці, яка послідовно втілюється у фільмі.

Зрештою, вона переконає і героя Гарві Кейтеля, який вірить тільки у земне правосуддя. Він робить свій вибір і ним стає самопожертва в ім'я вже згадуваних "хороших хлопчиків".

Католик Феррара знімає апокриф дев'яностих, у якому зло завжди міститься у людській душі і ніколи не винесене назовні. У його картинах нема ніяких колективних героїв, відсутня якась стала спільнота - тут кожен існує тільки наодинці з власною совістю.

Цьому він присвячує свою "Залежність" (1995) - чорно-білу вампірську історію про аспірантку Керлін Котлінк, яку одного вечора кусає незнайома жінка. З того часу Керлін стає залежною від чужої крові і ніяк не може побороти свою залежність.

Слова Керлін: "Залежність - прекрасна річ, бо вона дозволяє побачити душу, не користуючись філософськими термінами" - цілком описують її шлях до пекла. Фінальне причастя від католицького священика і смерть звільняють її від страждань.

Кадр з фільму "Казки стриптиз-клубу". Взято з офіційного сайту стрічки
У дев'яності Феррара фільмує низку стрічок, серед яких рімейк "Викрадачів тіл", гангстерська драма "Похорони", а також одна з найкращих кіберпанківських стрічок - "Отель "Нова троянда". Кожна з них розвиває теми одержимості людини злом та пізнішої спокути.

"Казки стриптиз-клубу" на цьому тлі виглядають майже пасторальною історією.

У картині йдеться про власника нью-йоркського стриптиз-клубу "Парадиз" Рея Рубі, який одержимий порятунком справи власного життя.

Дія фільму відбувається впродовж одного вечора, коли вирішується доля клубу і відбувається розіграш тиражу лотереї.

На кону - вісімнадцять мільйонів доларів, які повинні врятувати Рея. У разі виграшу йому буде чим заплатити за оренду, розрахуватися з танцівницями та вкласти гроші у нове шоу. У разі програшу - він втрачає усе.

Фільм примітний насамперед своїм скаженим темпом - у поле зору камери потрапляють найдрібніші деталі життя розважального закладу та його відвідувачів.

Він запам'ятається також неповторними характерами, які зіграли Вільям Дефо, Боб Госкінс та особливо Азія Ардженто, чий номер з доберманом вже став легендарним.

Феррара творить світ всезагальної одержимості, маніакального бажання утвердитись і перемогти злу долю.

І в цьому "Казки стриптиз-клубу" - цілком універсальна історія, здатна викликати співчуття у кожного, хто бере участь у щурячих перегонах сучасного світу.

Оцінка - 4 з 5

 

Автор - Ігор Грабович

powered by lun.ua