Мертвий коханець жінці на радість

Російську та американську картини пов'язує не лише мелодраматичний сюжет, але й звертання до спільної теми: кохання чоловіка, яке допомагає самотній жінці подолати життєву кризу.

Оксана Бичкова уславилася завдяки своєму дебютному фільму "Пітер FM" (2006). Історія кохання радіо-діджея Маші та архітектора Максима, що знайшов її загублений мобільний телефон, розгорталася на фоні будівель, мостів та каналів Санкт-Петербурґа, і принадила не лише прихильників мелодрам, але й поціновувачів архітектурної спадщини Північної Пальміри.

Нова картина Бичкової розповідає знову про Машу, цього разу перекладачку (Мадлен Джабраїлова), яка мешкає у Москві. Маша чомусь замкнена, вона намагається обмежити контакти зі світом і давно полишила думки про романтичні стосунки.

Її життя змінюється після пропозиції давньої знайомої попрацювати перекладачем на семінарах британського лялькаря Тома Ґрінвуда (Джетро Скіннер).

Лялькар виявляється високим блондином із ясними блакитними очима. Він ексцентричний у всьому: починаючи з одягу і закінчуючи жартами. На додачу, Том постійно носить із собою власноруч зшиту ляльку Діґґі, що є справжнім альтер-еґо свого господаря.

Тиха й самозаглиблена Маша поступово починає закохуватись у Тома, та й сам лялькар, здається, радий вивести свою перекладачку із амплуа "сірої миші". Службовий роман закінчується у аеропорту - Том повинен повернутися до Лондона.

Та стосунки із життєрадісним британцем переконують героїню стрічки, що життя може бути яскравим і повнокровним.

Кадр з фільму "Плюс один"

"Ночі у Роданті" - це історія про людей середнього віку, що стикаються із проблемами, які докорінно змінюють їхні життя.

Едрієн (Дайана Лейн) після зради чоловіка, залишається сама із хворим восьмирічним сином та дочкою-підлітком, яка вважає, що саме матір зруйнувала родину. Подруга просить Едріен доглянути за готелем, що стоїть на березі океану у містечку Роданта. Незабаром там зупиняється пластичний хірург Пол Фланнер (Річард Ґір).

Едрієн вагається, чи пробачити їй чоловіка, Пол шукає шансу врятувати свою лікарську кар'єру (після смерті пацієнтки, її сім'я подала до суду), а також прагне налагодити стосунки із дорослим сином, що працює у польовому шпиталі в Еквадорі.

Ці переживання зближують амбітного й самозакоханого Пола та типову домогосподарку Едрієн, і стають поштовхом для їхнього роману.

Кохання дає жінці сили, щоб розлучитися зі своїм чоловіком і знайти час для втілення власних мрій, а Полові відкривається усю важливість родинних стосунків.

І хоча чоловік гине під час бурі у горах Еквадору, рятуючи медикаменти з синової клініки, пам'ять про нього надає Едрієн додаткового стимулу для життя.

Чоловік, що зникає

У фільмі "Ночі в Роданті", та у стрічці "Плюс один" є один спільний "недолік": погано прописані чоловічі персонажі. Так, у картині Бичкової реакції Маші є цілком передбачуваними, але мотивація Тома видається не завжди зрозумілою. У фільмі не пояснюються причини його самотності (такий красунчик і сам!), його настирні загравання до Маші та раптова прохолодність після проведеної разом ночі.

У стрічці "Ночі в Роданті" важко зрозуміти, що так привабило Пола у Едрієн, чому він, одразу по приїзді, готовий слухати, як незнайома жінка постійно скаржиться на сімейні проблеми.

Кадр з фільму "Ночі в Роданті"

Також складно повірити, що один візит до сім'ї померлої пацієнтки здатен змінити погляд зрілого чоловіка на власну кар'єру, шлюб та родину. Це особливо дивно, адже автор роману, на якому базується стрічка "Ночі в Роданті", Ніколас Спаркс відомий завдяки майстерному змальовуванню особливостей чоловічої психології.

Втім, такій схематичності чоловічих персонажів є пояснення: і Том, і Пол є лише фантазіями головних героїнь, вони з'являються для того, щоб вивести їх із кризи, і одразу ж зникнути.

Традиційно у кіно саме жінка була об'єктом чоловічих поглядів актора, режисера та глядача. Вона існувала як штучна конструкція, що створена для вдоволення чоловічих сексуальних фантазій, виявлення його потаємних бажань. Цей образ завжди протиставлявся звичайним представницям жіночої статі, далеким від ідеалізованого зображення, не здатним справдити очікувань чоловіка від стосунків із жінкою. Відомий психоаналітик Жак Лакан стверджував, що Жінки (втіленого у життя ідеалізованого образу) не існує.

І саме тому, Жінка могла з'явитися у житті кіногероя для того, щоб потім зникнути як примара, залишивши чоловікові лише спогади про себе. Класичними прикладами такої героїні є Мадлен із Гічкоківського "Запаморочення" (1958), або ж таємнича незнайомка із його фільму "Леді щезає" (1938).

Іншою варіацією на тему Жінки, що зникає, у кінематографі є "дівчина, позначена смертю". Така дівчина не просто з'являється, щоб дати героєві примарну надію на досягнення його фантазій, вона показує йому, як втілити їх. Ця героїня існує лише для того, аби вивести чоловіка із кризи, фрустрації, яку він відчуває, і згодом померти, перетворившись на своєрідний моральний Закон.

Прикладами фільмів із "дівчатами, позначеними смертю" є мелодрами "Осінь у Нью-Йорку" Джоан Чен (2000) та "Солодкий листопад" Пет О'Коннор (2001), де героїні просто "змушені" загинути від важкої хвороби, аби їхні партнери зрозуміли цінність справжнього кохання.

Інший приклад: фільм Альфонсо Куарона "І маму твою також" (2001) розповідає про двох підлітків, що проходять своєрідну ініціацію, подорожуючи із старшою жінкою. Вона дає їм "перші уроки дорослого життя" і помирає від раку у фіналі стрічки.

Такі "криваві жіночі жертви" задля щастя чоловіка завжди обурювали феміністок та зворушували представників сильної статі. Кіногероїні могли допомогти собі самотужки, або на них чекав лінчевський варіант виведення із фрустрації. Словенський філософ Славой Жижек називає садистську сцену у спальні між Френком та співачкою Дороті у "Блакитному оксамиті" (1986) спробою "розтормошити" жінку, зробити її активнішою.

Видатний режисер Марко Феррері вважав жінку сильнішою за чоловіка. У його стрічці "Велике пожирання" (1973) чоловічі персонажі, що вибрали собі за спосіб суїциду переїдання делікатесами, відкривають у скромній вчительці сексуально нестримну фурію, яка продовжує жерти картопляне пюре навіть після смерті останнього "самогубці".

А героїні стрічок американського режисера Джеймса Кемерона стають сильними й активними після "символічної" смерті коханого. Скажімо, колишня офіціантка Сара Коннор раз по раз перемагає Термінаторів, захищаючи життя свого сина - майбутнього рятівника світу, а Роза із "Титаніка" отримує можливість стати льотчицею та мандрівницею у Америці.

На радість феміністкам, та на невдоволення західних інтелектуалів, що констатують "фемінізацію" світу, "чоловік, що зникає" став складовим елементом масової культури. І "Плюс один" та "Ночі у Роданті" є цьому підтвердженням.

Несподіваний успіх та вірність традиціям

Втім, попри спільність теми, "Плюс Один" та "Ночі у Роданті" справляють протилежні враження.

Головною (і чи не єдиною) атракцією фільму "Плюс один" є саме харизматичний та романтично-чарівний Том Ґрінвуд. Виконавець цієї ролі, Джетро Скіннер, що до того грав переважно всіляких маніяків та збоченців у британських стрічках, одразу став зіркою російського кіно.

Кадр з фільму "Плюс один"

Британський актор-початківець тепер може похвалитися безмежною прихильністю російських глядачок, а також нагородою за найкращу чоловічу роль на цьогорічному "Кінотаврі".

Та, на жаль, "Плюс один" не справляє враження завершеного фільму: він не має цілісної структури, це скоріше набір гумористичних та мелодраматичних сценок, поєднаних часто різкими та грубими монтажними склейками.

Стрічка "Ночі в Роданті", навпаки, не містить жодних сюрпризів, навіть акторських.

Головні ролі виконує "старий-добрий" дует Річарда Гіра та Даєн Лейн.

Фільм є водночас професійним та надзвичайно типовим голлівудським продуктом, де усе - від сюжетних ходів, до проходу камери - можна легко передбачити наперед. Втім, стрічка має один великий "плюс", а саме високу "сльозогінну" властивість. "Ночі у Роданті" - ідеальний фільм для перегляду з батьками, а також з людьми, які полюбляють картини про "справжню любов".

"Плюс один" - 3,5 з 5

"Ночі в Роданті" - 4 з 5

Всі фотокадри з фільмів узято з film.ru