Перший конкурсний день: студентські фільми та Роман Балаян

11
20 жовтня 2008

Анна Купінська: Ти взагалі шанувальник студентського кіно?

Ігор Грабович: Я його сприймаю доволі стримано. Дуже рідко бувають удачі, не кажучи вже про відкриття. Щороку молоді обирають фактично тільки дві теми: молодість та старість або згасання та дорослішання.

Цьогорічні фільми таку тенденцію цілком підтвердили.

Скажімо, болгарська стрічка "Голешово" Іліані Мєтєва була присвячена вимираючому селу, яке населяють три бабусі та один дідусь. А ось індійська картина "Дилема" Сіддхарта Сінхи розповідає про переживання юнака, який не може примирити різні почуття - відразу до своєї хворої матері та плотський потяг до звабливої сусідки. Що думаєш з цього приводу?

Анна: У мене інше ставлення. Я би не відділяла студентські роботи від усіх інших, талант та удача завжди розподіляються майже однаково. Часто молодих звинувачують у тому, що вони фільмують одне і те саме, але нічого дивного нема у тому, що студенти хочуть знімати про становлення, зрілі режисери про кризу середнього віку, а сивим "метрам" притаманний ностальгійний погляд у минуле.

Ігор: Згоден, хоча молодь з однаковою інтенсивністю фільмує і про становлення і про згасання. Річ, звісно, не у темі, а у її вирішенні. Переглянуті студентські фільми пропонують щось нове у баченні своїх улюблених тем?

Анна: Мені здається, що так. Скажімо, в індійському фільмі "Дилема" ми бачимо майже еротичну сцену, яка загалом непритаманна для тамтешнього кінематографу. Взагалі сьогодні було багато чуттєвих картин. Ми бачили достатньо оголеного тіла, еротичних епізодів. Власне, молоде кіно поки що виявилося найсміливішим на фестивалі.

Ігор: Хочу додати, що йдеться не просто про еротичні стосунки, але про доволі молодих героїв. І про нетрадиційну чуттєвість. Скажімо, сміливою, майже шокуючою, була американська стрічка "Чоловік", режисерки Міни Джозеф, де двоє сестер-підлітків переживають спільний сексуальний досвід. Взагалі, мені здається, сьогодні було багато саме жіночої чуттєвості.

Анна: Тут статистика говорить сама за себе - з тридцяти фільмів конкурсної програми студентських фільмів двадцять зняли дівчата. Окрім "Чоловіка" треба згадати ще дві суто жіночі стрічки. У бразильській картині Вери Еджіто "Крізь повітря" йдеться про те, як тридцятирічна жінка завдяки спілкуванню із чотирнадцятирічною дівчинкою краще починає розуміти власні бажання і робить важливий життєвий вибір.

Кадр зі стрічки "1977" 
Незабутніми є епізоди з дівчатками-підлітками, які курять на сходах у нижній білизні, аби одяг не просмердівся сигаретним димом. Британська анімована стрічка "1977" Пеке Варела - витримана у стилістиці комп'ютерної гри. Йдеться про дорослішання дівчини, її заперечення нав'язаних згори соціальних ролей. Наприкінці картини дівчина нарешті знаходить себе.

Ігор: Мені б хотілося б звернути увагу і на документальну чеську стрічку "Піранья" режисерки Вєри Чаканьової, що вона розповідає про будні відомої чеської таблоїдної журналістки Юлії Міколашикової. Журналістка пише так звані історії з життя, це здебільшого кримінальні нариси про побутові злочини, але змістом картини стає не її робота, а сама особистість Юлії.

Журналістка ходить перед камерою голою, мовляв, "я не буду нічого приховувати", проте насправді вона не володіє якоюсь таємницею. Її життя пусте, як і її робота. Такий доволі жорсткий акт самопізнання не завадив би багатьом нашим журналістам, які сприймають журналістику як полюванням за смаженими фактами.

Анна: У конкурсі була ще одна картина, яка має відношення до популярної журналістики. Це - "Космополітен радить жінкам" режисерки Катерина Голаскової. До речі, це також чеська картина. Ця анімаційна стрічка карикатурним способом утілює деякі з порад, які дають жінкам популярні журнали.

Ігор: Як на такому чуттєвому та часом провокативному тлі виглядали два українських фільми: "Отроцтво" Дмитра Сухолиткого-Собчука та "Дощ" Марини Вроди?

Кадр з фільму "Отроцтво"
Анна: Українські фільми були значно стриманішими, цнотливішими.

Ігор: Я б додав - інфантильнішими. Українські герої зажди на порозі становлення, проте ніколи його не здійснюють. Це стосується "Отроцтва". У "Дощі" йдеться про стосунки старих. Під час зливи дід та баба гублять одне одного. Після закінчення бурі (до речі, дуже майстерно знятої) дід не застає бабу вдома і починає її шукати. Власне пошуки діда, його почуття під час цього пошуку і становлять головний нерв фільму, його зміст.

Зрештою, дід так часто гукав: бабо, бабо (і чомусь не називав її на ім'я), що склалося враження, ніби він потрапив у якесь зачароване місце і від того сам фільм не може зрушити з мертвої точки.

Анна: Річ у самій структурі вітчизняних фільмів. Українські стрічки є своєрідними начерками, етюдами, що створюють певний настрій, але не розповідають якусь конкретну історію у динаміці.

Загалом, це радянська та пострадянська традиція. Скажімо, російський анімаційний фільм "Балада" Іллі Якушонка та вірменська стрічка "Ґата" Діани Мкртчан мінорні за настроєм. І середньовічна принцеса, і вірменський юнак прагнуть полишити буденність, що їх оточує.

Для дівчини таким засобом стає зустріч із міфічною істотою - єдинорогом, а вірменин, що живе у жахливій комуналці, постійно слухає "самовчитель французької", мріючи про Париж. До речі, стежачи за душевними переживаннями героя стрічки, я так і не зрозуміла, що це за страва - "ґата".

Кадр з "Балади" 
Ігор: Я також цього не зрозумів, але не проти її скуштувати. До речі, мені здається, що коли у глядача виникають саме такі запитання, то це означає, що творці картини зі своїм завданням не впоралися.

Анна: До речі, у програмі було представлено чотири анімаційні стрічки. Про три і з них ми вже говорили. А які твої враження від швейцарської "Ведмежої лапи"?

Ігор: Мені він видався різновидом радянської "доброї" анімації, з явним садистським підтекстом.

Анна: Помітно, що садизму у конкурсних стрічках було достатньо. Чого варта картина "Блокські" британця Джефа Десама. Витягування застряглої у голові кістки за допомогою прив'язаної до дверної ручки шнурівки, а потім приладжування цього "артефакту" замість клавіші до фортепіано, аж ніяк не назвеш видовищем для слабких нервів.

А іще один британський фільм "Стукіт" Річарда Адлеса та Девіда С. Нобля - це суцільне знущання над знервованим чоловіком, що не може позбутися дверей, у яких оселився стукіт.

Ігор: А для мене справжнім садизмом була аргентинська стрічка "Я чую твій крик" Пабло Ламара. Режисер повторив метод зйомки Енді Воргола і зафільмував протягом 11 хвилин захід сонця у якійсь гірській місцевості. У фільмі практично немає дії. Здається, що автор сам пережив досвід такого заглибленого споглядання, коли повз тебе проходять люди, перед тобою заходить сонце, співають пташки, а ти не можеш зрушити з місця. Проте у кіно це виглядає неприродним.

"Райські птахи у полоні"

У перший день конкурсу відбулася ще й прес-конференція творчої групи фільму "Райські птахи", який відкривав фестиваль. Розпочався він із сумної констатації незадовільного технічного стану Палацу Україна, який максимально спотворив "Райських птахів" Балаяна під час демонстрації у суботу ввечері.

Анна: Ми оминали цю тему, бо вона видавалась непринциповою стовно усього іншого. Проте вона важлива і для творців картин, і для публіки у залі, яка отримує абсолютно неадекватне уявлення про картину.

Зрозуміло, що у багатьох присутніх на показі журналістів виникли претензії до Андрія Халпахчі та до режисера стрічки Романа Балаяна. Дехто відверто звинувачував у цій невдачі український дубляж і шкодував, що не почув автентичних голосів акторів.

Ігор: Проблеми, що виникли у "Райських птахів" і справді схвилювала багатьох шанувальників кіно. Тому прес-конференція розпочалась із вибачення художнього керівника "Молодості" Андрія Халпахчі перед гостями фестивалю та самим режисером.

Анна: Роман Балаян та продюсер фільму Олег Кохан запевнили, що на українській прем'єрі Птахів, яка відбудеться на початку листопада, жодних проблем із зображенням та звуком не буде. До, речі стрічка демонструватиметься з українським дубляжем, яким Балаян абсолютно задоволений.

Ігор: Взагалі прес-конференції з Романом Балаяном надзвичайно привабливі. Режисер за двадцять останніх років практично не змінився. Йому так само нецікава сучасність, як і за радянські часи. І як тоді, коли він екранізовував російську класику, і його звинувачували в ігноруванні актуальних подій, так і тепер йому закидають відрив від сьогодення.

На прес-конференції виникла з цього приводу дискусія, яку спровокував критик Олександр Рутковський. Він запитав у Романа Балаяна, чому у радянські часи створювалися шедеври, а тепер ті ж самі люди знімають неактуальне кіно. Балаян підтримав дискусію і в чомусь погодився з Рутковським, зазначивши, що з 1986 року на пострадянському просторі не було створеного жодного шедевра.

Анна: Я не погоджуся з видатним кіномайстром, бо після 1986 року були створені цікавіші і, найголовніше, універсальніші картини, ніж за розквіту радянської влади. Назву тільки "Маленьку Віру" Василя Пічула.

Актор Андрій Кузічев, "Райські птахи". Фото Дмитра Ларіна 
Ігор: Цікаво, що сама творчість Балаяна сьогодні викликає дискусії. Зокрема, різні покоління по-різному сприймають його картини. Для середнього та старшого найважливішим фільмом режисера залишаються "Польоти уві сні та наяву". Проте молодші обирають "Райських птахів". Маєш коментар з цього приводу?

Анна: Мені також більше подобаються "Птахи". Вони, повторю, є універсальнішими за "Польоти". Вони звертаються до тем, які будуть актуальними у будь-який час за будь-якого режиму. А радянські фільми залишилися у минулому, без контексту вони видаються нудними.

Ігор: Зрештою, "Птахами" Балаян віддав шану саме своєму поколінню - і тим, кому пощастило пережити суспільні зміни, і тим, хто так і залишився у минулому.

Усі фотокадри з фільмів взято з сайму "Молодості"



powered by lun.ua