Другий конкурсний день: закінчення студентського конкурсу та початок короткого метру

Отже можна говорити про тенденції серед молодих кінематографістів. Перше, що впадає в око - це величезна кількість відвертих та жорстоких стрічок.

Ігор Грабович: З мого досвіду можу сказати, що на "Молодості" такого ще не було. Як правило, більшість конкурсних картин були стриманішими у показі сексу та жорстокості. Як тобі здається, така програма є адекватною?

Анна Купінська: Безперечно. Більшість із стрічок відгукуються на наявні у сучасному світі стан речей. А він часто має стосунок до людської жорстокості. У фільмі "Мені не хочеться танцювати" Йоахіма Долхопфа та Єві Голдбруннер мовиться про зґвалтування солдатами, що служать в неназваній гарячій точці, місцевої дівчини.

У німецькій картині "Диявольські образи" Стефана Шаллера, так само як і у казахській стрічці Серіка Абішева "Школа" головними героями є підлітки, яких зневажають однокласники. "Диявольські образи", зокрема, досліджують happy slapping, який поширений тепер і в Україні.

Злободенною є й ізраїльський фільм "Еліко" Мені Яеша, де розповідається про життя представників ізраїльського нижчого класу (вони чимось схожі на наших гопів), їхнього жорстокого протистояння із люмпенізованими вихідцями з Росії.

[B]Втім, попри бійки, ізраїльські герої залишаються глибоко віруючими людьми, і не дозволяють собі жорстокості у день відпочинку - суботу.

Ігор: Я би звернув увагу не тільки на тематику картин, яка справді видається злободенною, але і на майстерність, з якої ці теми розкрито. Скажімо, німецька картина "Диявольські образи" може видатись не просто жорстокою, а надмірно натуралістичною, нам доводиться спостерігати подробиці жорстокої поведінки двох хлопців із своїм однокласником.

Картина зроблена під документальне кіно і нагадує у чомусь "Плівки Бенні" Міхаеля Генеке. Бо хлопці не тільки тортурують свого товариша, але ще знімають це на мобільний телефон.

Власне, звідси і назва "Диявольські образи". У казахській картині також були присутні візуальні "посилання" - головний герой захоплювався картинами Мартіна Скорсезе, у картинах якого насилля зашкалює, проте таке звернення до американського класика радше іронія, ніж спроба якось поєднати насилля на екрані з насиллям у житті.

Кадр з фільму "Мені не хочеться танцювати"

Анна: Як, по-твоєму, чи є ті фільми критикою сучасних мас-медій, наповнених жорстокістю та насильством? Герой німецької картини, приміром, дивиться явно документальні кадри про загибель людей.

Ігор: Я так не вважаю. Це дорога з двостороннім рухом. Насилля тепер не є чимось зовнішнім до світу так званих простих людей, воно ними самими і породжується. Інша річ, що тяга знімати такі епізоди самостійно може бути пояснена хворобами сучасної цивілізації, власне, засиллям різноманітних візуальних образів.

Я недарма згадав Міхаеля Ганеке, який свідомо критикує бездумне споживання образів насилля. Але і він не вважає, що насилля породжується образами, воно чиниться людьми, яких до цього приводять соціальні обставини, вина медій тільки у тому, що вони тиражують людську жорстокість і, таким чином, роблять її привабливою.

І у сьогоднішньому конкурсі ми бачили приклади естетизації жорстокості. Скажімо, неймовірна за візуальною потужністю американська анімаційна стрічка "Трікстер" Александра Пола. Для Юнга трікстер утілював Тінь, а від Тіні, як відомо, нереально позбавитися.

"Трікстер" Пола надзвичайно сугестивний, від нього неможливо сховатися, його перегляд схожий на страшний сон наяву, сон, від якого хочеться прокинутися.

Ми з тобою побачили усю програму студентських фільмів. Відвертість початківців-кінематографістів, безперечно, головна новина цього конкурсі.

Анна: У конкурсі були стрічки, які зосереджувалися не на жахливому сьогоденні, а мали за мету розібратися з минулим. Власне, з епохою соціалізму.

[L]Герой фільму "Польська республіка де люкс" Едіти Вроблевської - екскурсовод, що возить іноземних туристів у совковому автобусі до "Нової Гути" - пролетарського містечка під Краковом, де ще зберігся дух радянської доби.

Він веде їх до кафетерію із назвою "Стильне", де на вікнах плюшеві фіранки, а у залі меблі двадцятирічної давності. Приводить до квартири рядового трударя, де ніщо не змінювалося із сімдесятих років двадцятого століття.

Екскурсовод та його закордонні підопічні намагаються вирішити для себе, чи мав комуністичний лад позитивні сторони. І якщо гості вважають, що тоталітарний режим пригноблює особистість і перетворює його на ходячий автомат, то поляк переконаний, що за радянської влади люди були більш дружніми та відкритими, а у ЗМІ не було пропаганди споживацтва та "промивання мізків".

А от герої чеської стрічки "Прощання" Ірени Скорич - батько та син, знаходять у собі сили здати у металобрухт машину, створену ще за часи соцтабору, і продовжити свій шлях пішки. Щоправда, дорогою їх підбирає водій на тій же "Zastava", і з батько та син радо приймають його допомогу.

Іншою стрічкою, що дещо вибивалася з загального спрямування було англійське "Лікування" Емми Севедж. Герой цієї картини - дивак-фармацевт - страшенно боїться мікробів. Він ніколи не знімає гумових лікарських рукавичок, тримає квартиру у стерильній чистоті та дезинфікує монети, якими розраховується у магазині.

Звичайно, такого персонажа може порятувати кохання до дівчини, що є його повною протилежністю - "підсадженою" на антидепресанти істеричкою.

Кадр з фільму "Лікування"

"Лікування" є чоловічим варіантом "Амелі", про що свідчить не тільки манера зйомки, уподібнена до творіння Жене, але й музика, близька за звучанням до Яна Тірсена, композитора французької стрічки.

До речі, фільм "Лікування" є лідером конкурсу глядацьких симпатій.

Ігор: Конкурс студентських фільмів закінчився. Час робити прогнози щодо переможця. Я взагалі шанувальник сюрреалістичного кінематографа, який не піддається прямому логічному прочитанню. Такі фільми сприймаєш, як явища природи - здебільшого через їхню інтенсивність. Скажімо, мені сподобалась абсолютно незрозуміла, але дуже переконлива картина "Блокскі".

Це кіно про піаніста, у якого з голови стирчить невідомий артефакт, якого описують, як кістку, але на кістку ця штука не схожа. Піаніст грає перед світлинами жінки. Жінка реагує на музичні звитяги піаніста. Потім дія розвивається у двох вимірах і, зрештою, герої міняються місцями.

Але перемогу я би присудив американській стрічці "Чоловік" Міни Джозеф. Історія двох сестер, які змінюють ставлення одне до одної через чоловіка, мені сподобався і через умілий сценарій, тут чудово прописані характери, і через режисуру - мінімалістську, і особливо через акторів. Зрештою, це чи не єдина картина у студентському конкурсі, де чоловіка не показують як невпевненого у собі невротика.

Анна: Для мене фаворитами є "Трікстер", "Через повітря" та "Лікування". На відміну від тебе, сюрреалістичні візії мене не захоплюють, втім для "Трікстера" я зробила виключення. Важко повірити, що це студентська робота, настільки професійною є комп'ютерна анімація, та й загалом режисура, музичне оформлення картини.

Обличчя Трікстера є надзвичайно пластичним, його рухи природні, тіло гнучке - створений на комп'ютері персонаж грає незгірш за справжнього актора.

Фільм "Через повітря" я обрала також через вдалу режисуру та влучні образи, що їх вдалося створити режисерці та сценаристкам, і розіграти акторам. Обидві героїні - старша жінка та дівчинка-підліток надзвичайно сексуальні та чуттєві. Та якщо перша прагне позбутися набридлого коханця, то дівчинка мріє знайти хлопця для першого статевого досвіду. І їм це вдається.

Кадр зі стрічки "Крізь повітря"

Стрічка "Лікування" не є новою за тематикою чи оригінальною за вираженням. Існують безліч історій про психічно хворих чи просто диваків, що в водночас є милими та зворушливими, і тому викликають співчуття.

У їхньому переліку, окрім "Амелі", ще можна згадати "Фореста Ґампа", "Людину дощу". Популярність таких фільмів - у бажанні глядача ідентифікуватися із наївною та невинною істотою, і у цьому йому допомагає суб'єктивна камера та лірична музика.

І факт, що "Лікування" отримало найвищу оцінку серед глядачів свідчить про те, що режисерка Емма Севедж оволоділа вмінням знімати кіно такого штибу на "відмінно".

Усі фотокадри фільмів взято з сайту кінофестивалю "Молодість"