День шостий: французьке дитинство, німецька драма та Олексій Герман-молодший

14
26 жовтня 2008

Вчора ж були показані чергові три картини повнометражного конкурсу. Це - "Версаль" француза П'єра Шоллера,  канадська "Бійка"  Анаїс Барбо-Лавалетт та німецький фільм "Ніч перед очима" Бріґітте Марії Бертеле.

Перша картина прикметна насамперед тим, що одну з останніх ролей там зіграв Гійом Депардьє, син Жерара Депардьє, відомий французький актор, модель та герой таблоїдів.

Ігор: Звісно, зараз Депардьє-молодший потрапив ніби під збільшуване скло, відповідно, його роль у картині "Версаль" буде розглядатися під таким кутом зору. Але, якщо абстрагуватися, то чи роль Дем'єна можна вважати примітною, я не кажу, видатною?

Анна: Гійом Депардье непогано зіграв у ці й картині, у деяких моментах він по-справжньому зворушує, особливо на близьких планах, коли ми бачимо очі актора. За його персонажем вгадується непроста доля. Звісно, Гійом, до певної міри, зіграв самого себе - бунтівника, скандаліста, людини, у якої була купа проблем з оточуючими. Проте його Дем'єн бунтар втомлений, він хоче тільки спокою.

Ігор: Але цьому спокою перешкоджає його зустріч з чотирирічним хлопчиком Енцо, якого підкидає у його лісову хижку безробітна волоцюга Ніна. Дем'єн спочатку хоче спекатися хлопчика, але, зрештою, стає з ним нерозлучним. Тобто якщо не сам Гійом Депардьє, якого незадовго до смерті заарештували за водіння машини у нетверезому стані, то його герой нарешті відчув хоч якийсь ґрунт під ногами.

Анна: Не зовсім так. Важко назвати ставлення Дем'єна до осілого життя позитивним. Він приводить маленького Енцо у дім свого батька, офіційно визнає його, дає своє прізвище та влаштовує у школу.

Та все ж батьківські турботи та постійно робота видаються йому принизливими для "нормальної" людини. Тому він полишив хлопчика, щоби знову вирушити у дорогу. І цього разу він зникає з життя рідних назавжди. І лише за сім років мати Енцо згадує про свого сина, і прагне зустрічі з ним. Власне, стрічка і закінчується зустріччю вже підлітка Енцо та Ніною, якій таки вдалося влаштувати своє життя.

Ігор: Зрештою, саме картиною "Версаль" Гійом Депардьє ніби попрощався з глядачем "Молодості", який пам'ятає його насамперед за "Полою Х" Леоса Каракса. І це прощання сталося на самому піку творчих можливостей актора. Він жив яскраво і пішов молодим. 

Саме так творяться кінематографічні леґенди.

Анна: Відкритий фінал, повільний темп картини, лірична фортепіанна музика роблять "Версаль" фільмом "настрою" і наближають його до картин французької "Нової хвилі". Втім, у конкурсі була іще одна стрічка, яка не оминула впливу цієї течії, і за своїм настроєм нагадувала "400 ударів" Франсуа Трюффо. Я маю на увазі канадський фільм "Бійка" Анаїс Барбо-Лавалетт. Прикметно, що і ця картина була знята французами, на це раз - квебекцями.

Ігор: Але чи є очевидна різниця між картиною Трюффо та стрічкою Анаїс Барбо-Лавалетт?

Анна: Як і Антуан Дуанель дванадцятирічний Джессі  також прогулює школу, не може порозумітися з батьками й оточуючими, при цьому залишаючись добрим та у чомусь наївним підлітком. Та непорозуміння із батьками у "Бійці" виникає не через дрібнобуржуазні цінності, сповідуванні дорослими. Навпаки, мати Джессі - повія, що покинула дітей заради "вуличного життя", батько має лише випадковий підробіток, а старший брат після ув'язнення стає бандитом.

Єдина рідна душа для хлопчика - це його старша сестра Келлі, на яку падає весь тягар із догляду за домом та молодшим братом Ніколя. Світ довкола Джессі виявляється цинічним та жорстоким - хлопчик дізнається, що його улюблені бійці-рестлери заздалегідь домовляються про результати бою, старший брат мстить за відмову співпрацювати із бандою, убиваючи дорогого для хлопчика старого собачку Клопа.

Та на відміну від Антуана, Джессі має старшого друга, який відмовляється наслідувати продажного власника реслінґ-клубу. Хлопець сповнений рішучості протистояти усім негараздам життя.

"Версаль" 
"Бійка", як і "400 ударів", має відкритий фінал: Джессі їде на велосипеді вулицею, перед нами його схвильоване обличчя, а позаду залишаються старший брат, сестра, що захотіла зостатися із бандитами-підлітками та будівля рестлінґ-клубу.

Ігор: А як щодо німецької картини "Ніч перед очима" Бріґітте Марії Бертелле? Я не зміг потрапити на показ, але чув, що вона також розповідає про чоловічу самотність.

Анна: Так, але "Ніч перед очима" не лише про це. Хоча двадцятип'ятирічного Девіда оточують друзі та родичі, він має кохану дівчину Кірстен, але жоден із близьких людей не знає його насправді.

Девід щойно повернувся з Афганістану, де служив у натовських військах. Під час виконання військової операції він не витримав нервового напруження і застрелив набридливого афганського хлопчика. З того часу Девіда турбують кошмари, які постійно нагадують про це безглузде вбивство.

Але для родичів він герой, який голіруч знешкодив та заарештував арабського терориста - таку версію висунуло військове керівництво. Та Девід починає втрачати глузд: він пориває із Кірстен, грубий із друзями та рідними, йому усюди ввижається убитий хлопчик.

У кожного з кіношних ветеранів був свій шлях подолати травму: Рембо вів партизанську війну із шерифом маленького містечка, таксист Тревіс намагався убити кандидата у президенти та порятувати дівчинку-повію, а Девід заводить дружбу із восьмирічним зведеним братом Бенні.

Бавлячись із Бенні, він сам перетворюється на хлопчика, але їхні ігри неодмінно жорстокі та небезпечні. Девід вчить свого слабкодухого брата битися, примушує його убити улюбленого кролика, пройти по вузькій трубі над водоспадом і т п.

Останнім уроком для Бенні мало стати убивство Девіда  - хлопець хотів покарати себе, загинувши від руки дитини. Але Бенні не витримує і тікає, а Девід потрапляє до психіатричної лікарні. За якийсь час він повертається додому: тихий, надломлений та спустошений. І Кірстен каже йому: "Ось тепер ти повернувся по-справжньому".

"Ніч перед очима"
Мушу додати, що "Ніч перед очима", як і "Версаль" тримаються на харизмі одного актора: у "Ночі" це Ганно Коффлер, що втілив образ Девіда. До речі, юний актор Йона Руггабер, виконавець ролі Бенні, також чудово зіграв у найнапруженіших сценах.

Герман-молодший:  Я поза політикою

У рамках "Молодості" був показаний останній фільм кінорежисера з Санкт-Петербурґа Олексія Германа-молодшого "Паперовий солдат".

Герман-молодший, якого ще називають А.А.Ґєрман, є сином Олексія Германа-старшого, автора "Перевірки на дорогах", "Мого друга Івана Лапшина" та феноменального "Хрустальов, машину! ".

Сам Герман-молодший дебютував у кіно 2003 року стрічкою "Останній поїзд", яка брала участь у конкурсі "Молодості".  

"Паперовий солдат" викликав, без перебільшення, сенсацію на "Молодості".

На дві демонстрації стрічки неможливо було потрапити. "Паперовий солдат" розповідає про шість тижнів з життя  лікаря-єврея Дмитра Покровского, який бере участь у підготовці перших радянських космонавтів. Як справжній радянський інтеліґент,  Покровський  розривається між дружиною та коханкою, між наукою та кар'єрою. Зрештою, все закінчується доволі сумно.

На минулому Венеційському фестивалі картина отримала Срібного лева за режисуру та приз "Озелла" за операторську роботу. Головні ролі у картині зіграли Мераб Нінідзе, Чулпан Хаматова, Анастасія Шевельова. У широкий прокат стрічка вийде у листопаді.

Анна: А.А. Ґєрман є сином класика світового кіно. Звісно, сина та батька порівнюють. І запитання про це (принаймні, тепер) не уникнути. Як Герман-молодший реагує на порівняння себе з батьком?

Ігор: Доволі стримано. Він каже, що їх не слід порівнювати, бо мистецьки син йде в іншому напрямі, ніж батько. Якщо батько суворий реаліст, то син себе таким не вважає. А.А Ґєрман навіть придумав термін, яким характеризує власний стиль, - синтетичний імпресіонізм, себто, не штучний, а синтезований з певних художніх напрямків.

Олексій Герман-молодший. Фото ІТАР-ТАРС 

А взагалі батьки відіграють важливу роль у житті А.А. Гєрмана, як він пожартував, особливо зараз, коли він розлучився і живе з родиною. Герман-старший  фільмів сина не дивиться  з різних причин.

Одна з них - він дуже завантажений. Саме зараз озвучує картину "Важко бути Богом", яку фільмував десять років, причому чергує студію з лікарнею.

Анна: Я чула, що А.А. Ґєрман уникає виловлювань на політичні теми, хоча його остання картина розповідає про початок шістдесятих і він так чи так, але був змушений щось сказати про епоху.

З одного боку, це був час усіляких сподівань, з іншого, не можна було не бачити, якою ціною даються людям усі ці колосальні державні експерименти.

Ігор: Це справді так. Герман-молодший вважає, що кожен повинен займатися своєї справою і його справа - фільмувати. Він не називає себе аполітичним, він просто знаходиться поза політикою.

Але він і не критикує російську владу за якісь дії, зрештою, він не знаходить для цього підстав. Його останній фільм не зміг би вийти без підтримки російського міністерства культури, його роботі ніхто не заважає, його ні до чого не змушують.

І "Паперовий солдат" був створений не для полеміки з якимись суспільними настроями. Це особисте висловлювання. Режисер  розповідав, що досить довго шукав виконавця головної ролі. Це мав бути обов'язково єврей, людина зі сторони, "нетутешній", як він сам його називає.

Зрештою, він шукав людину, максимально схожу на самого А.А. Ґєрмана. Звісно, що такий збіг абсолютно невипадковий. І добре, що у Росії ще можливі такі персональні висловлювання.

Анна: Але він прокоментував вступ свого товариша Гоші Куценка до партії "Єдина Росія". Мовляв, сам я не у партії і Гошу не зовсім розумію, але якщо він комусь допоможе, то нехай...

Ігор: Добра людина  - цей А.А.Ґєрман.



powered by lun.ua