"Орлиний зір" та "Рука на щастя" – бунтівний протез насолоди

29
6 жовтня 2008

Ці дві дуже різні (насамперед, у жанровому плані) стрічки концептуально поєднані не лише винесенням частини тіла у назву фільму, але своєрідним досяганням Насолоди (у психоаналітичному розумінні цього слова), притаманним їхнім творцям.

Очі і руки

Фільм "Орлиний зір" розповідає про хлопця на ім'я Джеррі (Шая ЛаБуф), який порвав із сім'єю, що сповідує патріархальні цінності. Він покинув навчання у Стенфорді, працює у копіювальному центрі, мандрує світом, а гроші заробляє, граючи у карти.

Його вимушена зустріч із батьком відбувається на похороні свого брата-близнюка Ітана, який з самого дитинства виправдовував усі батьківські надії, і був улюбленцем родини.

У сусідньому місті живе мати-одиначка Рейчел (Мішель Монаґан), що виховує сина Сема. Хлопчик, разом із іншими учнями музичної школи, їде до Вашингтону, щоб заграти Американський гімн у Центрі Кеннеді.

Жінка вирішує не супроводжувати його на концерт, а відпочити кілька днів із подругами, і порушити десятирічне утримання від алкоголю та сексу.

Звичний плин життя героїв порушує телефонний дзвінок від невідомої жінки. Таємничий голос змушує їх шантажем та погрозами виконувати незрозумілі та небезпечні для життя дії.

З цього часу Джеррі та Рейчел стають частиною державної змови, а на кону стоїть не лише свобода хлопця та життя маленького Сема, але й існування теперішнього державного устрою Сполучених Штатів Америки.

Згодом ненавмисні злочинці, а також аґенти ФБР, що переслідують їх, розуміють, що у центрі змови опинилась програма "Орлиний зір": надсучасна, могутня віртуальна система стеження та обробки інформації "Арія".
 

Рука на щастя

А у стрічці "Рука на щастя" мова йде про тюхтія та простака Ґріню, якому після втрати руки внаслідок нещасного випадку, пришивають кінцівку загиблого гравця у карти, відомого шахрая та бабія.

Та на руці покійного авантюриста залишився перстень, який надзвичайно потрібен голові місцевих бандитів - Хрещеному. На внутрішній стороні персня вигравійовані цифри банківського рахунку.

Примхлива кінцівка не забула звички попереднього хазяїна, вона живе своїм життям, і намагається керувати Ґрінею. Та наприкінці фільму, саме вона звільняє хлопця від усіх "комплексів", допомагає йому знайти кохання та побороти нахабних бандитів.

Ці дві доволі стандартні стрічки вимагають до себе не стільки кінокритичного інструментарію, скільки психоаналітичного підходу.

Очевидно, що головними героями обох фільмів є саме органи, при чому "відділені"» від тіла. Наприклад, суперкомп'ютер "Арія" є велетенським кібер-оком, що здатно контролювати практично весь світ (тут варто згадати Маршалла МакЛюена та його тезу про те, що техніка є продовженням органів людського тіла).

Словенський філософ Славой Жижек  пов'язував такі "часткові" об'єкти із світом мертвих, що продовжують жити навіть після фізичної загибелі. Органи-зомбі насправді є вираженням наших глибинних та прихованих бажань. Їхні дії руйнують звичний світ заборон та обов'язків, щоб вивільнити нашу справжню особистість.

Скажімо, пришита рука Ґріні випустила на волю його впевненість у собі, прагнення бути багатим та сексуальним.

За Жижеком, саме рука, а особливо кулак, є засобом "вибивання із себе раба". Згадаймо "Бійцівський клуб" Девіда Фінчера, де кулак Едварда Нортона б'є його у кабінеті шефа, перевтілюючись у "почуття помсти Джека".

Око, що є "частковим об'єктом" фільму "Орлиний зір" також виражає глибинні бажання її творця (а творцем його є міністерство оборони США), проте бажання ці навряд чи законні.

Око, за Жижеком, є щілиною у потаємний світ непристойного, сороміцького. Словенський філософ порівнює його зі зливом унітаза, а також з кіноекраном. Та часом "екскременти" повертаються (як мерці) у наш світ, якщо "змив" унітазу - нормальний стандартний хід справ не працює.

У фільмі "Орлиний" зір "непристойним" є старанно приховувана помилка американських військових, які випадково знищили селище мирних жителів у близькосхідній країні. І щоб позбутися помсти "Арії" (всевидячого ока), його необхідно осліпити, цим самим "очистивши" наш світ від бруду.

В "Орлиному зорі" очищення американського політикуму від власних "екскрементів" уможливлює головну ціль фільму: повернути головних героїв у коло родини.

Вигнанець Джеррі повинен порятувати батьківську фігуру - президента США, щоб заслужити нарешті похвалу рідного тата. Він символічно перетворюється на свій ідеал: брата-близнюка, який був героєм.

Рейчел, яка згрішила, промінявши синів концерт на розваги та випивку, спокутує провину, ризикуючи життям заради нього, і врешті отримує "справжню" сім'ю: Джеррі закохується у неї і готовий замінити батька Семові.

Шахраї та дурні

Продюсером "Орлиного зору" виступив знаменитий американський режисер Стівен Спілберґ. Розлучення батьків у дитинстві Спілберґа та його поступове сприйняття власної (єврейської) ідентичності породило основний мотив його творчості: непросте життя соціального вигнанця та пошуки "справжньої родини".

І його "Чужопланетянин", і "Парк Юрського періоду", і "Список Шиндлера" так чи так торкаються теми втрати батька, а також перетворення головного героя на батьківську фігуру.

Іншим важливим елементом творчості Спілберґа є постійне використання "букви закону", втіленої у різноманітних списках та шифрах. Зокрема, Індіана Джонс розгадує старовинні письмена, рядового Раяна та євреїв із концентраційних таборів рятує окремий список. "Арія", прагнучи помсти, використовує текст Декларації про незалежність Сполучених Штатів Америки.

Загалом, "Орлиний зір" перетворюється на суцільну цитату Спілберґівських стрічок, хоча у основі сюжету картини лежить фільм Альфреда Гічкока - "Людина, що надто багато знала" (1956). Звідти запозичена тема порятунку маленького сина героїні, вбивства державного службовця під прикриттям концерту, а також штат Індіанаполіс, куди їдуть Джеррі та Рейчел.

Фільм "Рука на щастя" не має цілісної структури. Вона є довільним набором комічних сцен та гумористичних номерів. Дивним чином стрічка поєднує у собі казку про Івана-дурня, цитати із знаменитих російських фільмів ("Кому таксі на Дубровку?"), та деякі елементи із голлівудських картин.

Варто сказати, що історія про бунтівну руку з'явилася у кінематографі дуже давно. Однією із перших стрічок на цю тему є голлівудський фільм жахів "Божевільне кохання" (1935) (також відомий як "Руки Орлока"), знятий німецьким режисером Карлом Фройндом.

Герой цієї стрічки - видатний піаніст - стає злочинцем після пересадки йому руки убивці. Герой "Руки на щастя" Ґріня також є піаністом.

У світовому кінематографі історії про органи, що живуть власним життям, зазвичай пов'язані із жанром горрору або ж драми. У російсько-радянському кіно ця тема стала основою комедії - стрічки "Діамантова рука" Лєоніда Ґайдая.

Зокрема, за "старий, добрий" радянський гумор у "Руці на щастя" відповідають зірки радянських комедій Міхаїл Свєтін та Армен Джиґарханян.

З'явилися у фільмі й українські актори. У ролі сексапільної медсестри виступила колишня партнерка Андрія Данилка Радміла Щоголева, а Сергій Романюк, що недавно зіграв митрополита Андрія Шептицького, перевтілився у слухняного помічника Хрещеного.

Загалом, "Рука на щастя" є результатом прагнення творчої групи фільму "по загравати" із кількома жанрами, голлівудською та радянською кінотрадиціями, а також із "класикою" кінематографу.

А серед недоліків технічної сторони цієї стрічки можна назвати те, що фільм знятий на відео та демонструється з DVD диска.

 

Якщо ж повернутися до психоаналізу, і зокрема до його люблянського адепта Славоя Жижека, то варто згадати його відоме розрізнення позицій шахрая та дурня.

Шахрай - це правий інтелектуал (консерватор), що постійно "співає одну й ту ж пісню", про неминучість людських страждань, а з іншого боку зацікавлений у дотриманні "букви закону" та слідуванні правилам: саме від цього і залежить його Насолода. Прикладом, такої Насолоди для Жижека є єврейська ідентичність, пов'язана із талмудичною традицією.

Дурень, вважає словенський філософ - це той, хто намагається поцупити трохи Насолоди у свого Пана (чи панівного дискурсу).

Якщо використати напрацювання Жижека до контексту "Орлиного зору" та "Руки на щастя", то можна сказати, що спродюсована Спілберґом картина відповідає позиції шахрая. А невдалі спроби поєднати різні "панівні" кінодискурси, ставлять Олександра Філатовича у позицію дурня.

"Орлиний зір" - 3,5 з 5

"Рука на щастя" - 2 з 5

Усі фотокадри з фільму "Орлиний зір" взято з The Internet Movie Database

 

Автор - Анна Купінська



powered by lun.ua