Правила кохання та правила злягання

254
9 жовтня 2008

І хоча стрічка навряд чи  стане етапною сходинкою у розробці цієї теми, вона може слугувати своєрідним наочним посібником створення романтичної мелодрами у сучасному голлівудському кіно.

Взагалі запитання: "Як сьогодні знімати історії про кохання так, щоб вони не були смішними?" - зовсім не риторичне. У світі, сповненому цинізму та всезагальної зневіри, наївна та щира історія кохання сприймається як явний анахронізм.

У Голівуді давно вже котуються інші історії, принаймні, з часів знаменитої "Кралечки" (1990) Ґеррі Маршалла, де здійснення мрій новочасної повії-Попелюшки було огорнуте серпанком іронічної рефлексії. Там герої не просто кохали одне одного і поєднували серця під схлипування глядацького залу, а ще свої дії старанно обґрунтовували.

Власне сама історія була взята в лапки - події фільму розпочиналися на Голлівудському бульварі Лос-Анджелеса, біля зірки Боба Хоупа, підкреслюючи тим самим навмисність, несерйозність, казковість, ілюзорність самої історії. І саме завдяки такому контексту фільм працює дотепер.

Розмаїтого роду рефлексія, а зовсім не кохання,  стане головним рушієм сюжету романтичної мелодрами  кінця дев'яностих і перейде таким  у нове тисячоліття.

Аналізуй це

Аналіз як фундамент сучасної романтичної мелодрами наявна вже у назвах картин: "Чого хочуть жінки", "Як позбавитись хлопця за десять днів", "Альфі, або Чого хочуть чоловіки" (зрештою, другу половину назви останній картині додали наші прокатники. Так само сталося і з "Кітчем", якому додали "Правила зйому")

Формально це двогодинні сеанси психотерапії, у яких певним чином формулюються та вирішуються проблеми головних героїв.

І всі ці рефлексії так чи так, але обертаються навколо головного запитання - як розповісти про кохання у сучасних умовах? Яким воно може бути у добу політкоректності, у часи боротьби із сексуальними домаганнями, педофілією та расизмом, в епоху перемоги фемінізму?

Зрештою, слід не забувати і про певні особливості інтимного життя у Штатах. Скажімо, американці одностайно засуджують адюльтер, можливо, саме тому історії про позашлюбний секс у Голівуді присутні тільки у трилерах.

Крім того, інститут шлюбу в самій Америці не становить сьогодні стовідсоткової цінності - кількість незаміжніх жінок нещодавно випередила кількість одружених.

За таких обставини проблемним виявляється саме існування жанру, що він тримається на романтичних стосунках різностатевих героїв, які наприкінці фільму обов'язково ступають на рушничок щастя.

Вихід знайшовся... у самій проблемі, власне, у констатації катастрофи на сучасному любовному фронті. Ніхто у теперішніх голлівудських мелодрамах і не прикидається, що справи йдуть, як століття тому, навпаки, проблемність щирих стосунків між сучасними чоловіком та жінкою усіляко підкреслюються.

Звісно, все традиційно закінчується весіллям, проте до нього молодих приводять не проста закоханість, віра у спільне майбутнє чи фінансові розрахунки, туди їх приводять сеанси взаємного аналізу, на яких терпеливо, крок за кроком, було вирощене їхнє нове почуття.

Тут і далі - все фотокадри з фільму "Дівчина мого найкращого друга" взято з сайту imdb.com
У "Нареченій-втікачці" (2000) того таки Ґеррі Маршала рефлексії була піддана церемонія освідчення і таїнство вінчання. Герой Річарда Ґіра журналіст Айк піддавав рефлексії саму можливість знайти правильні слова для освідчення.

Саме він сформулював знамените: "Я гарантую, що буде важко, я гарантую, що в якусь мить один із нас захоче свободи, але я також даю гарантію, що, не попросивши твоєї руки, я буду жалкувати усе своє життя, тому що знаю, що ти для мене єдина і ти потрібна мені".

Куди поділося класичне: "Доки смерть не розлучить нас"?

У "Тих, що не сплять у Сіетлі" (1994) Нори Ефрон почуття героїні Меґ Райан виникало через наслідування нею сюжету класичної американської мелодрами "Незабутній роман". Саме там вона черпала свої ідеали.

У картині "Чого хочуть жінки" (2001) Ненсі Маєрс романтичне кохання було наслідком певної трансформації чоловіка - з переконаного сексиста він ставав запеклим феміністом, визнаючи жінку як свою рівноправну партнерку, а не просто як сексуальний об'єкт.

Власне на прикладі цього фільму видно різницю між двома видами правил  - правил для кохання та правил для злягання.

Правила для злягання у кіно тримаються на усіляких видах брехні та окозамилюванні. Проте вони майже завжди терплять фіаско і зовсім не тому, що неефективні, а тому, що герої проходять шлях від легковажного захоплення, чи навіть від суперечки з друзями щодо тієї чи іншої дівчини, до зрілого голлівудського почуття, яке змушує їх соромитися своїх учинків.

Так стається у безлічі картин, особливо з життя тінейджерів - "Американський пиріг", "Це все вона", "Хлопчики та дівчатка". Тому найоптимальнішим варіантом розвитку подій є плавний перехід від правил злягання до правил кохання. Зрештою, друге обумовлює перше - тільки взаємне щире почуття може гарантувати герою голлівудської мелодрами якісний секс.

Звісно, все це полемізує з альтернативними варіантами жіночої сексуальності на зразок вродженого жіночого мазохізму. Автори романтичних мелодрам не можуть сказати, що жінка зможе отримати задоволення, скажімо, від власного приниження.

Власне уся проблема усіх стосунків у голлівудських картинах - це уміння узгодити вимоги політичної коректності з сексуальною насолодою.

Ще раз про кохання

Звідси і розходження правил для кохання та правил для злягання.

Сам факт формулювання правил тут також важлива річ. Правила використовуються віддавна - десять заповідей, сім смертних гріхів. Вони чітко відділяють світ праведний від світ гріховного.

 
У сучасній рекламі також багато цифр - десять кроків до цього, сім ознак іншого. Звісно вони всі позначають остаточну світськість, профанність світу, бо поява десяти ознак здоров'я зубів цілком відміняє десять Біблейських заповідей, принаймні, відбирає у них ексклюзивність. У такому профанному світі живуть герої сучасних романтичних комедій та мелодрам.

Скажімо, головна герої картини "Як позбутися хлопця за десять днів" журналістка жіночого видання Енді та її супутник рекламіст Бенні - цілком вписуються у цей світ. Героїня розуміє безглуздість своєї роботи, але не має їй альтернативи.

Відповідно ці десять днів, за які вони обіцяє редактору свого видання закохати, а потім віднадити від себе хлопця, є поступкою профанному сучасному світу. Але, як ми пам'ятаємо, любов перемагає усе. Таким чином саме вона є виходом до світу справжніх, а не імітованих почуттів, правдивого кохання.

Схоже були і в "Гітчі", де головний герой формулював правила завоювання дівчини, а наприкінці пояснював, що ніяких правил нема. Умовності не повинні тяжіти над нами і таке інше. І як століття тому, критерієм правдивого кохання є безкорисливість обох партнерів.

І все ж Гітч та інші герої були доволі симпатичними хлопцями. Вони представляли світлу сторону правил кохання.

Герой картини "Дівчина мого найкращого друга" Танк представляє темну. Його навіть порівнюють із Сатаною. Він заробляє на життя тим, що влаштовує дівчатам найгірші побачення у їхньому житті, порушуючи усі правила хорошого тону.

Він ображає дівчину неполіткоректною піснею "Трахай мене у дірку", веде її до ресторану, де порушуються санітарні норми та подають не зовсім їстівні страви, він замовляє собі алкоголь та напивається.

Він використовує їжу для сексуальних натяків, він мочиться на кактус при входу у ресторан, він пропонує дівчині оплатити рахунок за вечерю, він надто швидко їздить; говорить про телефону з буцімто колишньою коханкою Сарою, яка, а заразом і її сестра, завагітніли від нього, він пропонує поділити витрати на бензин, врешті-решт, він схиляє дівчину до сексу на першому побаченні.

 
Саме через таку поведінку Танка дівчата повертаються до своїх попередніх хлопців, розуміючи, що їхні гріхи не були такими вже страшними.

Звісно, що перед нами доволі умовна конструкція, проте вона симптоматична сама по собі. Через постать Танка, зрештою, заперечується уся дотеперішня політкоректність голлівудської мелодрами.

Річ у тому, що своїм хамством Танк не тільки віднаджує, але і приваблює жінок. Звісно, для сексу на одну річ, але його методика доволі ефективна - у стилі модного тепер пікапу.

Взагалі у фільмі доволі багато сатиричних нот.

Скажімо, батько Танка професор коледжу читає курс жіночих студій, де визнає за жінкою розмаїті права, залишаючись водночас запеклим бабієм. Алек Болдвін відверто насолоджується своєю роллю.

Проте найголовніші удари скеровані проти суспільного лицемірства. Дія відбувається у респектабельному Бостоні, герої представлять вищі класи суспільства, які виглядають утіленням подвійної моралі. Власне Танк рятував чоловіків саме з такого оточення.

І все ж картина недарма називається "Дівчина мого найкращого друга".

Це історія не стільки про чоловіка, скільки про сучасну жінку, яка стикається віч-на-віч зі своєю насолодою. Маючи вибір між вихованим героєм Джейсона Біґґса та хамом Танком вона вибирає хама, бо бачить у ньому себе. Він володіє тайною її насолоди.

Тобто перед нами все та ж історія про правдиве кохання у сучасних умовах. Її суть у тому, що сучасній американці не слід лицемірити, не слід соромитися свої насолоди, нехай вона і непристойна. Правила кохання та правила злягання співпали ідеально.

І хоча сценарні ходи цієї картини цілком передбачувані, сценариста Джорджа Кагана слід похвалити за діалоги, вони, звісно, не для сімейної аудиторії, проте репліки у картині цілком влучні та дотепні.

І, нарешті, виконавці головних ролей. Актор Дейн Кук прославився своєю роллю у картині "Удачі, Чарлі", а Кейнт Гадсон відома низкою ролей, серед яких не останнє місце належить картині "Як позбутися хлопця за десять днів".

Харизматична Гадсон не зовсім підходить на романтичні ролі - у неї надто виразне, "скульптурне" обличчя, що схоже на маску якоїсь язичницької богині, яка вимагає постійних і кривавих жертв. Особливо промовистим є погляд Кейт Гадсон - він паралізуючий і водночас відсутній, актриса дивиться ніби крізь оточуючі предмети. Такий погляд завше мали фатальні жінки з фільму нуар. Це ніби погляд самої Америки.

Якщо ж підсумовувати, то картина "Дівчина мого найкращого друга" цілком варта уваги робота. Це одна з перших "нормальних" любовних історій, в якій головні герої не піддають свої почуття аналізу і не намагаються пристосуватися до світу, а просто знаходять свою половинку. Як то кажуть, вона десь ходить по світу. Саме після зустрічі з нею спалахує справжнє кохання. Як у старі добрі часи.

Оцінка - 4 з 5

 

Автор - Ігор Грабович



powered by lun.ua