Режисер-філософ Олександр Шапіро: "Фаллогоцентризму бій!"

Шоста повнометражна картина Шапіро є збіркою зі 26 кіноновел і присвячена модній темі pick-up-знайомств.

Олександр Шапіро є одним з найпродуктивніших незалежних українських режисерів - починаючи із "Цикути", що здобула свою скандальну славу 2002 року, він за фільмував  "Путівника" (2004), "HappyPeople" (2005), "Без Порно" (2007),  "Кастинґ" (2008), трисерійну стрічку про філософа Спінозу та "Зйом".

Чим нам дорогий Олександр Шапіро?

Наразі Шапіро можна назвати культовою фігурою в українському кінематографі. Він відверто ігнорує "держзамовлення", не довіряючи "історичному дискурсові", та знімає артхауз, яким цікавляться на престижних міжнародних кінофестивалях.

Олександр Шапіро має постійне коло шанувальників, яке з кожним роком збільшується - його фільми люблять критики, студенти, зірки шоу-бізнесу та колеги-кінематографісти. Актор Віталій Лінецький неодноразово зізнавався у любові режисерові. Також у його фільмах неодноразово знімалися українські актори Олексій Горбунов і Володимир Горянський. А у "HappyPeople" "засвітився" навіть сам Федір Бондарчук.

На непідготовленого глядача фільми Олександра Шапіро спочатку справляють химерне враження. Цьому сприяє  відеоряд із довільно склеєних монтажних стиків, філософські роздуми у кадрі та за кадром, прийом із повторенням кількох дублів однієї і тієї ж сцени, який створює своєрідне "зависання" стрічки.

Виступаючи ще й як автор сценарію своїх проектів, режисер творить абсолютно екстатичні фільми, позбавлені наративності та лінійного монтажу, які він вважає ознакою поганої режисури.

Та поряд із цим, картини Шапіро надзвичайно енергійні та харизматичні - усі персонажі постійно кудись ідуть, їдуть чи біжать, вони провадять емоційні діалоги та монологи.

На відміну від більшості молодих українських режисерів, Олександр Шапіро цікавиться виключно сучасною тематикою. Його герої - алкоголіки, наркомани, бомжі, відвідувачі нічних клубів, актори, повії, асенізатори - звичайні жителі міста Києва.

Київ є одним із головних героїв стрічок Шапіро - герої "Цикути" живуть на Подолі, у "Путівнику" режисер дбайливо добирає  кадри із хроніки, аби змонтувати жителів Києва 50-х-80-х років із сучасними байкерами, або вставити плани старовинних церков під час розмови героїв про місцеві клуби.

Персонажі Шапіро не припиняють роздумів щодо природи життя та смерті, місця людини у світі. Як і режисер - вони кіномани і часто дискутують на різні кінематографічні теми. Їхня мова сповнена афоризмами та матюками.

Сам Олександр Шапіро вважає кінематограф можливістю знайти відповіді на філософські питання. Так, початок "Цикути" є спробою режисера передати перевагу безпосереднього сприйняття людиною моменту "тут і зараз" над його візуальною репрезентацією. Для нього життя, як і кіно, постає як безперервний ряд епізодів, що довільним чином поєднуються між собою, та не мають об'єктивного центру.

Фільми Шапіро, як співається у пісні Псоя Короленко відверто проголошують: фаллогоцентризму - х..й!

Постмодернізм у дії

Картина "Зйом", знята в улюбленій режисером формі - як добірка новел. Кожна з них починається появою дівчини, яка за столиком одного із київських клубів хоче знайти собі кавалера на одну ніч. Загравання дівчат до потенційних кандидатів на "зйом" і є фабулою стрічки.

Цього разу Олександр Шапіро відійшов від свого улюбленого нелінійного монтажу - тут важливим було передати розвиток та динаміку розмови. У розпорядженні режисера було лише кілька ракурсів, зображення було стилізовано під зйомку прихованою камерою та відеоспостереження.     

На прем'єрі стрічки режисер зізнавався, що сценарію фактично не було - усі актори мали повну свободу дій та могли імпровізувати. Втім, задля творчого експерименту Шапіро переконав акторів, що саме їхні партнери - це об'єкт зваблення.

Результатом цього досліду була абсолютна перевага жіночої половини акторського складу - дівчата поводилися настільки відверто, що деякі юнаки виглядали розгубленими під час їхнього сексуального наступу. 

Іншим наслідком було те, що герої позбавилися Шапірівської афористичності. Втім, їхня мова стала звучати природніше, а ненормативна лексика практично зникла.

Вдало проведений кастинґ, та робота з акторами дала іще один результат - за допомогою імпровізації, виконавці зуміли перетворити "Зйом" на комедію буденності.

Під час перегляду "Зйому" кіноглядач мав можливість зайняти позицію спостерігача, що, сидячи у клубі, виокремлює із загального плину життя певні події, та перетворює їх на свій особистий спектакль.

При чому, така "вистава життя" не має структурної ієрархії: початку, розвитку чи закінчення. Перегляд може обірватися у будь-який момент, усе задоволення - від концентрації на безпосередньому сприйнятті даного моменту.

Хоча таке спрямування характерне для усіх фільмів Шапіро, саме у "Зйомі" режисер зміг добитися професійно довершеної реалізації своєї позиції. Можна сказати, що візуалізація життєвого континууму була успішно втілена у фільмі.

Втім, відомий шоумен Мирослав Кувалдін зауважив, що тема сексу була у фільмі недостатньо розкрита. І Олександр Шапіро пообіцяв продовжити свої творчі пошуки саме у цьому напрямку. І якщо зауважити, що "Зйом" режисер зафільмував лише за місяць, чекати на його нове творіння нам залишилося недовго. 

Оцінка фільму - "5" з "5"

Автор - Анна Купінська