Голлівудський "Піонер-мюзикл": у Сполучених Штатах сексу немає!

7
14 листопада 2008

Впродовж 112 хвилин американські "школярі" тішать глядачів естрадно-танцювальними номерами, а також намагаються поєднати свої мрії про коледж та майбутню кар'єру із вірністю шкільному коханню.

Оригінальна назва "Класного мюзиклу" - "High School Musical 3". На батьківщині фільму - Сполучених Штатах Америки - це один з найрозкрученіших телевізійних проектів. Дві попередні частини мюзиклу зібрали біля екранів кількадесят мільйонів глядачів (першу подивилося 7,7 мільйонів чоловік,  другу - 17,6).

Така безпрецедентна для підліткового телефільму популярність, а також дві премії "Еммі"  стали запорукою виходу "Класного мюзиклу" на широкі екрани. І хоча третя частина фільму отримала достатньо негативних відгуків серед критиків та глядачів, стрічка досі знаходиться на верхніх щаблях американського Топ-тену, із загальним касовим збором у 75 мільйонів доларів.

Шкільний бал не забувається

Касу стрічці забезпечили фани "Класного мюзиклу", що звикли спостерігати за телевізійними перипетіями улюблених героїв: картина у чомусь повторила схему популярного у США телешоу - "Відкриваючи світ", де хлопчик Корі, його друзі Шон та Топанга ростуть разом із юними глядачами серіалу.

Герої ж "Класного мюзиклу" - звичайні старшокласники із надзвичайними музичними здібностями. Перші дві картини франшизи розповідали про їхні пригоди у школі, а третя є історією про підготовку до найголовнішої події у житті кожного американського школяра - випускного балу.

 
Той, хто хоч раз бачив голлівудські стрічки про старшокласників, одразу ж згадає про усю міфологію "шкільного балу": це і підсумок років, проведених у школі, і  шанс наостанок помститися кривдникам та хуліганам, і час мрій про майбутнє, а найголовніше - можливість ініціації (переважно сексуального плану).

Саме через цю "сексуальну" складову, шкільний бал став темою для молодіжних комедій на кшталт "Американського пирога", а також слешерів, що, як відомо, тримаються на мотиві порушення підлітками заборон на пияцтво, вживання наркотиків та секс. Іншою темою стрічок про випускний бал є розплата школярів за свою "дитячу" жорстокість.

Скажімо, у знаменитому "Шкільному балі" (1980) Пола Лінча старшокласники стають жертвами маніяка, що мститься підліткам за давній злочин - убивство дівчинки. А Керрі із однойменного фільму Браяна ДеПальми на випускному убиває однокласників, які протягом усіх шкільних років насміхалися над нею.

Стрічка "Класний мюзикл" оминає цю традицію і надзвичайно нагадує радянські фільми про школярів: ніякої тобі спонтанної ерекції у хлопців, ніяких розмов про контрацептиви серед дівчат - усі тільки мріють про щасливе майбутнє, сумують за чудовими шкільними роками та дитинством, яке  швидко проминуло.

Піонери атакують!

Хто з нас не бачив радянських стрічок про те, як школярі, забувши про сон та відпочинок, готують концерт для дорогого гостя (партійного функціонера з Москви, ветерана Великої вітчизняної чи просто для трударів з місцевого заводу), або ж збирають металобрухт, аби не зганьбити свій клас на змаганні.

 
Втім, найбільше дратувало у цих піонерських фільмах не сама перебільшена значимість таких заходів, але й загальна спрощеність та схематичність дитячих персонажів. У таких стрічках обов'язково були чесний та добрий хлопчик-відмінник та спортсмен, хороша дівчинка, "заучка", егоїст(ка) із своїми "слугами", яких колектив неодмінно перевиховував, а також два друга-хулігани та ледарі, які визнавали свої помилки у фіналі фільму.

Взірцем для подібних типажів є роман-трилогія (згодом екранізований) "Васьок Трубачьов та його товариші" Валентини Асєєвої. Як і у "Класному мюзиклі", три частини книжки розповідали про шкільні роки московських піонерів та закінчувалися переліком професій, якими оволоділи герої роману.

На відміну від піонерських фільмів, а також малих та великих прозових форм, присвячених радянським дітям, голлівудські стрічки про школу ставили у центр колізії особисту драму головного героя.

Скажімо, у "Школі року" Річарда Лінклейтера, або ж у "Товаристві мертвих поетів" Пітера Віра, школярі через виступ на сцені не тільки допомагають педагогу поновити віру у себе, але й вчаться відстоювати право на власні бажання перед холодними та егоїстичними дорослими.

 
Парадоксально, але "Класний мюзикл" став хітом у США саме через сумнозвісні "заслуги", за які критиковано радянські фільми про школярів. Стрічку відзначає колективізм, стереотипність характерів, відсутність сексу, конфліктів із дорослими та також злободенних тем. У картині присутні лише вокально-танцювальні номери та очі героїв, що сяють юнацьким запалом.

Навіть головні герої цієї американської стрічки повністю відповідають радянським типажам: Трой (Зак Ефрон) - це добрий та чесний спортсмен, його кохана Ґабрієлла (Ванесса Гадженс) - позитивна відмінниця, Шарпей (Ешлі Тісдейл) та Раян (Лукас Ґрабіл) - егоїсти, що намагаються відколотися від колективу. Їхні вчителі - тренер Джек Болтон (Барт Джонсон) та Міс Дарбус (Елісон Рід) - чуйні та співчутливі наставники.

Поєднує віх цих персонажів благородна колективна мета. Це постановка мюзиклу, після якого присутні на спектаклі представники престижної нью-йоркської консерваторії "Джуліард" запросять найкращого виконавця до себе на навчання. Оскільки більшість випускників вже визначилась із коледжем, то загалом вистава скидається на самопожертву класу в ім'я кількох товаришів, які ще не впевнені у власному майбутньому.

Схоже, що американці навернулися до картин, які пострадянські глядачі незмінно називають "добрі фільми". Сподіваємось, не надовго.

Оцінка фільму 3 з 5

 

Автор - Анна Купінська

powered by lun.ua