Професія: марґінал. "Марадона очима Кустуріци"

У фільмі Еміра Кустуріци аргентинська футбольна зірка постає новим Христом, що спустився на землю заради порятунку скривджених американським імперіалізмом країн "третього світу".

Емір Кустуріца не втомлюється знаходити паралелі між Марадоною та героями власних фільмів. За словами режисера, його кумир міг з'явитися у його ранній стрічці "Чи пам'ятаєш ти Доллі Белл?", міг зіграти батька у фільмі "Тато у відрядженні" чи стати схильним до саморуйнування героєм у "Чорній кішці - білому коті".

На початку фільму Кустуріца називає Марадону революціонером, зачисляючи і себе до борців із імперіалізмом. У перших кадрах стрічки один із музикантів "No smoking orchestra" називає режисера "Марадоною кінематографа".

Святий дух Марадони

Для аргентинців (як і для Еміра Кустуріци) - Дієґо Марадона є справжнім богом, що зійшов на землю заради боротьби зі Злом, втіленим у США. Марадона намальований на стінах, про нього складають пісні, а члени марадоніанської церкви (є й така!) вінчають його іменем молодят.

Тріумфальна спортивна кар'єра, знаменитий гол "рукою Бога" у матчі з командою Англії та поїздка на Кубу зробили Марадону кумиром мільйонів латиноамериканців. Шанувальники пробачили йому наркотики і алкоголізм. Інфаркт, боротьба із зайвою вагою та чудесне воскресіння Марадони на початку двотисячних зробили його святим, що бореться із власною людською недосконалістю.

Емір Кустуріца та Дієго Марадона на зйомках фільму. Фото з сайту mmm-tasty.ru

Для Кустуріци хлопець із бідного кварталу, що став видатним футболістом та відомою медіа-персоною, є героєм, якого бракує сучасному світу. Кінорежисер-революціонер та богообраний футболіст вирушають у справжній хрестовий похід на потязі, щоб взяти участь у антибушівському мітингу під керівництвом Уго Чавеса.

Ненависть до Буша, а також до Марґарет Тетчер, принца Чарльза та Тоні Блера Емір Кустуріца унаочнив і в маленьких мультиках-заставках перед черговим розділом картини. У цих роликах, надзвичайно подібних до наших "Великих перегонів", Дієґо Марадона знущається з американських та британських політиків, що від злості клацають зубами та буквально втрачають голови.

"М" як марґінал

Емір Кустуріца звинувачує США в агресії проти країн, що прагнуть існувати і провадити свою політику незалежно від інтересів Заходу. Дієґо Марадона стверджує, що Захід нав'язує усім не лише свою економічну, але й культурну ґеґемонію. Та уся їхня "боротьба" зводиться до стандартних балачок на мітингах, анекдотів про Буша та спогадів про гол, що став спортивною помстою британцям за Фолкленди.

Кустуріца і його футбольний кумир стверджують культурну інакшість своїх країн від Заходу. Балкани у фільмах Кустуріци виглядають як збіговисько легковажних людей, що постійно співають, танцюють, кохаються та байдикують. Аргентину режисер також зображає у любій йому естетиці циганського табору.

Марадона і Кустуріца вихваляють аристократизм бідняків, їхню щирість, а також любов та буколістичну простоту життя та свободу, що начебто панує в їхніх кварталах.

Радість для них - завжди колективна і пов'язана з мітингом, вулицею чи стадіоном. У балканському та аргентинському "раю" діти завжди слухають батьків та поділяють їхні цінності: дружина та дочки Марадони залишалися з ним у найскладніший період його життя, а діти самого Кустуріци обожнюють футболіста не менше за татка.

Такий спосіб життя протиставляється приписуваному Заходу індивідуалізму, практицизму, лицемірству і корисливості.

Дієго Марадона. Фото з сайту ogoniok.com

З іншого боку, Еміру Кустуріці неодноразово дорікали, що він зображає Балкани так, як хоче бачити їх західноєвропейська публіка: краєм, де посеред руїн та бідності вічно триває карнавал, а люди попри все виглядають веселими та щасливими.

Значною мірою це стосується і латиноамериканської екзотики, традиційний образ якої - обшарпані халупи, між якими дітлахи грають у футбол, у той час як їхні батьки сидять у барах і слухають вуличних музикантів.

Таким чином, Захід, проти якого виступають Марадона та Кустуріца, за їхньою ж допомогою складає для себе образ Іншого - представника країни третього світу. Цей Інший - ледачий і безвідповідальний, є різким протиставленням до носія цінностей Західного світу. Тому його потреби можна легко ігнорувати або використовувати у власних інтересах.

Кустуріца та Марадона - два "професійні революціонери", Фото з сайту film.ru

Заходу потрібен Інший і для того, аби створювати ілюзію демократичного режиму, що намагається порозумітися з усіма, хто має протилежну думку. І ця протилежна думка має бути антиамериканською, адже попередньо прогнозований спротив - це відсутність його.

Щоб зробити Іншого безпечним, потрібно вивести його на географічний та політичний марґінес. І Кустуріца разом із Марадоною та друзями-революціонерами, виокремлюючи таким чином свої країни, перетворюють їх жителів на ідеальних Інших для Західного співтовариства.

Уся революційна налаштованість Марадони, його випади проти політики США, звинувачення принца Чарльза у вбивствах людей, навіть татуювання із Че Геварою та кубинським другом Фіделем - не лише стиль життя, але його професія. Професійним "марґіналом" є й Емір Кустуріца.

"Марадона очима Кустуріци" - це стохвилинний роман із собою - нарцисична подорож двох "професійних революціонерів", позбавлена реального спротиву, сповнена пафосними, але беззубими політичними закидами, не страшними для жодного імперіаліста.

Оцінка фільму "4" з "5"