Відразливе тіло брехні

26
21 листопада 2008

"Тіло брехні" розповідає про  двох співробітників ЦРУ, які намагаються знайти лідера  арабських терористів Аль-Саліма, що організовує атаки на цивільне населення у Західній Європі.  

Один з "цереушників" - Ед Гофман (Рассел Кроу) - знаходиться в Ленґлі, інший - оперативник Роджер Ферріс (Леонардо ДіКапріо) - на передовій: в Іраку, Йорданії, Сирії.  

Обоє американців намагаються найбільш ефективно виконати свою роботу, проте між ними виникає світоглядний конфлікт.

Ед Гофман заради сповідуваних ним цінностей готовий брехати та зраджувати, а Роджер Ферріс, навпаки, намагається бути зі своїми арабськими партнерами максимально правдивим та відвертим.

Власне протиставленню цих двох методів роботи, що вони позначають різне бачення американцями Близького Сходу, і присвячено "Тіло брехні". "Сходу ніхто не любить", - твердить Гофман. "Можливо, у цьому і проблема", - відповідає йому Ферріс. 

 Рассел Кроу та Леонардо ДіКапріо. Фото з сайту kino-teatr.ua

Картину створено за романом американця Девіда Ігнатіуса, який впродовж десяти років писав про операції ЦРУ на Близькому Сході в журналі "The Washington Post".

"Тіло брехні" навряд чи можна назвати розважальним фільмом, зрештою, як і більшість американських стрічок останнього часу. Двотисячні роки, ймовірно, стануть найпохмурішими за всю історію Голлівуду.

Схоже в американському кінематографі траплялося двічі. Спочатку наприкінці сорокових, коли головне емоційне тло створював "фільм нуар" з його параноїдальними мотивами та суспільним песимізмом, згодом у сімдесяті, коли американців розчарував Ричард Ніксон.

Фільми сорокових були наповнені продажними поліцейськими, жорстокими бандитами та віроломними жінками, стрічки ж сімдесятих вивели на перший план політичну корупцію. 

Політичні трилери на кшталт "Трьох днів Кондора" Сіднея Поллака чи стрічки-розслідування Алана Пакули "Все президентське військо" вели мову не просто про корупцію у верхніх ешелонах влади, але і про конфлікт поколінь, в якому батьки завше були вбивцями, а їхні діти - ідеалістами та бунтарями, які мають шанс змінити світ на краще.

Леонардо ДіКапріо, Марк Стронг. Фото з сайту kino-teatr.ua

Теперішнє темне тло американських стрічок можна пояснити довгою війною з терором, якій вже сім років і яка, схоже, ще довго не закінчиться. 

Удар по Америці виявився настільки болючим, що янкі піддали ревізії усю свою популярну культуру.  

Те, що раніше сприймалося як символ легковажної розваги, сьогодні набуло нечуваної серйозності. Подивіться, що вони зробили з Бетменом! І гляньте, як змінився Джеймс Бонд! 

І в сучасних американських картинах стала обов'язковою жертва, без якої герой ніяк не зможе повернути собі потенції.

Першим тут став, звісно, Мел Ґібсон, який ототожнив американські страждання та американську жертву зі стражданням та жертвою Христа.

Тобто теперішнє голлівудське кіно все більше стає американським, бо вантажить власними проблемами увесь світ.

"Тіло брехні" тут не виняток, бо стрічка підважує традиційну американську пихатість. Виявилося, що американське бачення світу не є аж таким універсальним і один з героїв картини обирає інші цінності. 

Між двома світами 

Зрештою, "Тіло брехні" - це цілком картина Рідлі Скотта. Режисеру вже за сімдесят, проте він не зменшує обертів. Загалом це сімнадцята його повнометражна картина.

У всіх його стрічках так чи так, але брехня завше ставала рушієм сюжету. Можна пригадати "Чужого", де колізія зав'язувалася через рішення торговельної корпорації відправити вантажне судно на інфіковану Чужими планету, чи "Блейд Раннера", де питання правди та брехні ставало питанням життя і смерті.  

І у всіх картинах Рідлі Скотта абстрактне знання завжди протиставлялося особистому досвідові.  

Центральний конфлікт у його картинах - це зіткнення між спостерігачем, який вирішує чужу долю з абстрактних міркувань, та героєм, що опинився у центрі подій. І чим ближче підходить спостерігач до об'єкта свого спостереження, тим сильнішою стає його симпатія до нього.  

Власне йдеться про наближення до чужого тіла. У новій картині Скотт об'єднав тіло та брехню, зіштовхнувши їх. Герой Рассела Кроу керує на відстані діями свого агента, проте агент розплачується за ці вказівки своїм тілом.  

 Ґолшіфте Фарагані  та ДіКапріо. Фото з сайту kino-teatr.ua

"Тіло брехні" розповідає про втрату американцями контакту зі Сходом. Власне, з усім світом, який вони намагаються судити з висоти свого бачення.

Цьому протистоїть позиція героя ДіКапріо, який обирає не просто абстрактний Схід, а конкретну людину - медсестру Айшу, яка лікує його у місцевій лікарні. 

Звісно, все це виглядає доволі схематично, проте саме таким бачиться американцям сучасний шпигунський трилер. І встановлення миру на Близькому Сході, на думку, ліберала Рідлі Скотта можливе тільки з урахуванням близькосхідних інтересів. 

Кілька слів про акторів. Рассел Кроу все далі відходить  від свого мужнього та спортивного гладіатора і цього разу грає офіцера спецслужб, якому підлеглий радить схуднути. Свою роль Кроу веде рівно, але без особливого блиску.

Леонардо ДіКапріо натомість продовжив галерею своїх сердитих хлопців, яку він започаткував ще у "Бандах Нью-Йорка". Актор грає динамічного та розумного агента ЦРУ, який закохується в іранку. Власне, останній обставині віриш найменше. 

Саму іранку, медсестру Айшу зіграла молода акторка Ґолшіфте Фарагані і вона надзвичайно органічна на екрані, хоча її роль практично не прописана. 

Тішить також, що у більшості випадків арабів зіграли власне араби. Щось здохло в голлівудському лісі. 

Оцінка "4" з "5" 

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу у підготовці матеріалу

 

 Автор - Ігор Грабович

powered by lun.ua