Любов і смерть у "Парижі"

Седрік Клапіш відомий українському глядачеві насамперед як автор "Іспанського гуртожитку" (2002) та його продовження, відомого у нас за назвою "Російська матрьошка" (2005). У обох картинах в головній ролі знявся Ромен Дюріс, який у "Парижі" постав у ролі П'єра - смертельно хворого танцівника, який споглядає з балкона своєї квартири паризьке життя.

Втім, смерті у фільмі також трапляються.

Загалом "Париж" належить до особливого виду фільмів, що розповідають про любовні історії на фоні міст з урахуванням місцевої "екзотики".

Скажімо, нью-йоркські любовні історії найчастіше оповідають нам про почуття, що виникають між двома інтеліґентами, які читають Сартра на лавці десь у централ-Парку.

Йдеться, звісно, про Вуді Аллена. Лос-Анджелес та Сан-Франциско були містами еротичних трилерів. Лондон ставав фоном для кохання представників різних, часом ворожих, соціальних верств та прошарків суспільства.

А Париж, з легкої руки Жана-П'єра Жене та його "Амелі", став містом мрійників на додаток до колишньої слави столиці всіх закоханих. І Клапіш у своєму фільмі простує цими схемами, як знаменитими бульварами Османна, спокійно стежачи за життєвими перипетіями своїх героїв, подекуди звертаючи увагу на різноманітні і не зовсім пов'язані між собою деталі.

"Париж" розповідає не стільки про саме місто, скільки про його мешканців. Паризькі краєвиди та пейзажі стають лише фоном для роздумів героїв Лукіні, Боннер та Дюріса.

Навіть спеціаліст з історії Парижу Ромен (Фабріс Лукіні) боїться заглиблюватися у таємниці міста, як у темний склеп із кістками, де ледь не зомлів під час запису своєї освітньої телепередачі.

Фільм поділений на епізоди, присвячені історіям різних парижан, яких, втім, поєднують невидимі їм зв'язки.

Еліз, самотня сорокарічна жінка та мати трьох дітей, намагається підтримати смертельно хворого брата. П'єр майже не полишає своєї квартири і може лише спостерігати у вікно за життям, що триває на вулиці.

На ринку, що розташований поблизу, працює закоханий у сестру П'єра продавець фруктів, який важко переживає смерть колишньої дружини.

Навпроти П'єра живе приваблива студентка, яка одночасно зустрічається з двома чоловіками: своїм одногрупником, а також літнім університетським викладачем.

Викладач-історик Парижу Ромен боїться смерті, роман зі студенткою стає для нього спробою забути ці важкі думки. Його брат Філіп, людина, що завжди робила все правильно, не розуміє Ромена.

Окрім цих персонажів, у фільмі є ще кілька сцен із другорядними персонажами (продавщицями у пекарні, чотирма дівчатами напідпитку, що спокушають продавців з базару, емігрантом з Банґладешу та його друзями), що виконують роль своєрідних інтерлюдій між основними сценами.

Очевидно, що метафорою фільму "Париж" є життя, смерть і любов, що існують у постійному коловороті на вулицях старовинного міста.

Зрештою, і смерть, і любов спіткає не тих: невиліковно хворий П'єр, так і не зустріне у "Парижі" ані кохання, ані вічний спокій. Натомість цілком неочікувано гинуть продавщиця з базару та невідома нам група емігрантів з Банґладешу.

Літній професор Ромен також не знаходить у своєму коханні засобу для подолання життєвої кризи і обирає безцільне та самотнє блукання вулицями. Єдина, кому пощастить, - це Еліз, яка все ж таки знайшла своє кохання серед базарних лотків із фруктами.

Проте у фіналі, П'єр, що іде до лікарні на ризиковану трансплантацію серця, виголошує у машині, що жити, ходити, дихати - це і є справжнє щастя. Його серцева хвороба постає як метафора: якщо життя не складається, це означає, що проблеми в самому собі, із власним "серцем".

У "Парижі" є багато дотепних епізодів (скажений танець літнього Лукіні варто відзначити окремо) і кілька драматичних сцен, та Клапішу не вдається втримати їх у єдиному ритмі до кінця цього двогодинного фільму. Наприкінці фільму він вдається до зайвого моралізування, на кшталт: "секс без кохання неможливий" або ж "потрібно радіти життю, доки ти молодий та здоровий".

Із цим моральним посланням втрачається ілюзія, що на екрані уривки життя справжніх людей, зникає уся реалістичність буденності, а з тим й легкість фільму.

Втім, Седріка Клапіша можна назвати професіоналом мелодраматичного жанру: 80% відсотків екранного часу "Париж" і справді є невимушеним та розважальним видовищем.

А що ще потрібно від мелодрами?

Оцінка фільму "4" з "5"

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу в написанні статті. Фільм з'явився у прокаті лише однією копію (в кінотеатрі "Київ")

Автор - Анна Купінська