Трудові будні на "Фабриці мрій"

У фільмі йдеться про голлівудського продюсера, який розривається між виробництвом кількох картин та невлаштованим особистим життям.

Після перегляду "Одного разу у Голлівуді" одразу стає зрозумілим, чому приз Американської кіноакадемії за найкращий фільм року присуджують не режисеру стрічки, а її продюсеру. Спілкування із неврівноваженим закордонним режисером, примхливою зіркою, жадібними керівниками студій, заздрісними колегами та дурнуватими інвесторами - це лише короткий перелік того, із чим мав клопіт кінопродюсер Бен протягом одного буденного робочого тижня.

Усі ці деталі кіновиробництва, що зазвичай залишаються для пересічного глядача "за кадром" є традиційною темою для Баррі Левінсона, який вже понад 20 років знімає фільми про приховану сторону мас-медій.

По той бік екрану

Сюжети для фільмів Баррі Левінсон часто знаходить у власній біографії, скажімо, у дитячих роках, що минули у Балтиморі у 50-х, невдалому досвіді роботи журналістом, успішній карۥєрі коміка та сценариста у Голлівуді.

Попри солідний кінематографічний доробок, що налічує близько тридцяти кіно- та телестрічок, головною та найуспішнішою його темою є механізми маніпуляції, на яких тримається сучасний світ мас-медіа та кіно.

Першим успішним фільмом Левінсона був "Доброго ранку, Вۥєтнам" (1987), що зображав роботу ідеологічної машини на армійському радіо під час війни у Вۥєтнамі. Знятий десять років по тому, пророчий "Хвіст, що крутить собакою" (1997), розповідав про вдало сфабриковану політтехнологами війну США з Албанією, яка відвернула увагу американців від секс-скандалу, пов'язаного із президентом. "Людина року", що вийшла на екрани 2006 року присвячена стиранню меж між політикою та шоу-бізнесом.

І якщо бунтівний військовий діджей Едріен Кронауер був впевнений, що американські солдати хочуть і повинні знати правду про перебіг воєнних дій, яку приховувала цензура, то герої "Хвоста, що крутить собакою" були позбавлені жодних ілюзій щодо бажання пересічних американців знати істину і відрізняти її від найбрутальнішої брехні.

"Одного разу в Голлівуді" йде ще далі - фільм демонструє нам абслютну пасивність кіноглядачів, якї ставлять власний душевний спокій та комфорт над усіма мистецькими експериментами.

Голлівуд назавжди

Фільм "Одного разу в Голлівуді" представляє нам "фабрику мрій", що абсолютно не зміниласть з 30-40 х років ХХ сторіччя: на стінах студій все ті ж панно із сценами фільмів "золотої доби" і плакати, що засвідчують високі касові збори створених картин.

На похороні одного з продюсерів Брюс Вілліс, одягнений у кіпу, згадує іншого видатного голлівудського єврея Біллі Вайлдера, автора найвідомішого фільму про "фабрику мрій" - "Бульвар Сансет".

Голлівуд постає перед нами велетенським ілюзіоном. Він не лише підтримує бажання широкого загалу, але й тримає у полоні самих творців кінокартин, для яких самогубство та екранне вбивство симпатичного песика, яке може знизити касові збори, - речі цілком рівноцінні. У цьому світі будь-яка творча потуга приречена на безперспективну акцію протесту.

Живий контакт між людьми неможливий, через страх втратити уявний ідеальний образ, втілений у сексуальності кіноакторів та успішності кіномагнатів, що він необхідний для підтримання високоприбуткової голлівудської кіногалузі.

Парадоксальним чином, Бен, який успішно працює у кіноіндустрії, забезпечуючи життя своїх дітей та колишніх дружин, не розуміє бунту англійського кінорежисера, також він абсолютно нездатен "зрежисувати" власне особисте життя.

[L]Жива творчість, звичайні людські емоції та безпосереднє спілкування із коханою жінкою губляться у безкінечних поїздках, перельотах, перемовинах та телефонних розмовах з інвесторами

Та попри ці, далеко невтішні висновки, варто зауважити, що "Одного разу в Голлівуді" - це надзвичайно смішний та дотепний фільм.

Сама лише поява товстого та бородатого Брюса Вілліса, який, матюкаючись, трощить павільйон, протестуючи проти наказу позбутися зайвої рослинності на обличчі, підважує помпезність голлівудських кінострічок не згірш, аніж "Грім у тропіках".

Оцінка фільму 5 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу в підготовці статті

Автор - Анна Купінська