Орфей, Еврідіка та сучасний Аїд

"Таємничий острів" - це історія бізнесмена Максима, який прибуває у село Кагарлановка, аби відшукати свою дружину Олю, яка щезла, залишивши йому записку: "Я знайшла своє щастя. Не шукай мене".

У Кагарлановці Максим намагається натрапити на сліди дружини, проте місцеві мешканці всіляко йому перешкоджають. Крім того, йому весь час радять покинути Кагарлановку і не думати про острів біля села, на якому, як йому здалося, він бачив свою Олю.

Гостроти ситуації додає лиха слава острова, на якому у радянські часи проводились експерименти на людях. Врешті-решті, на острів Максим потрапляє і дружину свою стрічає, проте фінал зовсім не такий передбачуваний, як може видатися на перший погляд.

"Таємничий острів" зроблений у жанрі трилера, напруженння тут досягється завдяки фабулі та атмосфері, що вона доволі вправно створена знімальною групою під керівництвом Володимира Тихого.

Чимось картина нагадує "Гру" Девіда Фінчера, де з американським банкіром відбувалися схожі події. Зрештою, паралелі між двома фільмами, хоча й цілком припустимі, все ж не зовсім працюють.

Насамперед тому, що у Фінчера йшлося про Сан-Франциско і характер титульного героя був головною причиною його неприємностей. "Таємничий острів" слід співставляти з вітчизняними картинами, скажімо, з "Ілюзією страху" Олександра Кірієнка, де у центрі подій також бізнесмен, який переживає розмаїті проблеми. Проте його неприємності цілком залежні не стільки від його індивудальності, скільки від місцевих правил гри.

Спільність тут ще й у тому, що обидві картини спираються на міфологічні сюжети. У фільмі Кірієнка-Турчинова проводиться паралель між бізнесменом Коробом та царем Соломоном, а у Тихого-Роздобудько ми бачимо сучасний варіант міфу про Орфея та Еврідіку. Тихий навіть включив у фільм музичні фраґменти опери Глюка "Орфей та Еврідіка".

Мені важко судити, у який спосіб ці паралелі проводилися у романі Роздобудько, якого я не читав, проте письменниця виступила сценаристкою "Таємничого острова", тому допускаю, що сучасна версія давньогрецького міфу - саме її ідея.

Так чи так, але "Таємничий острів" доволі дотепно обійшовся з класичним міфом.

Максим, Еней та інші

Звісно, адаптація міфологічного сюжету вимагає від авторів неабиякої винахідливості. У даному випадку слід було вирішити, ким має бути сучасний Орфей та сучасна Еврідіка, і , найголовніше, де має знаходитися сучасний Аїд.

І тут автори картини пішли звиклим шляхом творців українських "телемуві" - перенесли дію у Росію, а головного героя перетворили на бізнесмна (у греків Орфей був царем).

Щоправда, ніде не говориться, що сучасне царство тіней знаходиться саме там, проте про північного сусіда нагадують номер автомобіля Максима та форма міліціонера.

І таке маркування мало б потягти за собою і цілком нове змістовне наповнення. Нагадаю, кого саме зустрів Орфей в переддвер'ї Аїду і в самому Аїді.

Цитую за книгою Станіслава Стабрили "Міфологія для дорослих": "В переддвер'ї мовчазного царства Аїда він побачив мстивих Турбот, буркотливу Старість, зблідлий Голод, відразливу Нужду, схудлу Смерть, криваву Війну та Евменід зі зміями у волоссі.

Далі йому зустрілися кентаври, потворна Скілла, хижа Гідра, грізна Химера, Горгони, Гарпія. На березі чорного Стиксу, що широко розливав свої води, Орфей побачив ціле юрмище непохованих душ, які марно благали Харона, щоб він дозволив їм увійти в його човен, але божий перевізник нікого не переправляв через ріку".

І це далеко не всі зустріті Орфеєм персонажі. Який простір для уяви!

Зрештою, глядач може пофантазувати стосовно того, хто у фільмі Гідра, а хто кентавр, проте ці відгадки навряд чи відсилатимуть до якихось актуальних постатей у сучасній Росії.

Себто автори усунулися від сатиричної актуалізації давнього міфу. Їхня Кагарлановка нагадує певне "місце без властивостей", населений пункт, який важко зідентифікувати.

Цьому сприяє і сама поведінка мешканців Кагарлановки, які всіляко намагаються заплутати приїжджого, скажімо, знімають з вивісок закладів деякі літери.

Згодом стає зрозуміло, що всі вони грали свої ролі, проте ці ролі мають вертепний присмак. Кагарлановка - це світ догори дриґом, ненормальний, неправильний світ.

Тут нема живих людей, лишень самі потвори.

Втім, залишається запитання: чому фальсифікація чиниться саме таким засобами, а не іншими? Чому, скажімо, Богдан Бенюк грає місцевого божевільного, який читає вірші Ахматової, а не якогось місцевого чиновника, схибнутого на чомусь іншому?

Нагадаю ще одну картину, де був продемонстрований світ очевидного абсурду, куди потрапляє цілком нормальний герой. Це - "Місто Зеро" Карена Шахназарова.

Проте там тотальний абсурд був відображенням цілком очевидного радянського абсурду. А у Кагарлановці актуальність відсутня, тут персонажі є радше диваками у стилі Кіри Муратової, яскравим людським матеріалом, цікавим самим по собі, своєрідним "чудом природи", а не соціальної інженерії.

Зрештою, саме у цьому проявилася "українськість" "Таємничого острова". В Україні будь-які переспівування класичних сюжетів неодмінно нагадуватимуть "Енеїду" Котляревського. Тут серйозний контекст обов'язкового буде буффонадно перевернутий, осміяний, вивернутий, бо в Україні грає нічим не стримувана життєва стихія, а не торжествує культурна норма. Тут нема місця трагедії, проте завше є місце ґротеску.

Другий план стрічки - це не просто українські краєвиди, а ще й незвичні персонажі, "місцеві", які, як висловилася одна з героїнь картини, "зжеруть" кого завгодно.

Власне Володимир Тихий та його команда успішно перетравили Орфея та Еврідіку, створивши ще одну українську картину про приреченість індивідуальності серед колективного мороку.

Стосовно ж першого плану історії, себто кохання сучасного Орфея до сучасної Еврідіки, то вона залишається не зовсім проявленою. Декотрі з персонажів картини вимагають, аби Максим виявив більше пристрасті, додав емоційного градусу, зрештою, розповів, чим, власне, цінна йому Оля. Проте цього не стається. Індивідуальне ніяк не може пробитися назовні. Маска навіки заступила живе лице.

"Таємничий острів" - це сучасний зразок фільму "поетичної школи", з її інтересом до природного та ворожістю до соцільного, з її вертепністю та цікавістю до специфічного, яке завше у нас заступатиме універсальне.

Україна все ще таємничий острів, і цей острів, схоже, сам один у світовому океані.

Оцінка фільму 4 з 5

Автор - Ігор Грабович