Максим та його команда

30
2 січня 2009

Між написаним та опублікованим варіантом твору - доволі багато розбіжностей. Усього радянською цензурою у роман було внесено близько дев'ятисот поправок і всі вони стосувалися речей, які проводили паралелі між планетою Саракш та тодішнім Радянським Союзом. 

Зрештою, історія двадцятирічного Максима Каммерера (в іншій версії Ростиславського) багато в чому нагадує інші радянські книжки для дітей та юнацтва, в яких йдеться про молодого ідеаліста, що стикається із соціальною несправедливістю та намагається її побороти. Самі Стругацькі називали Каммерера "комсомольцем  ХХІІ століття". 

Втім, особливість "Залюдненого острова" у тому, що головний герой має справу  не просто з несправедливістю, а загалом з безвихідною ситуацією, коли режим, який йому протистоїть, побороти дуже важко, практично неможливо. "Залюднений острів", власне, є історією краху юнацького ідеалізму. 

Сьогодні роман читається дещо відсторонено і його загальна конструкція видається загалом застарілою. Починаючи від стартових правил гри, коли двадцятирічний Каммерер, який вже "застарий", аби займатися відкриттям нових планет, випадково потрапляє на планету Саракш, де проходить своєрідну ініціацію, до загального опису тоталітарного режиму.  

Роман не видається актуальним саме у контексті сучасної фантастики, яка у своїх візіях майбутнього посунулася набагато далі (чого, скажімо, вартий кіберпанк). Тобто головною проблемою вбачається саме протиставлення ідеального землянина (людини майбутнього) та тубільців, які живуть в архаїчному світі. У цьому можна побачити певний радянський утопізм, що виглядає доволі кумедним сьогодні. 

Власне, саме тому незрозумілим видається рішення екранізувати "Залюднений острів". Ні продюсер Олександр Роднянський, ні режисер-постановник Федір Бондарчук так і не змогли пояснити причину свого рішення перенести роман на кіноекран.

Так чи так, але вибір було зроблено. Подробиці фільмування виглядають драматично та майже велично: тисячі пошитих костюмів, тонни гриму, сотні одиниць зброї та техніки, 222 знімальних дні, нелюдське напруження, яке вартувало режисерові Бондарчуку втрати ваги. 

Між світами 

І ось перша частина "Залюдненого острова" вийшла на екрани. Про неї важко щось сказати однозначне. Фільм спочатку розчаровує, бо весь час його порівнюєш з романом і бачиш, скільки з нього викреслено, а потім фільм ніби знаходить власний ритм і навіть стає місцями цікавим. Однак після перегляду картина не залишає ніякого післясмаку, про неї просто швидко забуваєш, як про сотні інших цілком прохідних стрічок. 

Звісно, "Залюднений острів" неможливо сприймати поза контекстом - і самого роману, і , особливо, інших фантастичних стрічок, не кажучи вже про політичні реалії. І в усіх випадках порівняння не на користь Бондарчука.  

Попри заяви, що режисер дуже бережно поставився до тексту роману Стругацьких, у фільмі не вистачає надзвичайно важливих фрагментів, які дають розуміння мотивації Максима Каммерера, демонструють логіку його вчинків та слів.  

Сам початок картини вирізняється від того, як починається роман. Каммерер приземлюється на невідому планету внаслідок метеоритної атаки, проте не потрапляє туди внаслідок такої серйозної аварії. Після показаної у фільмі катастрофи, він навряд чи би взагалі вижив. Описана планета не схожа на ті кримські пейзажі, в яких фільмував Бондарчук. І корабель Каммерера не вибухає сам по собі, а його підривають тубільці.

Зрештою, скорочення та пришвидшений ритм оповіді можна цілком виправдати хрометражем фільму, проте "Залюднений острів" - все ж історія Максима Каммерера, показ його спроб порятувати планету, тому до мотивацій головного героя слід було поставитися все ж уважніше.  

Взагалі, "Залюднений острів" Бондарчука є просто скороченою версією роману Стругацьких, і найбільшого скорочення зазнали діалоги, вони у фільмі практично відсутні, залишилися тільки репліки персонажів, якими вони час від часу обмінюються. Тут герої майже не вступають у полеміку, проте саме дискусії є найважливішим рушієм сюжету "Залюдненого острова".  

Бондарчук прибрав з картини діда Ґая, безбожно скоротив суперечки з самим Ґаєм. Іншими словами, Бондарчук не гірше за радянську цензуру позбавив роман самої його серцевини. 

І без психологічних мотивацій та інтелектуальних суперечок "Залюднений острів" схожий на якусь хаотичну суміш безцільної дії та дивакуватих людей у чудернацьких костюмах, які зібралися в одному місці з невідомих причин. 

Головна увага у картині приділена творенню середовища, і таке враження, що стрічка і знімалася заради всіх отих тисяч костюмів та тонн гриму. Проте середовище не виглядає цілком переконливим. У тоталітарному світі не може бути такого розмаїття персонажів і такої вільної поведінки, яку демонструють на вулицях мешканці міста.  

Стругацькі описують місто, як певний заведений механізм, що живе за своїм ритмом. У Бондарчука - це просто сукупність різних людських ритмів. Тут надто багато зайвих крупних планів мешканців міста, які не відіграватимуть жодної ролі у подальшій дії. Надто багато театральності, таке враження, що перед нами якесь дефіле невідомого модельєра, і всі оті люди вийшли на вулиці, аби тільки  показати свою одежину та продемонструвати свій грим. 

Взагалі, часті зміни точок зйомки та надто короткі кадри не дозволяють розгледіти місто та перейнятися його атмосферою. Перед нами якась кліпова нарізка, а не повнометражний фільм. 

Якщо ж дивитися на "Залюднений острів" у контексті інших фантастичних картин, то стрічка найбільше схожа на "Блейд Раннера" Рідлі Скотта.  

Проте Скотт фільмував у стилі "фільму нуар" і тут важливою була тема самотнього детектива, який намагається вижити у місті майбутнього та врятувати власне кохання. Натомість усі спроби Бондарчука створити любовну історію на фоні тоталітарного режиму виглядають явною натяжкою. Мало того, що любовна лінія була ледь відчутною у Стругацьких, вона залишилася загадковою і у фільмі, бо з картини важко зрозуміти, що єднає цих людей з різних світів.  

І, нарешті, політичні алюзії. Вони наявні. І навіть мають відношення до сучасної Росії. Скажімо, Ґай говорить, що його країна бореться із сусідами тому, що колись вони були її провінціями. Чим не коментар до грузинських події? 

Серед інших вдалих моментів картини - окремі акторські роботи, зокрема, Сєрєбрякова, який зіграв Странніка та Максима Суханова у ролі Папи. 

Якщо підбивати підсумки, то "Залюднений острів" цілком скидається на радянське фантастичне кіно. Фантастика в СРСР була цілком марґінальним жанром. Її просто не вміли тут фільмувати - з багатьох причин. Одну з найголовніших колись сформулював Андрій Тарковський, чиї дві екранізації знаменитих фантастичних романів (братів Стругацьких та Станіслава Лема) викликали невдоволення їхніх авторів.  

У "Солярисі", який є відповіддю на "Космічну Одіссею 2001" Стенлі Кубрика, режисер говорить вустами свого героя: "Людині не потрібен космос, людині потрібна інша людина". У тому вислові читається ціла програма, цілком протилежна західним установкам на пізнання. Звісно, Максим Каммерер є якраз героєм західного типу, проте Бондарчук та компанія - цілком східного, для яких імітація західних стратегій - тільки спосіб виживати та процвітати у цьому світі.

Оцінка фільму - 3,5 з 5

Автор - Ігор Грабович

powered by lun.ua