Мстиві валькірії історії

15
30 січня 2009

Заколот очолював полковник Клаус фон Штауффенберґ, який власноруч підклав бомбу у залу засідань гітлерівського "Вовчого лігва". По смерті фюрера заколотники планували захопити владу і почати перемовини із Заходом про мир. Проте Гітлера не було вбито, бунтівники були заарештовані, а згодом і страчені.  

Для сучасної Німеччини постать Штауффенберґа та його спільників є знаковими, бо вони певним чином реабілітували німців в очах всього світу. 

Фільм був запущений у виробництво два роки тому і супроводжувався відомими суперечками, зміст яких зводився до неприпустимості саєнтологічних переконань Тома Круза для сучасної Німеччини. Зрештою, весь цей скандал до змісту самого фільму не має відношення і є радше неприємним супутником багатьох гучних голлівудських проектів. 

 

Сама картина аніскільки не розчаровує. Надзвичайно продумана та добре знята, "Операція Валькірія" є наочним утіленням американського лідерства в історичному кіно.

Взявши за основу усім відому історію,  режисер Браян Сінґер, сценарист Крістофер Маккуорі та виконавець головної ролі Том Круз створили достатньо переконливу картину про німецького полковника, який обирає шлях опору Гітлеру і, зрештою, стає свого роду новітнім німецьким святим, чия жертва вписала його ім'я в пантеон національних героїв сучасності.  

Шиндлер, Магнето та інші праведники 

Взагалі подібний сюжет (до того, не раз екранізований)  вимагає від творців картини нетривіального підходу. Справді, як можна по-новому розповісти усім відому історію?  Варіантів багато: від детальної реконструкції - до альтернативної версії.

Зрештою, є ще й суто кінематографічні засоби, на кшталт новаторських спеціальних ефектів, пишних костюмів та вигадливого монтажу. Публіку можна приголомшити не фактами, а вмілою їх подачею.

Браян Сінґер та Том Круз обрали саме таку дорогу. Вони не намагалися детально прописати головних та другорядних героїв, не шукали для них якихось екзотичних мотивацій,  вони створили трилер, головним героєм якого є, власне, сама історична фактура.

Головну роль тут "грають" військова форма, армійська дисципліна, сама структура вермахту, який працює як добре налагоджена машина.

 

"Операція Валькірія" розповідає не стільки про спробу замаху, скільки про вірність та зраду присязі, про армійську честь та бачення світу тодішніми військовими. І зробивши вермахт головною дійовою особою картини, Браян Сінґер створив по-справжньому ефектне видовище.  

Звісно, інколи режисеру зраджує художній смак, як в епізоді в ресторані, коли Штауффенберґ підкидає своє скляне око в коктейль приятеля, аби викликати його на розмову до туалету, де полковник намагатиметься схилити того до участі у змові. Так само надто прямолінійним є початок фільму, коли бунтівний полковник пише свій щоденник і за кадром звучать його слова про необхідність змін.

Така наочність явно шкодить фільму та зменшує його переконливість. Взагалі Сінґер фільмує історію так, ніби йому все відомо і про мотивацію Штауффенберґа і взагалі про Третій Рейх, який лежить перед ним, як відкрита книга.

 

Війну виграно, історію пишуть переможці, тому Гітлер та його оточення - однозначно негідники, а полковник та його поплічники - святі, які намагалися врятувати Німеччину.

Зрештою, Браян Сінґер тут лише йде у річищі сучасної голлівудської міфології про Другу світову, яка була сформована ще в сорокових-п'ятдесятих роках двадцятого століття, проте апогею досягла у дев'яностих та тисячних, особливо у картинах про Голокост.  

Йдеться насамперед про "Список Шиндлера" Стівена Спілберґа, де мотивація головного героя відступала на задній план перед його вчинками. Напруження в таких фільмах створюється за рахунок самої розповіді, умілим обіграванням подробиць, маніпуляцією історичним тлом.  

Крім того, для розуміння картини доволі важливою є постать режисера Браяна Сінґера. Сінґер прославився 1996 року своїми "Звичайними підозрюваними". Далі були "Здібний учень", "Люди Ікс", "Повернення Супермена" та "Доктор Хаус".  

 

Усі його фільми об'єднані дуже схожими між собою героями, яких навряд чи можна назвати буденними. Усі вони проявляють надзвичайні здібності. Вже у "Звичайних підозрюваних" Кайзер Созі був винятковим персонажем, який здатен контролювати усе на світі. Не кажучи вже про людей Ікс та Супермена, які говорять самі за себе.  

Клаус Фон Штауффенберґ тут не виняток. І його остаточне переродження у фільмі подане у дусі коміксів, бо воно стається, власне, після його поранення. І скляне око, яке полковник носить у латунному футлярі, стає для глядача наочним доказом винятковості полковника.  

Це скляне око Штауффенберґа скидається на своєрідне "око совісті", яким полковник краще бачить зло. Водночас сама така образність робить головного героя доволі умовним, а подекуди і навіть комічним персонажем, місце якому радше в екранізації коміксу, ніж в історичній драмі. 

Оцінка фільму - 4 з 5 

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу у підготовці статті 

Автор - Ігор Грабович

powered by lun.ua