Кінопрем’єри тижня: "Тарас Бульба", "Перлини дракона: Еволюція" та "Артефакт"

39
3 квітня 2009

Тарас Бульба

Країна-виробник: Росія

Рік: 2009

Режисер та автор сценарію: Володимир Бортко

У головних ролях: Богдан Ступка, Володимир Вдовиченков, Ігор Петренко, Остап Ступка, Лесь Сердюк, Ада Роговцева, Михайло Боярський, Магдалена Мельцаж

Про фільм.

Розмови про зйомки "Тараса Бульби" точилися  кілька років поспіль, так що вихід картини був довгоочікуваним як для російської, так і для української публіки. Тепер, коли "Тарас Бульба" вийшов на екрани, можна підбити перші підсумки цього масштабного та розпіареного проекту.

Як і очікувалось, картина виявилась сповненою пафосу проімперською агіткою (екранізовували ж бо другу, канонічну для росіян редакцію "Тараса Бульби"). Бажання Бортка догодити усім позбавило сюжет гостроти, а героїв переконливості. До того ж, невміння режисера, що перед тим ставив переважно камерні історії, знімати сцени боїв зіпсувало ймовірне задоволення від україно-польської війни- козаки-статисти меланхолійно махали бутафорською зброєю, вдаючи смертельну сутичку.

 
Найбільшою проблемою адаптації гоголівського тексту до екрану була мотивація головних героїв. Перша редакція "Тараса Бульби" зображає старого полковника і решту козаків безжальними та брутальними садистами-убивцями, які все життя присвятили набігам на селян, грабункам та убивствам безневинних жінок та дітей. Причиною такої поведінки Гоголь називає складне життя українських поселенців на кордоні, де відбувалося зіткнення кількох культур.

У другій редакції твору Бульба постає не меншим бузувіром та цього разу Гоголь списує усі ці звірства на необхідність "руської душі" "розгулятися", а також боронити "христову віру" та "честь землі Руської".

Сам Володимир Бортко, слідом за російською імперською та радянською традиціями, вважає повість Гоголя "патріотичною" та "необхідною росіянам та українцям у нелегкі для них часи".

Аби уникнути неприємних вражень, Бортко виключив зі свого фільму згадки про закатованих козаками жінок та дітей, але додав від себе сцени із убивством дружини Тараса, зневажливими репліками поляків у костьолі на адресу Остапа та Андрія, а також по-садистськи посмакував епізод страти Андрія, яку сам Гоголь не деталізував.

 
У літературному першоджерелі запорожці спочатку збиралися у грабіжницький набіг на Анатолію.  На антипольське повстання їх підбурили прибулі на Січ козаки, розповівши напівказкові історії про польські звірства на Гетьманщині. Цього Борткові виявилося мало, тому він змусив козаків привезти тіло убитої поляками дружини Бульби аж на Січ.

А для того, аби краще пояснити вчинок Андрія, режисер вводить "зайву" сцену, де молодший Бульбенко постає лібералом із очевидними симпатіями до  римського права. Сперечаючись із братом, Остап проголошує пафосну тираду про "нашу землю, яка гріє ноги" і яку треба боронити від будь-яких чужинців.

Патріотизм на кістках

Після перегляду стрічки виникає запитання, чому впродовж багатьох років кровожерливі персонажі Гоголя є символами патріотизму як для українців, так і для росіян? Особливо актуальним це питання постало після пожвавлення діяльності Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, яка знаходить сліди "культу насильства та жорстокості" будь-де, крім "Тараса Бульби".

Потуги НЕКу виглядають особливо жалюгідно насамперед з тої причини, що твори мистецтва не сповідують ніякого "культу насильства". Хтось бачив пам'ятники Фредді Крюґеру чи Джейсонові, до якого б дорослі водили дітлахів та залишали квіточки у меморіальні дні?

 
Проте "культ насильства та жорстокості" в українському суспільстві справді існує і безпосередньо впливає на дітей, але жодна НЕК не посміє його заборонити.  Скажімо, відразливі сцени вбивств у "Тарасі Бульбі" українські та російські школярі читають ще у п'ятому-шостому класі. І їм вчительки розповідають, що цей твір - взірець патріотизму, і пустопорожня балаканина у ньому про "товаріщество", "Русь" та "мишиниє натури" - це просто "юності чєсноє зєрцало".

Нащі діти вдягаються на концерти "козачатами" і кладуть віночки на могилки тих, хто убив не одну дитину. Виявляється, що патріотизм - це гора трупів. Це і є справжній культ жорстокості та насилля.

За деякими даними, близько 60% українців зовсім не проти цензури у кіно та ЗМІ.

Чому така відбувається?

Ще десять років назад слово цензура було лайливим для більшості людей, і нікому у голову не приходило забороняти західні фільми. Усі вірили у ліберальні цінності та раділи, що "совок" більше не повернеться.

Але "совок" повернувся. Він повільно проліз у наші домівки через телебачення, яке "раптом" почало транслювати  радянські передачі та фільми, насаджувати ностальгію за брежнєвським застоєм та стверджувати, що "не все було так погано". Потихеньку з екранів стала зникати західна кінокласика, а популісти та доморощені "експерти" почали вбачати небезпеку в іноземних картинах.

У Радянському Союзі існувала ідея, що людина - це онтологічно добре і раціональне створіння, якому не притаманні жорстокість та насилля. Гнів радянський громадянин міг спрямовувати лише на ворога, а пристрасть - тільки на будівництво комунізму.

Присвоївши та "одержавивши" ненависть, схильність до насильства та сексуальний потяг, Країна Рад перетворила свого жителя на безвольного раба, готового  помирати за "вєлікую Родіну" з посмішкою на вустах.

 
"Ліберальні 90-ті" дали пострадянським громадянам можливість самим вибирати, що  для них добре, а що погано, але влада не могла дати їм довго насолоджуватись свободою - і почалося активне про-радянське зомбування, яке вразило вже 60 % наших співвітчизників.

За таких умов "патріотизм" стає лише готовністю громадянина радо померти та убивати заради якихось там потреб влади. Наразі точиться війна між двома "патріотичними" проектами: пам'яттю про Голодомор, який є спробою описати любов до Батьківщини через поціновування кожного втраченого людського життя та імпортованим з Росії агресивним націоналізмом та ізоляціоналізмом.

Схоже, "Тарас Бульба" стане тим лакмусовим папірцем, який покаже наскільки українці ще здатні самостійно мислити та приймати рішення, і чий проект патріотизму наразі успішніший. Тримаю кулаки...

Оцінка фільму 2,5 з 5

Перлини дракона: Еволюція

Країна-виробник: США

Рік: 2009

Режисер: Джеймс Вонґ

Автори сценарію: Бен Ремзі (сценарій), Акіра Торіяма (історія)

У ролях: Джастін Четвін, Чоу Юн-Фат, Еммі Россум

Про що фільм. Молодий воїн Ґоку повинен помандрувати крізь час, побороти злого короля Піколо та зібрати сім магічних дзвіночків, які дають володареві надзвичайну силу.

На що сподіватися. Режисер картини Джеймс Вонґ  дорогий нам як багаторічній сценарист та продюсер "Секретних матеріалів", а також як режисер першої та третьої частини горору "Пункт призначення". А  виконавець ролі мастера Роші - Чоу Юн-Фат -давно став легендою кінематографа.

Втім, стрічка "Перлини дракона",  яка адресована підліткам, не змогла переконати ширшого глядача, принаймні в Америці - недолугість сюжетних ходів не приховали навіть численні спецефекти. Фани  манґи  Акіри Торіями також залишилися незадоволеними - кінокартина надто далеко відійшла від свого оригіналу.

 
Користувачі сайту imdb оцінили картину надзвичайно низько - три бали з десяти. Тому "Перлини дракона" варті перегляду насамперед з кіноманської цікавості: раптом американські підлітки чогось недогледіли?

Артефакт

Країна-виробник: Росія

Рік: 2009

Режисер: Андрій Соколов

У головних ролях: Олександр Лазарєв, Ґарік Харламов, Анастасія Заворотнюк, Ксенія Собчак

Про що фільм. Геніальний програміст, що переживає втрату коханої дружини, знайомиться із нахабною журналісткою та вирушає із нею у подорож на південь. Впродовж цього "роуд-муві" трапляються кумедні та небезпечні  ситуації, які примушують героїв по-новому поглянути на своє життя.

 

На що сподіватися. Андрій Соколов уславився завдяки своїй ролі у фільмі Василя Пічула "Маленька Віра". "Артефакт" - це його режисерський дебют. З "роуд-муві", за професійного режисерського втілення, може вийти дуже цікава кінокартина, та вже один акторський склад "Артефакту" не віщує нічого хорошого.

Скоріше за все, слід очікувати на затягнуту мелодраму, "розбавлену" пригодницькими та комедійними вставками, у яких Харламов все одно всіх "переграє".

 

Автор - Анна Купінська

powered by lun.ua