Кінопрем’єри тижня: "Янголи та демони", "Мілк", "Ніби крутий охоронець"

7
15 травня 2009

нголи та демони"

Режисер: Рон Говард

В ролях: Том Генкс, Еван МакҐрегор, Айліт Зурер, Стелан Скарсгард.

"Янголи та демони" - це екранізація ще одного роману Дена Брауна за участю професора Ленґдона. Два роки тому публіка мала нагоду подивитися на "Код Да Вінчі", і ось тепер - його пряме продовження (у Брауна, щоправда, спочатку були "Янголи та демони", а вже потім єресь про одруженого Христа).

Цього разу професор Ленґдон допомагає католицькій церкві у боротьбі з радикалами у її ж лавах.

Сказати про "Янголів та демонів" можна багато чого, проте здебільшого це будуть банальності. Справді, картина краща за "Код Да Вінчі",  себто її конспірологічна складова не є настільки абсурдною, хоча сам сюжет сміховинний з погляду фізиків та фахівців з Ватикану.

Зрештою, звертаєш увагу не на саму історію, розвиток якої видається цілком передбачуваним невдовзі після початку картини, скільки на інші складові. Скажімо, картина доволі непогано виглядає візуально (оператор Сальваторе Тотіно), а музика Ганца Зіммера не видається нав'язливою. Зрештою, має живіший вигляд Том Генкс (цього разу він без ексцентричної зачіски з попередньої стрічки).

Проте всі ці окремі речі аж ніяк не роблять "Янголів та демонів" обов'язковими для перегляду. І не тому, що сюжет  картини сумнівний з усіх можливих точок зору, а власне, через свою якусь онтологічну непроглядну тупизну, що вона проявляється у самій структурі стрічки.

 
"Янголи та демони" - не просто чергова історія про так звані таємниці католицької церкви чи ще одну змову якогось монашого ордену. Це ніби погляд пересічного американця на європейську історію, християнське віровчення та взагалі оточуючий світ. Професор Ленґдон, звісно, ніякий не професор, він навіть не Індіана Джонс - це ще один обмежений американець, який дозволяє собі глибокодумні судження стосовно надзвичайно складних європейських матерій.

Таке враження, ніби він єдиний у світі, хто розбирається у символах, знає історію Ватикану і може розгадувати дитячі ребуси. Без Ленґдона і кроку не ступить ні швейцарська гвардія, ні італійська поліція, ні католицькі кардинали, які у картині виглядають безсловесною отарою овець.

Врешті-решт, за всім цим можна вгледіти не тільки голлівудську обмеженість, але ще й пиху, бо, з погляду американця, усі ці європейські пристрасті - просто мишаче шарудіння під підлогою.

Їм просто потрібен тільки один рішучий ковбой, який вирішить надуману вікову проблему за лічені години. Взагалі "Янголи та демони" просякнуті англосаксонською зневагою стосовно католицького, романського світу. Тут навіть церковний заколотник родом з Шотландії, ніби італійці вже ні до чого не придатні.

 
Проте найбільше запитань провокує сама ситуація у картині. Як могло статися, що католицькій церкві зійшло з рук епохальне розвінчання "Коду Да Вінчі?" Де поділася спадкоємиця Христа? Чому не розпочалося нове релігійне протистояння?

Автори картини обходять усі ці запитання стороною. Для них католицька церква, як і сама віра у Бога - суто риторичні речі, тільки тло для чергового посереднього літнього блокбастера.

Оцінка фільму - 2 з 5

"Мілк"

Режисер:  Ґас Ван Сент

В ролях: Шон Пенн, Джош Бролін, Еміль Гірш, Дієґо Луна

Фільм розповідає про кілька років з життя Гарві Мілка - ґей-активіста з Сан-Франциско, який зумів стати одним з чільних чиновників міської ради. Зокрема, він виступав за дотримання прав гомосексуалів у всіх сферах життя.

Через рік після свого обрання він був застрелений своїм колегою зі спостережної ради мерії Деном Вайтом. Про мотиви убивства суперечки ведуться до сьогодні. Гарві Мілк надзвичайно популярний серед американських (і особливо каліфорнійських) гомосексуалів, які планують 22 травня - день народження Мілка - зробити у Каліфорнії особливим днем. Саме приклад Гарві Мілка надихнув їх на подальшу боротьбу.

Ґас Ван Сент йшов до цієї картини п'ятнадцять років. Сценарій написав Дастін Ленс Блек, який отримав за свою роботу "Оскара".

 
Загалом стрічка має локальне спрямування, бо не торкається якихось універсальних речей (звісно, якщо не рахувати такими загальні права людини), а зосереджена на подіях тридцятилітньої давності у Сан-Франциско, а також на житті однієї вулиці цього міста. Йдеться про вулицю Кастро, на ній оселився Гарві Мілк після свого переїзду з Нью-Йорка.  Саме вона стала першим місцем у Сан-Франциско, яке ґеї взяли під свій цілковитий контроль.

Чи варто дивитися картину? Тим, хто шукає легкої розваги, робити цього я би не радила. І для сімейного перегляду "Мілк" навряд чи підійде. Ця стрічка більше для шанувальників режисера Ґаса Ван Сента та актора Шона Пенна, а також  для тих, хто шукає у кінематографі не стільки зовнішніх ефектів чи сенсаційного сюжету, скільки  вдумливої реконструкції епохи.

Назвати "Мік" захопливим видовищем навряд чи можна. Це історія з відомим наперед фіналом, тому режисер просто демонструє подробиці життя свого героя - і доволі мінімалістичними засобами.

Нема у стрічці  і особливих подробиць життя гомосексуальної спільноти (яке в тогочасній Каліфорнії було надзвичайно бурхливим). Відсутні також певні деталі інтимної біографії Гарві Мілка. Головний герой показаний насамперед як наполегливий борець за права своєї спільноти.

 
Якихось далекоглядних висновків картина також не дає. Зрештою, деяка "розмитість", несфокусованість стрічки, послаблення її драматизму можна списати на творчу манеру режисера, який останніми роками уникає різких суджень та яскравих художніх засобів.

Проте "Мілк" - безперечно вартісне художнє висловлювання, зі смаком та повагою (і до героя і до глядача) зроблена історія життя важливої для певного середовища людини. У теперішніх умовах таке кіно побачиш нечасто.

Оцінка фільму - 5 з 5.

"Ніби крутий охоронець"

Режисер: Джоді Гілл

В ролях: Сет Роґен, Анна Фаріс, Рей Ліотта, Майкл Пеня.

Назва картини є відверто самодіяльною і скалькована з російських відповідників, де вже були "Ніби круті поліцейські". Все це передбачає певну дистанцію до сюжету, мовляв, ми тільки граємося у поліцейських та охоронців. Проте для головного героя картини Ронні Бергардта усе досить серйозно. Він вірить, що покликаний охороняти порядок і робить це доступними йому методами.

Охороняючи супермаркет, Ронні мріє затримати усіх злочинців в околиці та завоювати серце продавчині парфумерного відділу Бренді.

 
Взагалі "Ніби крутий охоронець" - доволі ризикована комедія. І з точки зору тематики, і з погляду виражальних засобів. Скажімо, хвилин десять на екрані ми бачимо оголеного чоловіка, власне, ексгібіціоніста, якого у публічному місці намагається впіймати головний герой. Але якщо не приводити на сеанс дітей, то фільм може принести певне задоволення дорослим.

Звісно, воно передбачає знайомство з останніми трендами у світі чорних комедій, де цілком прийнятними є чоловічі пеніси на весь екран, розмаїті наркотичні речовини, нестримне пияцтво та вуличне насилля.

Родинні цінності та романтичні почуття у таких картинах також подаються своєрідно, скажімо, героїня у найінтимнішу мить може несподівано почати блювати, але цей фізіологічний акт ніяк не змінить намірів її кавалера. Проте за всім цим шокуючим нагнітанням неґативу та цинізму прочитуються цілком очевидні ідеї. Одна з них полягає у тому, що життя слід сприймати без упереджень та стереотипів.

Зроблена у річищі комедій Джона Апатова, картина "Ніби крутий охоронець" є також своєрідним відгуком на непросте сьогодення. Вона для тих, хто втомився від кризи та мріє про сильну руку, яка наведе порядок. І, справді, міцна рука може з'явитися, тільки керувати нею буде божевільний герой, схожий на Ронні Бернгардта.

Для тих, кому сподобалися "Суперперці", "Трохи вагітна" та "Ананасовий експрес".

Оцінка фільму: 4 з 5

 

Автор - Анна Купінська

powered by lun.ua