Кінопрем’єри тижня: гірше не буває

"Шлях" зафільмував режисер-дебютант Володимир Пасічник, а головні ролі зіграли

Дмитрій Носов, Іван Кокорін, Ніколай Валуєв, Артьом Міхалков, Олег Тактаров, Ірина Чащина і Майкл Медсен.

Картина активно рекламувалася по російських телеканалах та в інтернеті, причому головна увага в її просуванні приділялася російським спортсменам, які зіграли у картині головні та другорядні ролі, а також тому, що зйомки стрічки частково проводилися у Китаї і навіть у Шаолінському монастирі. Зрештою, цим переліком і обмежуються кінематографічні чесноти цього фільму.

Усе інше - сюжет, режисура, монтаж, власне, сам задум виглядають надзичайно недолуго та по-дилетанськи, у стилі самодіяних кооперативних стрічок початку дев'яностих років.

Зрештою, у такій схожості можна вгледіти навіть певний художній жест, якщо не пародію, проте авторам картини навряд чи йшлося про такі паралелі.

"Шлях" виглядає спробою створити "чесний" бойовик з елементами східних єдиноборств, зі східною містикою, симпатичними дівчатами та сценами боїв. Років двадцять тому у таких стрічках фільмувався Ван Дамм та Стівен Сіґал.

"Шлях" має доволі складну структуру, у якій відсутній лінійний сюжет, проте є примхливий розвиток подій, за яким вгадуються закономірності шляху головного героя. Наприкінці картини він порівнює його зі польотом метелика, який тільки з першого погляду виглядає хаотичним.

Насправді метелик живе лише два дні і йому слід встигнути усе. Автор монологу не уточнює, що саме повинен зробити за такий короткий термін метелик, але багатозначність інтонації промовця може приховувати неймовірні філософські глибини. Зрештою, цією лускокрилою комахою не слід нехтувати - варто згадати лише знаменитий ефект метелика, пригоди якого здатні змінити світову історію.

З іншого боку, якби картина була професійнішою, це була би чергова проторадянська історія про важкого підлітка, якого від впливу вулиці рятує тренер із самбо; потім хлопець потрапляє до війська, де виконує спеціальне завдання, повертається живим, аби згодом передати бойову естафету синові вбитого друга.

Він стає ще одним "милим серцю" (за висловом Алєксандар Дуґіна) російським силовиком, якими так пишається ця країна (зрештою, на столі головного героя ми бачимо його світлину з Путіним).

Але, повторюю, "Шлях" лежить по той бік кінематографа. Картина є прикладом аматорства у найгіршому розумінні цього слова. І саме тому вона може стати культовою, як усяке інше кінематографічне сміття, бо за всією цією сценарною, режисерською та акторською недолугістю, за всім цим петеушним гумором та петеушною сентиментальністю прочитується одвічна істина про саму Росію, що вона завше чомусь схожа на величезну каменюку, яка віками непорушно лежить посеред дороги, так що ні обїхати її, ні обійти.

Вердикт: для шанувальників трешу та "Велікой Расєї" (перефразовуючи Леоніда Парфьонова).

Оцінка фільму 0 з 5.

Спотворений Поланік

Ще однією невдачею можна назвати екранізацію роману Чака Поланіка "Задуха", що її здійснив американський незалежний режисер Кларк Ґреґґ.

Зрештою, Ґреґґ - професійний актор і це його перша режисерська робота. Скажу одразу: якщо ви читали "Задуху", ні в якому разі не йдіть на фільм Кларка Ґреґґа. Попри пієтет перед романом Поланіка, який режисер (він же і сценарист) висловлює в своїх інтерв'ю, екранізація буквально руйнує букву та дух однойменного роману.

"Задуха" - це не дуже приємна історія про такого собі Віктора Манчіні, сексуально залежного невдаху, у якого сумнівна робота, божевільна мати та одержимий мастурабцією друг. Крім роботи, у Віктора є ще хоббі - у ресторанах він вдає, ніби давиться іжею.

Щоразу його рятують відвідувачі, які згодом продовжують турбуватися про нього, надсилаючи вітальні листівки та гроші. Таким чином Віктор отримує додаткову фінансову допомогу та задовольняє потребу сторонніх у милосерді. Крім того, йому самому подобається, коли про нього хтось турбується.

Зрештою, і його одержимість сексом, і його потреба у любові були сформовані божевільною анархісткою-мамою, як половину життя просиділа у в'язниці, а коли ненадовго виходила, то викрадала хлопця у прийомних батьків і подорожувала з ним Америкою, попутно творячи розмаїті анархічні речі.

Роман власне і розповідає про те, як Віктор Манчіні намагається подолати свої вади, аби стати нормальною людиною. Нагода трапляється тоді, коли він дізнається, ніби є нащадком Ісуса Христа.

"Задуха" неприємний роман насамперед тому, що сповнений численних фізіологічних описів. Поланік виправдовує цю обставину тим, що головний герой навчався медицині і тому людей він бачить через їхні хвороби, які одразу ж діагностує з усіма подробицями. Особливо відразливими є описи недуг старих людей, з їхнім старечим слабоумством та затуханням фізіологічних процесів.

Проте провідною темою роману, як і, до речі, "Бійцівського клубу", є втрата людиною зв'язку зі своїм життя, своєрідний параліч почуттів, які тепер замінило споживання розмаїтих візуальних образів.

У "Бійцівському клубі" проблема долається доволі радикальним способом, у "Задусі" лікування не настільки екстремальне, хоча також пов'язане з дискомфортними для читача речами.

Всього цього майже немає у фільмі Кларка Ґреґґа. Насамперд щезла уся фізіологія. Оґламуризовано матір, яку зіграла Анджеліка Г'юстон. З анархістки вона перетворюється на просто ексцентричну особу зі своїм баченням світу.

Зазнали змін головні герої. Скажімо, повністю змінили образ псевдолікарки Пейдж Маршалл, якій приписали гуманістичні цінності. Щезло сатиричне послання роману. Скандальний роман переказали так, аби нікого не зачепити, тим паче, образити. Краще б "Задуху" не екранізовували зовсім.

Оцінка фільму 0 з 5.

Французька пікантність

Комедію "По той бік ліжка" зафільмувала режисерка Паскал Пузаду. Це французький різновид голлівудських комедій про обмін соціальними ролями чи тілами. Аби подолати сімейну кризу, чоловік та дружина вирішують обмінятися ролями. Фільм, як і дві попередні картини, також є екранізацією роману.

І Паскал Пузаду також можна пред'явити численні претензії щодо уникнення багатьох гострих кутів піднятої теми, проте картина виглядає все ж симпатичнішою завдяки виконавцям головних ролей - Софі Марсо та Дані Буну.

Добротна комедія для родинного перегляду.

Оцінка фільму 3 з 5

Автор - Анна Купінська