Прем’єри тижня: мультик "Вперед і вгору" та "Генуя"

141
19 червня 2009

Червень в Україні - це початок сезону дитячих кінострічок та літніх блокбастерів. Студія "Піксар", яка минулого року порадувала глядачів казкою про робота-романтика Воллі, цього разу представила пригодницьку стрічку про стариганя-мандрівника та його друзів "Вперед і вгору".

У вісімдесятих студія "Піксар" своїм трихвилинним роликом про пригоди Андре та бджілки Воллі спричинила справжній прорив у комп'ютерній анімації. У 2000-х піксарівці випускають по одній повнометражній картині щороку, щоразу потрапляючи на верхівки хіт-парадів і неодмінно отримуючи свого "Оскара" у номінації "найкраща анімаційна стрічка року".

Найвідомішими режисерами "Піксару" є Бред Бьорд ("Суперсімейка", "Рататуй") та Ендрю Стентон ("У пошуках Немо", "Воллі").

Творець "Вперед і вгору" Піт Доктер зняв лише чотири стрічки, проте вже його перший анімаційний повнометражний фільм "Корпорація монстрів" отримав "Оскара" 2001 року. Пітеру Доктеру належать ідеї фільмів "Історія іграшок", "Корпорація монстрів" та "Воллі". Тож не дивно, що у фільмі "Вперед і вгору" Доктер виступив також як сценарист.

 
Стрічка Пітера Доктера поєднує у собі і жульвернівські пригоди, і дивовижний світ "країни Оз", і завзятість юних героїв Едіт Несбіт. Історія про дідуся, який після смерті дружини вирішив здійснити заповітну мрію та вирушити у мандри вже з'являлася у "серйозному кіно" на кшталт картини Александра Пейна "Про Шмідта". Тепер настав час подібної стрічки для дітей.

78-річний Карл Фредріксен, намагаючись уникнути будинку для старих, наповнює гелієм різнокольорові повітряні кульки, чіпляє їх до будинку та вирушає до Південної Америки. Він мріє втілити бажання померлої дружини і поставити свій будинок на скелі над водоспадом, проте його плани під загрозою через скаута Рассела, який випадково полетів разом із Фредріксеном.

Тепер дідові доводиться ще налагоджувати стосунки з хлопчиком, рятувати чуденацьку безкрилу пташку на ім'я Кевін та вступити у двобій з кумиром свого дитинства мандрівником Чарльзом Мунцом, який хоче перетворити Кевіна на опудало. Допомагає стариганю та його юному другу пришелепкуватий пес Даґ, який хоч і здатен розмовляти, проте ніколи не говорить нічого путнього.

 
"Вверх і вгору" позбавлений ексцентричних персонажів, які були у картині "У пошуках Немо", тут нема також витонченого гумору "Рататуя" чи іронії "Воллі". Фільм скоріше нагадує яскраву кольорову іграшку "для найменших", яка є простою та водночас здатна навчати, розвивати і разом з тим захоплювати.

Сюжетні ходи та репліки персонажів легко передбачувані (на 10 хвилині стає очевидним фінал фільму), а зображення героїв позбавлені характерної для піксарівських мутьтфільмів деталізації. Проте саме завдяки цій простоті маленький глядач має змогу вивчити ази кіномови, дізнатися, яка кольорова гама позначає смуток, а яка радість, які предмети у кадрі зображають самотність персонажа і як без слів можна виразити вірність спогадам про минуле.

 
Мульфільми студії "Піксар" завжди побудовані на ностальгії за минулим часом, часто вона присутня не лише на рівні сюжету, але й проявляється у підборі кіноцитат та музики, у кольоровій гамі, дизайні інтер'єрів та одязі героїв. "Піксар" створює по-справжньому голлівудькі фільми: сімейні та любовні історії, де у фіналі герої, немов у фільмах Френка Капри, миряться та перемагають усіх ворогів.

У фільмі "Вперед і вгору" об'єктом ностальгії стають 30-ті роки, а саме кіножурнали, дитячі ігри у покинутих будинках, передмістя із маленькими охайними будиночками, які за деякий час поступляться хмарочосам зі скла та бетону. Герої сумують за "віком невинності", коли "американська мрія" ще мала силу, родинні цінності не були відкинуті юними бунтарями, сім'ї залишалися повними, а дитинство - щасливим.

Без цих обмовок "Вперед і вгору" може здатися занадто сентиментальним та моралізаторським, на кшталт "навіщо кудись їхати, якщо усе найкраще - поруч з тобою". І від цього враження дорослого глядача не здатні порятувати ні високоякісна комп'ютерна графіка, ні карколомні пригоди у джунглях, ні зворушливі ностальгійні флешбеки Фредріксена.

Втім, навіть попри усю позірну простоту, фільмові "Вперед і вгору" все ж вдається достукатися до сердець вдячних глядачів. Інколи дорослим також хочеться вірити, що іграшки можуть оживати.

Оцінка 5 з 5

Реальне життя Майкла Вінтерботтома

Британець Майкл Вінтерботтом знайомий українським глядачам завдяки своїй скандальній еротичній стрічці "9 пісень" та картині "Дорога на Ґуантанамо".

Останній за часом фільм Вінтерботтома "Генуя" також виконаний в його улюбленому псевдодокументальному стилі, де ручна камера та максимально наближені до побутових діалоги створюють ефект підглядання за вихопленими з життя незнайомих людей епізодами.

 
"Генуя" розповідає про британського викладача Джо, який після загибелі в автокатастрофі дружини-американки полишає Чикаґо і оселяється у Генуї з двома доньками. Кожна з дівчаток має свою таємницю: старша Келлі вперше закохалася, а ось у молодшої Мері таємниця серйозніша - вона боїться зізнатися оточуючим, що саме вона стала причиною аварії, у якій загинула її мама.

Дивним чином "Генуя" поєднує у собі рудиментарні залишки кількох жанрів мейнстрімного кіно: фільму про відоме місто, історії про літній відпочинок американської родини у Європі, картини про сексуальне дорослішання дівчинки-підлітка, а також містить елементи "університетської драми", у якій викладач закохується у юну студентку та містичної оповіді про дитину, яку переслідують привиди.

Водночас уся ця мішанка, що вона позбавлена притаманного цим жанрам драматизму та сюжетних ходів, робить "Геную" позажанровим та позасюжетним кіно. Глядач опиняється у позиції відстороненого спостерігача за чиїмось життям, у якому важко передбачити наступні дії героїв.

 
Варто відзначити режисерський хист Вінтерботтома, який здатен зобразити одні і ті ж самі вулиці Генуї то тривожними і загрозливими, то романтичними та прекрасними і водночас байдужими до людського життя, яке минає у місті впродовж днів, років та сторіч.

Крім того, актор Колін Ферт, який у фільмі виконав роль батька-одинака Джо, знову отримав чудову нагоду продемонструвати свій драматичний талант, якого не було видно впродовж дев'яностих через його набридливе амплуа коханця та героя.

Оцінка 5 з 5

 

Автор - Анна Купінська

powered by lun.ua