Прем’єри тижня: "Безчестя" та "Трансформери, помста полеглих"

Коли твій друг - трансформер

Після невдачі з "Поганими хлопцями 2" та провалу "Острова", фрнашиза про трансформерів стала справжнім порятунком для Майкла Бея. Перша частина "Трансформерів" зібрала понад 300 мільйонів доларів, друга тільки-но виходить у світовий прокат, а вихід третьої передбачається у 2012 році.

Майкл Бей, який почав свою режисерську кар'єру з еротичного відео для "Плейбоя" передусім є майстром захоплюючого та ефектного видовища. Співпраця з продюсером Джеррі Брукгаймером стала вирішальною у його кар'єрі. Після довгих років співпраці, що їх результатом стали фільми "Скеля", "Погані хлопці", "Армаґеддон" та "Перл Гарбор", тандем Брукгаймер/Бей розпався, і наступним "покровителем" режисера став Стівен Спілберґ.

Стрічка "Трансформери", що вийшла на екрани 2007 року, стала поєднанням класичного масштабного кіновидовища Бея із типовим спілбергівським сюжетом про емансипацію скривджених та упосліджених. У першій частині "Трансформерів" не надто впевнений у собі підліток Сем Вітвікі, спілкуючись із автоботами, істотно підняв свою самооцінку та нарешті знайшов дівчину. "Помста полеглих" розповідає про ініціацію юнака та перетворення його на мужнього воїна.

Після закінчення школи Сем Вітвікі поступає до престижного коледжу і намагається жити тихим "нормальним" життям. Але його студентським забавам приходить кінець, як тільки десептикони починають готувати нове вторгнення на Землю. Сем випадково дізнається знаходження могутньої "матриці лідерства", яка здатна допомогти Оптімусу Прайму перемогти Меґатрона, і десептикони розпочинають полювання за хлопцем. У боротьбі з десептиконами Семові допомагають його дівчина Мікаела, дивакуватий сусід по гуртожитку та вже колишній аґент Сіммонз.

Складається враження, що автори другої частини "Трансформерів" не змогли остаточно вирішити, що краще: пафосна героїчна драма, чи підліткова комедія. "Помста полеглих" нагадує "Апокаліпсис сьогодні", у якому герої час від часу намагаються впорати яблучний пиріг. Остаточного сум'яття у ці жанрові трансформації додають двоє автоботів які відсилають нас до знаменитих слуг із "Прихованої фортеці", роботів із "Зоряних воєн", та до "Бівіса й Батгеда" водночас.

Втім, найбільше зачарування у "Помсті полеглих" викликає одержимість із якою автоботи та американські військові трощать стародавні єгипетські піраміди та інші пам'ятки архітектури. А після цієї руйнівної для єгипетського туризму битви ми бачимо "фірмову" беєвську сцену обіймів закоханих на фоні заходу сонця.

Повна відсутність втручання місцевих жителів у руйнівну для єгипетського туризму баталію, свідчить не стільки про панування орієнталізму в американському кіно, скільки про певне бачення світу, коли контакти з людьми зводяться до мінімуму, а беземоційні та раціональні машини стають найкращими друзями.

Подібна позиція знайшла своє фантазійне відображення у вже у перших "Трансформ ерах". У "Помсті полеглих" свою ініціацію Сем проходить у міфологічному просторі стародавніх пірамід, у битві з роботами, які жили ще у часи фараонів. Втім, туристичні принади Єгипту цікавлять героїв "Трансформерів" менше всього.

Така відчуженість від людей та від того, що зазвичай називають "культурними цінностями" стала можлива лише після стрімкого розвитку технологій, коли і спілкування, і кохання, і навіть війна перейшли до віртуальної сфери.

Після того, як Жан Бодріяр виголосив своє знамените твердження - "війни у Затоці не було", стало очевидним, що сучасні війни відбуваються радше на екранах телевізорів, та ведуться з розрахунку на телевізійний формат.

Крім того, жодна війна, що її провадили США в останні десятиліття не претендує на статус "справедливої війни", якою для американців була Друга світова. Увесь військовий та героїчний пафос залишився у історичних фільмах на кшталт "Рятуючи рядового Раяна".

Тому "справедлива війна" у сучасних декораціях може стосуватися лише битви з монстрами, роботами та інопланетянами. До кохання, дружби чи героїзму неможливо апелювати напряму, для їх вираження необхідний посередник, і роботи-прибульці, які можуть трансформуватися у машини не найгірший вибір для цієї місії.

Оцінка фільму 4 з 5

Серед варварів

Стрічка австралійця Стіва Джекобса "Безчестя" знята за однойменним романом нобелевського лауреата Дж.М. Кутзее. Сам роман отримав Букерівську премію 1999 року. Екранізація "Безчестя" була відзначена премією ФІПРЕССІ на міжнародному кінофестивалі в Торонто 2008 року.

Така кількість нагород не позбавляє "Безчестя" статусу "незручного" та навіть шокуючого твору. Кутзее, який веде аскетичний спосіб життя, не їсть м'яса та вболіває за права тварин, у своєму романі розповів про нелегкий шлях вгамування людських бажань та пристрастей, про ненависть до білошкірих, що її відчуває корінне населення Південної Африки, та про ветеринарні клініки, які перетворюються на концтабори для безпритульних собак.

Головним героєм «Безчестя» є професор Кейптаунського університету Девід Лурі, який після звинувачень у сексуальних домаганнях до студентки змушений покинути роботу та перебратися на ферму до дочки. Втім, він не розкаюється у своєму вчинку і стверджує, слідом за класиком, що "краще вдавити дитину в колисці, аніж притлумити власні бажання". Проте подальші події змусять його переглянути це твердження.

Зіркою фільму є звісно Джон Малкович, який завдяки відстороненому погляду, тихому, плавному голосу, неспішним рухам, втілює постать сибарита та інтелектуала Лурі.

Історія університетського викладача, який, зіткнувшись зі складною життєвою ситуацією, не може знайти відповіді у своїх книгах, є вдячною темою у кінематографі. Один з останніх фільмів на з цю тему "Нашестя варварів" канадського режисера Дені Аркана отримав "Оскар" 2004 року як найкращий іншомовний фільм.

Університетські професори, відомі письменники, постструктуралісти, які у минулому були екзистенціалістами, - усі ці інтелектуали, які сповідували вільне кохання та вивільнення людських бажань, поступаються своїми переконаннями, коли постають перед смертю, болем чи несправедливістю.

Інтелектуал у кіно не рятує світ від прибульців, не звільняє заручників, захоплених терористами і не долає організовану злочинність, як це роблять звичайні кіногерої. Його викликом є визначення тієї межі, що відділяє світ теоретичних побудов від реального життя. Проблема лиш у тім, що реальне життя все одно тебе спіймає та примусить грати за своїми правилами.

Поза стінами університету вірші Байрона мають меншу цінність, аніж портрет Франкліна на стодоларовій купюрі, а "тварь дрожащая", має більше шансів вижити ніж той, хто "право имеет". Історія "безчестя" Девіда Лурі ще раз підтверджує, що варвари вже давно серед нас, проте цього ніхто не помічає.

Оцінка фільму 4,5 з 5

За допомогу у написання статті автор дякує кінотеатру "Київ"