Кінопрем’єри тижня: "Льодовиковий період 3: Ера динозаврів" та "Чарівна особа"
Літо - це не лише час блокбастерів, але й продовжень хітів минулих років. У червні ми вже побачили сіквели "Термінатора", "Трансформерів" та "Ночі у музеї". Липень для українського кінопрокату розпочався показом третьої частини "Льодовикового періоду".
Цього разу різношерста компанія, що складається з мамонтів Еллі та Манфреда, двох опосумів Едді та Креша і тигра Дієґо вирушила у загублений підземний світ динозаврів рятувати іще одного члена "зграї" - недоумкуватого лінивця Сіда, який потрапив туди, "всиновивши" трьох тиранозавриків без дозволу їхньої хижої матусі.
У третьому "Льодовиковому періоді" з'явилися одразу три нових персонажі: безстрашна куниця Бад, яка самотужки веде війну з підземними динозаврами, новонароджена донька Еллі та Манфреда - Персик, а також зваблива щуробілка Скретті, яка вступила у нерівний ґендерний бій за жолудь із нашим старим знайомцем Скретом.
Найчастіше продовження улюбленого фільму розчаровують. Так сталося зі "Шреком", який із кожною наступною частиною ставав усе більш маразматичним. Схоже трапилося і з "Льодовиковим періодом".
Якщо перший фільм цієї франшизи, поставлений одним із засновників студій "Blue sky" Крісом Веджем, був структурно збалансованим та вдало поєднував драматичні та гумористичні епізоди, то подальші частини "Льодовикового періоду", зняті Карлосом Салданою, цих переваг, на жаль, вже не мали.
"Льодовиковий період 2: Глобальне потепління" зберігав старий склад героїв - Манфреда, Дієґо та Сіда, а також залучав до їхньої компанії Еллі та її братиків Едді та Креша. Через оновлений "акторський склад", фільм виявився переобтяжений діалогами між старими та новими персонажами, а сюжет стрічки був практично позбавлений дії.
Діалоги між персонажами зведені до мінімуму і стосуються в основному сімейних непорозумінь, водночас основну увагу у фільмі приділено комічним епізодам, які перетворюють "Льодовиковий період 3" на ексцентричну комедію з кількома "масними" жартами, де герої, втнувши чергову дурницю, раптом починають розмірковувати про важливість родини та друзів.
Втім, сам "Льодовиковий період 3" більше нагадує Франкенштйена - зліплений із різних штампів масової культури він хоч і викликає регіт, але не є нічим не кращим за старий-добрий прийом "торт у пику". Тому наступного дня важко пригадати хоч один з тих карколомних кульбітів, над якими так сміявся вчора (звісно, окрім вічних страждань білкощура Скрета).
Оцінка фільму 4 з 5
За допомогу у підготовці матеріалу автор дякує кінотеатру "Київ"
"Принцеса Клевська" для синефілів
Стрічка "Чарівна особа" Крістофа Оноре є четвертою екранізацією знаменитого роману Мадам де Лафаєт "Принцеса Клевська" (1678). Картина може бути своєрідною відповіддю на скандальну заяву міністра внутрішніх справ та кандидата у президенти Франції Ніколя Саркозі 2006 року.
Включення "Принцеси Клевської" у завдання екзамену для адміністративних службовців, за словами Саркозі, є дурістю або садизмом. На захист твору Мадам де Лафаєт, який є одним з найвизначніших досягнень французької літератури та предтечею психологічного роману, тоді висловилися викладачі та студенти французьких університетів.
"Чарівна особа" є черговою спробою інтерпретувати класичний твір до життя сучасних школярів. Скажімо, у 1998 році Баз Лурман переніс історію кохання Ромео та Джульєтти у американське місто Верона-біч. А класичний французький роман Шадерло де Лакло "Небезпечні зв'язки" став основою фільму про розбещених американських підлітків "Жорстокі наміри" (1999) Роджера Кумбле.
У "Чарівній особі" йдеться про дівчину Жюні, яка після смерті матері перейшла до нової школи. Там на неї чекає складний любовний трикутник, на одному з кутів якого опиниться її молодий та привабливий вчитель італійської мови, а на іншому - ровесник. Принцеса Клевська змогла поступитися коханням заради дотримання подружнього обов'язку, і перед Жюні постає не менш важкий вибір.
Такий режисерський шлях мали Трюффо, Жан-Люк Годар, Луї Малль, Клод Шаброль та інші видатні творці французького кіно. Саме французькі синефіли переосмислили американську та європейську кіноспадщину у 1960-х та сприяли формуванню "американської нової хвилі".
Ґаррель не вперше з'являється у фільмах Крістофа Оноре. Актор знявся у його стрічках "Паризька історія"(2008), "Любовні пісні" (2007), "Про мою матір" (2004). Також Ґаррель відомий завдяки ролі Тео у фільмі "Мрійники" (2003) Бернардо Бертолуччі.