Кінопрем'єри тижня: "Освідчення", "Бій без правил" і "Карамель"

20
10 липня 2009

Одразу після свого виходу в американський прокат комедія "Освідчення" здивувала і кіновиробників, і кінокритиків. Стандартна "літня" любовна комедія із не надто відомим Раяном Рейнальдсом та зіркою 90-х Сандрою Баллок швидко зібрала понад 90 млн. доларів, хоча навіть за найкращими прогнозами мала б отримати утричі менше.

Справді, "Освідчення" можна порівняти зі старою конячкою, яка раптом займає призове місце на перегонах. Адже фабула цієї комедії вже давно знайома кіноглядачам: сувора начальниця, затурканий підлеглий, низка комічних ситуацій і, як результат, палке кохання між колишніми антагоністами.

"Освідчення", звісно, не "Службовий роман", який завдяки своєму ліризму, психологізму та тонкій іронії зміг стати виразником почуттів цілого покоління радянських кіноглядачів. Завдання картини Енн Флетчер простіше - зворушити, розважити і заспокоїти глядача.

 

В "Освідченні" задіяний по-капрівськи щемкий сюжет про споконвічність родинних цінностей.

Холодна та незворушна Марґарет, керівник відділу великого книжкового видавництва, забуває подовжити свою американську візу й еміграційна служба висилає її на батьківщину - до Канади.

Найкращим виходом з цієї ситуації для неї стає фіктивний шлюб із власним помічником Ендрю. Перед ним стоїть нелегкий вибір - в'язниця у разі викриття оборудки або ж безробіття. Втрата роботи видається юнакові більшим лихом, і він погоджується підіграти своєму босу.

Аби довести еміграційній службі істинність своїх почуттів, "закохані" приїздять до батьків Ендрю, які живуть на Алясці, на 90-річчя його бабусі. Чудові краєвиди і дика природа, а найголовніше любов та тепло родинного вогнища примушують Марґарет по-новому поглянути на свого помічника. Сирота з 16 років, вона і забула, як це добре мати родину. Марґарет розуміє, що фіктивний шлюб засмутить цих милих та щирих людей. Але на кону її кар'єра...

 

"Освідчення"  нагадує курячий бульйонний кубик - усі штампи  голлівудських комедій концентровані до максимуму. Марґарет настільки стервозна та прискіплива, що навіть відома нам редакторка модного журналу з картини "Диявол носить Прада", в порівнянні з нею нагадує наївну школярку. Звісно, що за кар'єру потрібно платити особистим життям, і тому Марґарет страшенно самотня: у момент відчаю вона зізнається Ендрю, що потайки плаче в туалеті, а також не має сексу ось вже півтора року.

Затурканий тюхтій Ендрю виявляється улюбленим сином багатія з Аляски, і, потрапивши додому, одразу стає мужнім та впевненим у собі. Його родичі (як і решта жителів містечка) зображені настільки добросердними, милими та приємними, що глядачеві важко втриматися від сліз замилування.

Окрім ніжних родинних обіймів "Освідчення" демонструє цілий набір типових кіношних жартів про офісний планктон та його керівництво, дотепи над феміністками, ефектну пробіжку героїв голяка, марні намагання Марґарет порозумітися з улюбленим маминим песиком (хоча у фільмі "Все про Мері" було значно смішніше), а також витівки екстраваґантної бабусі та ексцентричних сусідів.

Зрештою, від "Освідчення", як і від будь-якого іншого кінофастфуду, не слід очікувати чогось особливого. Проте стереотипи самі по собі можуть принести задоволення.

Оцінка фільму 3,5 з 5

Пацан сказав - пацан  зробив

Після перегляду  стрічки "Бій без правил" важко  втриматись від розчарованого знизування плечима. Якщо перші кадри цієї картини захоплюють, то, наближаючись до другої половини фільму, стає зрозуміло: другого "Рокі" Діто Монтієлю створити не вдалося.

Монтієль зняв лише дві стрічки, але його картини можна назвати справжнім "хлопчачим" кіно. Як і дебютна стрічка режисера "Керівництво до пошуку власних святих", "Бій без правил" розповідає про жителів бандитських кварталів: місцевої шпани, ділків, мінял, злочинців та кримінальних авторитетів.

Героєм "Бою без правил" є молодий боєць Шон Макартур, який приїхав до Нью-Йорка з Алабами. Нащадок білих протестантів, Шон потрапляє до світу Бронкса та Брукліна, заселеного чорношкірими та емігрантами з країн Латинської Америки, Китаю та Росії. Аби заробити грошей, хлопець бере участь у боях без правил і швидко здобуває перемоги, популярність серед бандитів та любов місцевої дівчини.

 

Та справжнім випробовуванням для Шона стає бій з колишнім супротивником, через якого хлопець посварився зі своїм батьком-тренером. Та навіть аґент Шона ставить гроші на його поразку...

"Бій без правил" розпочинається як реалістична драма з життя нью-йоркських нетрів у стилі 1970-х. Проте далі саундтрек стає все більш нав'язливим, а стрічка перетворюється на звичайний музичний кліп.

Драматична історія зіткнення представника "білої протестантської більшості" із кольоровими емігрантами та його боротьби за батьківський закон якось швидко "з'їжджає" на сюжет про те, як одні пацани взули інших, "зрубили бабла" і поїхали на курорт, по дорозі прихопивши з собою сексуальну "тьолку".

З огляду на доволі довгі бойові сцени, "Бій без правил" варто дивитися у чоловічій компанії. Особливо раджу його любителям творчості режисера Алєксєя Сідорова, а також фанатам картини Петра Буслова "Бумер".

Оцінка фільму 3,5 з 5

Солодкий смак жіночих таємниць

Стрічка Надін Лабакі "Карамель" розповідає про чотирьох жінок-працівниць маленької перукарні "Ти красуня" у Бейруті. Щодня до дівчат приходять клієнтки, аби зробити стрижку та укладку, манікюр, педикюр, а також епіляцію карамеллю. Саме ця солодка тягуча маса винесена в назву фільму і вона є також своєрідною метафорою життя подружок-перукарок.

Кожна з  дівчат має свої радощі та печалі: Нізрін незабаром має вийти заміж, але її наречений не знає, що вона вже втратила цноту, Лаяль кохає одруженого чоловіка, який просто використовує її для сексу, найстарша з подруг, розлучена мати двох дітей Жамаль мріє бути актрисою, але не здатна конкурувати з молодими гарненькими юнками, а Ріма закохана в одну з клієнток салону.

По-сусідству з салоном "Ти вродлива" живе немолода кравчиня Роза, яка мусить доглядати свою божевільну сестру, що марить вродливими кавалерами. Зрештою, навіть у Рози з'явився шанс знайти своє кохання.

 

Стрічка "Карамель" не має чітко виписаної сюжетної лінії, вона просто вихоплює кілька днів з життя чотирьох подруг. Фінал стрічки не стає щасливим вирішенням проблем, а лише демонструє якийсь пройдений етап їхнього життя.

"Карамель" - це по-справжньому жіноча стрічка про жіночу дружбу, яка може бути не менш сильною, ніж, скажімо, у відомих нью-йоркських подруг. І хоча бейрутські дівчата менш екстравагантні у сексуальному плані, аніж Керрі, Саманта, Шарлотта і Міранда, їхні історії доводять, що бажання кохати та бути коханою, притаманне жінкам з усіх континентів земної кулі.

Про незмінність цього прагнення говорить успіх "Карамелі" серед глядачів та критиків фестивалю у Сан-Себастьяні - там режисерка картини та виконавиця ролі Лаяль Надін Лабакі отримала цілих три нагороди 2007 року.

Оцінка фільму 5 з 5

За допомогу у написанні матеріалу автор висловлює подяку кінотеатру "Київ"

powered by lun.ua