Прем’єри тижня: звертаймось до класиків

Сексуальна комедія про родинні цінності

Сюжет "Няньки за викликом" розгортається у Нью-Йорку. Оскільки мелодрама - це жанр паразитуючий, у фільмі були задіяні головні нью-йоркські типажі кількох останніх десятиріч: єврей-інтелектуал та стурбована власним сексуальним життям сорокарічна жінка.

Нью-йоркський єврей - це істота слабкодуха, невротична і часто залежна від думки своєї властолюбної матері. Водночас сорокарічна розлучена мати двох дітей - істота амбівалентна, бо часто зображується і як скривджена всіма жінка, і як істота підкреслено сексуальна, бо містить у собі натяк на "Едіпів комплекс", так звану MILF - "матусю, яку хочеться ...". Зрештою, ідея загалом непогана: чому б не зіштовхнути двох традиційних "жертв" сучасного кінематографа і не подивитися, що з цього вийде?

До того ж, історія кохання зрілої жінки та 24-річного юнака-няньки її дітей може стати приводом для екскурсу в сучасну мораль із її лицемірними настановами та приписами.

Та між цією непоганою ідеєю та її екранним втіленням стоять дві найголовніші перешкоди - це сам сценарист і режисер картини Барт Фрейнліх та запрошена на головну роль кінозірка Кетрін Зета-Джонс.

Фрейндліх уже зняв один нудний ромком з життя нью-йоркців "Довіряй людям" (в російському перекладі "Довірся чоловікові"), а також поставив кілька серій знаменитого серіалу "Каліфорнікейшн". "Нянька за викликом" стала своєрідним поєднанням Френдліхової занудності із ризикованим та непристойним гумором серіалу про каліфорнійського бабія.

Присутність у проекті Кетрін Зети-Джонс може і додала фільму глядачів, але аж ніяк його не покращила. Як і будь-яка стрічка за участю знаменитості, "Нянька за викликом" є результатом великого компромісу між тим "як було задумано" і тим, що хоче "special guest star". А зазвичай, "зірка" хоче лише одного - аби її героїня у фільмі вийшла максимально привабливою, милою та щиросердною, а сама картина була позбавлена непристойних двозначностей та відвертих сцен.

На щастя, Зета-Джонс не була продюсером "Няньки за викликом", і у стрічці часом з'являються відверті жарти, які, насправді дуже пожвавлюють цю картину. На жаль, після того, як герої зізнаються у коханні один одному, мелодраматичність упевнено і надовго долає комедійний настрій, і решта фільму проходить у нетерплячому очікуванні традиційного моменту, коли "герой втратить усе", а дія фільму неминуче поведе до щасливого кінця.

А за фінальну сцену у ресторані, коли герої зустрічаються після довгої розлуки, Барта Фрейндліха дуже хочеться копнути у якесь болюче місце. Наш юнак мужніє і всиновлює бенгальського хлопчика. На запитання колишньої коханої, де мама дитини, хлопець відповідає: "Ми ще шукаємо нашу другу половинку". Далі ще кілька банальних фраз, любовне стиснення рук, сімейна ідилія і завіса.

На "Няньку за викликом" можна сходити дівочою компанією або у парі і тільки при умові, що ви не схильні обурюватися від сцен, у яких восьмирічні діти говорять про секс. Найбільше задоволення він принесе дівчатам - насамперед завдяки епізоду, у якому жінки навчаються самообороні. Проте найкраще цей фільм дивитися вдома, з позиченого ДіВіДі, у компанії друзів або ж коханої людини.

Оцінка фільму 3,5 з 5

За допомогу у підготовці статті автор дякує кінотеатру "Київ"

Кіноімперія зла

Настав час додати до величезної кількості комедійних піджанрів новий термін - роском, а саме "російську комедію". Власне, роском має таке ж відношення до комедії, як соцреалізм до реалізму, тобто - жодного. Соцреалізм зображав життя радянської людини таким, яким воно "мало би бути", а роском змальовує будні "звичайних пострадянських людей", так як це уявляється зацікавленим лише грошима продюсерам та підпорядкованим їм режисерам та сценаристам.

Роском відзначається примітивністю сюжетів, закручених довкола кримінальних "розкладів", "тьолок", "бабла" і т.п; зневагою до глядача, абсолютним нехтуванням жанровою специфікою та незмінним лицемірством її творців, які в один голос називають свою продукцією "картиною для роздумів" чи фільмом, який "може змінити біографію".

Розраховані такі фільми насамперед на неосвічених підлітків, людей із ще не до кінця сформованими смаками. А найгірше, що прикривається роском такими фразами як "наше душевне кіно" чи "наші найкращі у світі актори". Це "наше", звісно, насамперед "російське", представлене аж ніяк не "Пушкіним-Достоєвскім-Чеховим", а євразійськими ідеями, бандитами та агресивною провінційністю.

Роском "О, щасливчик!" має спільне російсько-українське виробництво. Стрічка знімалася в Україні, але жодного натяку на дислокацію ми не знайдемо - використання України у ролі безіменного знімального майданчика для російських кінопроектів вже давно стало правилом.

Про Славіка

У фільмі йдеться про молодого неробу Славіка, який одного разу усвідомлює, що марнує життя без освіти, роботи та дівчини. Ці сумні думки приводять Славіка на міст, з якого він ніби-то намагається стрибнути. Самогубству перешкоджають два літніх пани, одягнені немов учасники ґей-параду.

Проте дідусі виявляються не ґеями, а чарівниками. Вони пропонують Славіку свою допомогу у створенні нової біографії. Наступного ранку хлопець прокидається не звичайним невдахою, а випускником престижного англійського університету, чемпіоном гри у крикет та найкращим другом Памели Андерсон. Ще до обіду Славік стає топ-менеджером у великій корпорації.

Але чужа біографія приносить більше розчарувань, аніж задоволення: за Славіком полюють бандити, яким він винен гроші, кавказці, що мріють видати заміж свою вагітну сестру, водночас британська розвідка вимагає розкрити якогось агента Яноса, а кохана дівчина Аліса весь час намагається "розвести на бабки".

У фіналі Славік виплутується з усіх ситуацій і розуміє, що "не в грошах щастя" і що власну біографію потрібно будувати самому.

У світі без цінностей

Здавалося б, маючи перед собою приклади кінематографічного втілення подібних сюжетів, режисер Едуард Паррі міг зняти справді смішну комедію. Але "О, щасливчик!", слідуючи за традиційним російським принципом спотворювати західні здобутки, наповнюючи їх недолугим місцевим колоритом, став феєричною демонстрацією несмаку та бездарного марнування чужих ідей.

Так, через десять років після виходу "Матриці", творці роскомів продовжують тішитися, немов малі діти, коли вставляють у свій фільм повільну кулю, або коли роблять когось із своїх героїв клоном популярного західного кіноперсонажа. В "О, щасливчику!" є і вищезгадана куля, і хакер Морфеус, і таємний аґент "її Величності", злизаний з Джеймса Бонда. (До речі, продюсер стрічки Влад Ряшин збирається запустити мультфільм "Пірати острова скарбів", де людей зображатимуть звірі, і серед героїв з'явиться горобець Джек).

Очевидно, що творці російських комедій по-своєму розуміють "постмодерне цитування". Річ у тім, що у західних фільмах речі, які мають велику цінність для тамтешнього суспільства, і які вже неможливо розглянути у рамках пануючого дискурсу, стверджують свою важливість через іронійне обігравання. Самі ж цінності нікуди не зникають.

Йдеться про особистий вибір, важливість кохання, громадської активності та моральних цінностей. У знаменитому фільмі Френка Капри "Це чудове життя", з якого творці "О, щасливчика!" запозичили сцену самогубства, герой хотів стрибнути з моста, бо став заручником власної долі. Янгол, який рятує самогубця, переконує, що життя чудове, якщо ти потрібен найближчим людям.

Для роскомів не існує подібних цінностей, а є лише клішування та спотворення прийомів запозичених із західного кіно, часто без розуміння змісту, який вони несуть. Скажімо, в "О, щасливчику!" доля стає банальною "біографією", а янгол - чарівниками, такими собі пострадянськими ґламурними дідами-морозами.

Назву "О, щасливчик!" роскому позичив знаменитий однойменний фільм Ліндсея Андерсона 1972 року. Проте постать одержимого багатством Мікі та гостра сатира на британське суспільство початку 1970-х у руках російських кінематографістів перетворилася на набір бездарно знятих епізодів без цілі, без смаку і без гумору.

Оцінка фільму: 0 з 5

"Історія іграшок 3D"

За 14 років, що минули з часу виходу на екрани "Історії іграшок" Джона Лассетера, фільм став класикою комп'ютерної анімації. Це був перший повнометражний мультфільм знаменитої студії "Піксар", яка згодом створила Суперсімейку, рибку Немо, щуреня Рататуя, робота Воллі та багато інших чудових персонажів.

"Історія іграшок" розповідає про змагання за любов хлопчика-господаря двох його улюблених ляльок - дерев'яного ковбоя Вуді та пластикового супергероя База. Цей сюжет виник у Лассетера ще 1988 року, коли він створив короткометражку "Іграшка". Саме тоді Лассетер зробив головним героєм фільму іграшку, яка намагається привернути до себе увагу дитини, а сам малюк був зображений з точки зору маленького іграшкового чоловічка.

"Історія іграшок" розвиває здобутки Лассетера: у цьому фільмі іграшки отримують характер та вподобання, як і їхні маленькі господарі. І хоча "Історія іграшок" є дебютом Лассетера у повному метрі, стрічка є цілісною та динамічною, здатною принести задоволення усім членам родини. Відтепер улюблений мультик можна подивитися і у форматі 3D.

Інтимні пригоди

"Інтимні пригоди" є новою картиною знаменитого французького режисера, володаря спеціальних нагород Канського фестивалю, Жана-Клода Бріссо.

Стрічка торкається вічної теми жіночої сексуальності. Юній Сандрін набридає монотонний секс із вічно зайнятим коханцем і вона зважується на зраду. Дівчина розпочинає нові стосунки з психоаналітиком Грегом, який хоче допомогти їй змінити своє життя.

Це знайомство дозволяє героїні поринути у вир любовних пригод, відкрити нові сторони власної чуттєвості, експериментувати із власним тілом та вдаватися до найбільш неймовірних сексуальних практик. Фільм вирішений як чергування відвертих розмов героїв фільму та витончених еротичних сцен.