Сергій Юрський, абсурд та "Мудаки" на "Молодості"

Сергій Юрський про епоху змін, абсурд та російську культуру

Для цілого покоління радянських глядачів Сергій Юрський був Диваком із фільму Ельдара Рязанова "Людина з нізвідки", Остапом Бендером із "Золотого теляти" Леоніда Гайдая та Ґруздєвим із серіалу "Місце зустрічі змінити не можна" Станіслава Говорухіна.

Театралам Юрський був відомий не лише як актор театру Моссовєта, але й як режисер п'єс "Гравці 21", "Стільці" та "Щодо голомозої співачки". 1990 року він виступив і як кінорежисер, знявши свій дебютний фільм Чернов/Chernov, який отримав нагороду на "Кінотаврі" у номінації "Фільми для вибраних".

Цьогорічна "Молодість" дала Юрському можливість продемонструвати майже всі свої таланти: українські глядачі змогли побачити гру улюбленого актора у фільмі Андрія Хржановського "Півтори кімнати" і оцінити його режисерську роботу у телевиставі "Щодо голомозої співачки".

Свій майстер-клас Сергій Юрійович розпочав із декламування улюблених поетів: Пушкіна, Маяковського, Єсєніна, Бродського, а закінчив філософськими розмірковуваннями про плинність часу та відповідями на запитання шанувальників.

На думку актора, ми живемо у час неперервних пристосувань до нового часу і постійно шукаємо точку опори. Втім, це відчуття було знайоме багатьом діячам минулих епох, які відчували прихід нових віянь, початок всесвітніх змін.

Сергій Юрійович зауважив, що гонитва людей за комфортом призвела до поширення рабської праці за копійки у бідних країнах та до безробіття у більш забезпечених. Суспільство розколюється на рабів та еліту, яка й отримує найбільший комфорт. І мистецтво, яке раніше мало просвітительську функцію, або ж виражало потаємні людські думки та почуття, зараз перетворилось на порожню декорацію, на "мистецтво для рабів" та "мистецтво для еліти".

Пробудити, розштовхати, шокувати людей може театр абсурду, а саме абсурдистські твори Ежена Іонеско, Даніїла Хармса та Михайла Зощенка. Абсурд у мистецтві існував завжди: до нього зверталися Арістофан, Еразм Ротердамський, Рабле, Гоголь, Достоєвський і, звісно Чехов, якого Іонеско вважав найбільш знаковим для себе письменником.

Для самого Юрського абсурд, як наступний крок після іронії та пародії, розпочався із Гоголя. Двадцять років тому актор поставив п'єсу "Гравці 21", яка використовувала класичний текст "Гравців", але переносила дію до сучасного міста Сочі. Саме тоді у російський лексикон почали повертатися звернення "господин" та "госпожа", а Ленінград знову став Петербургом - отже текст Гоголя залишився незмінним. Водночас він виявився надзвичайно актуальним та злободенним для Росії початку 1990-их років.

"Голомоза співачка" так само виглядає передвісником катастрофи: люди ще пам'ятають про власні соціальні функції - живуть родинами, ходять у гості, - але вже геть забули навіщо це робиться, і тому їхнє життя втрачає сенс.

П'єси Іонеско Юрський перекладав самотужки, щоправда, як зізнається актор, не дослівно, а із фантазією. На його думку, феноменальна популярність Гемінґвея та О'Генрі у Радянському Союзі пояснюється саме талантом перекладачів, які не маючи іншого засобу для вираження свого літературного хисту, часто прикрашали тексти іноземних авторів власними вигадками.

Саме ця самобутня творчість, а також специфічне почуття гумору, на думку Сергія Юрійовича, робить "нас" (українців та росіян) "одновірцями".

Юрський наголошує, що російська культура настільки багата, що будь-які спрощення, пристосування "для всіх" за голлівудськими лекалами дуже зашкодять їй. Тому російська інтелігенція, на його думку, повинна відмовитися від будь-якої культурної експансії, зосередившись на "сотнях мільйонів" тих, кому вона близька та зрозуміла з народження.

Мудаки на "Молодості"

На останній передфестивальній прес-конференції арт-директор "Молодості" Андрій Халпахчі пообіцяв журналістам, що "Мудаки" на фестивалі будуть!". І вони прийшли. У вівторок відбулася довгоочікувана прем'єра восьми короткометражок про українських мудаків.

Мудаки оточують нас повсюди і ми щодня стикаємось із результатами їхньої діяльності. Досліджувати цей феномен поки що взялися режисери Володимир Тихий, Роман Бондарчук, Віра Яковенко, Вікторія Нестеренко, Іван Тімшин, Анатолій Лавренішин та Дмитро Коломойцев. З часом до них, сподіваємось, додадуться інші українські митці.

Основну кількість фільмів зняв Володимир Тихий, який є також і продюсером проекту. Саме йому належать найцікавіші картини з "мудацького" життя, зокрема, екранізація уривку із "Рекреацій" Юрія Андруховича та фільм із промовистою назвою "По дорозі" (інший варіант назви "Та це ж гівно"), що розповідає про втілення, мабуть, найпотаємнішого бажання багатьох українців.

Несподіваною також була анімаційна стрічка Анатолія Лавренішина, який зумів перетворити підручник з української літератури для восьмого класу у справжній довідник мудацтва.

Автори проекту планують зібрати близько сорока короткометражок, найкращі з яких будуть об'єднані в альманах та випущені на українські кіноекрани.

Завершення конкурсу короткого метру та студентських робіт

Кожного року у конкурсній програмі "Молодості" вдається знайти кілька спільних тем, які найбільше цікавлять молодих режисерів. І хоча змагання повнометражних фільмів щойно розпочалося, вже можна із упевненістю оголосити основні тенденції "Молодості 39".

Серед студентських робіт та короткого метру переважали фільми про дітей та підлітків, які стикаються із дорослим життям, а також власною сексуальністю ("Гарненька" Тані Вердуско, "Анна" Рунара Рунарссона, "Супутники" Жана-Батіста Сореля).

Іще однією темою є подолання конфлікту між батьком та сином ("При своєму розумі" Педро Северіна, "Закритий сезон" Ірене Ледерманн, "Протилежні полюси" Міхаеля Коха).

Кілька фільмів було присвячено соціальним проблемам: еміграції ("Кожному своє" Штефана Шаллера, "Кася" Елізабет Льядо), неблагополучним родинам ("Гойдалка" Крістофа Ерманса, "Робін" Ханно Олдердіссена), нестачі житла у великому місті ("Поховані) на дахах" Алекса Лори), самотності людей ("Ліворуч-праворуч" Арґіріс Ґермандіс та Ставроса Раптіса, "Едґар" Фабіана Буша).

Зрештою, найцікавішими фільмами у програмі короткого метру стали фільми, які не вписуються у загальну тенденцію. Скажімо іронійна робота Давіда Морено "Соккорат" розповідає про дуже нестандартну італійську сімейку, де батько все життя мріє про секс із чоловіками, дочка кохається за гроші з одруженим чоловіком, а синок допомагає бабусі отруїти дідуся.

У фільмі "Домофон" Марка Гудеріджа благопристойні буржуа через екран домофона спокійно спостерігають за вбивством занадто галасливого сусіда. Головний герой картини Чема Ґарсії "Напад роботів із Небула-5" переконаний, що Землю незабаром захоплять кровожерливі роботи-прибульці, і всіляко намагається врятувати маму та кузена від неминучого Апокаліпсису.

Проте найколоритнішими героями у конкурсі короткометражок виявилися цілком реальні люди - пітерський художник-авангардист Тімур Новіков та його друзі.

Документальна стрічка української режисерки Лесі Мацко "Хто такий Тімур? 5 історій" демонструє нам п'ять різних поглядів на померлого митця. Про Тімура Новікова розповідає працівниця Ермітажу, друг-художник, учений-генетик, біолог-винахідник та травесті-діва Влад Монро. Найбільш захопливим епізодом фільму є демонстрація спеціальної техніки мастурбації, розробленої Новіковим, у виконанні ексцентричного генетика.

Серед студентських робіт варто відзначити стрічку Вільяма МакҐреґора "Хто боїться водяного ельфа", що розповідає про дівчинку, яку заманив у пастку лихий водяний дух, мультфільм "Сигнал" Адріана Флюкінґера про дивакувату куницю, яка живе у світлофорі і постійно перемикає кольорові лампочки, аби контролювати дорожній рух. До речі, "Сигнал" наразі лідирує у конкурсі глядацьких симпатій.

У п'ятірку найпопулярніших у публіки фільмів потрапив і болгарський "План помсти" Константіна Бурова. Стрічка про двох друзів-невдах, які прагнуть жорстоко помститися людям, які колись зіпсували їхнє життя, виявляється водночас пародією на фільми про бандитів, згадкою про спільне радянське минуле, і притчею про безглуздість будь-якої помсти.

Зрештою, попереду ще 4 дні фестивалю "Молодість", впродовж яких пройде конкурсна програма повнометражних фільмів, а поза конкурсом демонструватиметься стрічка Павла Лунґіна "Цар" та картина про Жана-Клода Ван Дамма "ЖКВД" Мальбрука Ель Мекрі. На жаль, через технічні проблеми, фільм Міхаеля Ганеке "Біла Стрічка" вибув з програми фестивалю.