Прем’єри тижня: дивимось фантастику

Обиватель über alles!

Як і більшість європейських режисерів у Голлівуді, німець Роланд Еммеріх все життя намагається знімати "справжнє американське кіно". Саме глухі до чужої культури іноземці здебільшого і творять те патетичне, позбавлене сенсу та гумору видовище, яке ми звикли зневажливо називати "голлівудщиною".

Та на відміну від своїх колег, які усіма правдами та неправдами торують собі шлях до світової слави, для Еммеріха "голлівудщина" не є вимушеним кроком, а радше маніфестом власних кіновподобань. Режисер прийшов у кіно у 1980-х, коли в Німеччині авторитетами вважалися Вендерс та Фассбіндер, проте Еммеріха більше приваблювали голлівудські фільми-катастрофи, зокрема хіти 1970-х: "Пекло у небі", "Загибель Посейдона" та "Землетрус".

З самого початку кінокар'єри німецький режисер щиро та віддано прагнув знімати "кіно для мас" і, можливо, саме через це йому так поталанило у Голлівуді, де естетських мудрувань режисерів ніхто не любить. Зрештою, Еммеріх таки добився свого. Його картини "Універсальний солдат", "День незалежності", "Патріот", "Годзилла", "Післязавтра" знають усі. За іронією долі, цим стрічкам присвячено не менше наукових статей, аніж фільмам Вендерса та Фассбіндера.

Нова робота Еммеріха також варта уваги дослідників, зокрема, як документ свого часу. Стрічка "2012" постулюється як суперблокбастер, адже у жодному фільмі-катастрофі руйнування не були такими масштабними, а Земля не конала так довго (2 години 40 хвилин), і з такими муками.

Сама стрічка базується на популярному в США "пророцтві індіанців майя", яке нібито передбачає загибель людства у день зимового рівнодення 2012 року. За версією Еммеріха, кінець світу полягатиме у зміні Північного та Південного полюсів, зсуві земної кори на тисячі кілометрів, гігантських цунамі і тому подібних речей, після яких має зникнути чи не все живе на планеті.

Аби запобігти повному знищенню людства, наймогутніші держави світу змовляються нікому не говорити про катастрофу і готують свій варіант порятунку для 400 тисяч обраних. Впродовж фільму ми спостерігаємо за кількома сюжетними лініями, які демонструють різні версії людської поведінки напередодні кінця світу.

Зрештою, "2012" цікавий не стільки своїм сюжетом, спецефектами чи акторською грою - тут усе передбачуване, включно зі списком тих, хто виживе та зустріне своє кохання у "новій ері" - скільки певними соціальними та політичними реаліями сучасного світу, до яких апелює Еммеріх.

Режисерові довелося вийти за традиційні для фільмів-катастроф кордони США і створити справжню соціальну модель світу, зрозумілу та прийнятну для масового глядача. І у цій моделі наукове відкриття про загибель світу робить вчений-індієць, велетенські кораблі-ковчеги будують китайці, гроші на це дають міжнародні багатії, зокрема російський олігарх, проте керують усім процесом американці.

У такій моделі можна вгледіти елементи сучасного фашизму, бо народи світу тут вочевидь поділені на корисні нації робітників, нації панів та нації, які, на думку авторів фільму, є просто сукупністю людської біомаси, яка не варта порятунку. Зрештою, вирішують усе країни Великої сімки. Логічного у такому випадку скликання екстреної асамблеї ООН навіть не було у планах благородного американського президента.

У Еммеріха людське життя позбавлене самоцінності. Право на нього мають обрані, а за тими, хто програв, ніхто не тужить.

Кінофантастика часто несе із собою анархічне руйнування світу та існуючого ладу. Саме за це бажання тотальної руйнації, притаманне дітям, фантастику називали "підлітковим кіно". Стівен Спілберґ популяризував образ іншої дитини - скривдженої, істеричної, неспокійної.

Це створіння, хоча і має вдосталь їжі та іграшок, страждає саме через руйнування звичного для неї життєвого устрою. І "2012" став апофеозом втілення бажань цієї дитини, у якій неважко впізнати сучасного буржуа - ситого, задоволеного, але постійно наляканого апокаліптичними віщуваннями, свинячим грипом і терактами.

"Нехай увесь світ завалиться, але за умови, якщо після цього я знайду спокій поряд із батьками, найкращими у світі політиками і житиму в оновленому устрої, куди потрапили лише відбірні люди та витвори мистецтва" - до такої тези можна звести "2012". І жодних концтаборів не треба.

Оцінка фільму 3,5 з 5

Дружба дітей та роботів

Анімаційна стрічка "Астробой" розрахована насамперед на дитячу аудиторію. І хоча режисер стрічки Девід Боверс ("Змивайся", 2006) просто використовує старі та перевірені прийоми з дитячих фільмів та кінофантастики, дивитися мультфільм весело та цікаво.

У далекому майбутньому люди знайшли спосіб переселитися на літаючий острів, залишивши земну поверхню для сміття та покидьків. Усю роботу виконують роботи, а жителі Метро Сіті лише розважаються та насолоджуються життям.

Дев'ятирічний Тобі, син видатного науковця, професора Тенми, найрозумніший хлопчик у місті. Якось, під час випробувань новітньої зброї, Тобі випадково потрапляє у лабораторію і гине від рук бойового робота. Тенма створює машину, який має зовнішність, пам'ять та почуття загиблого хлопчика. Але згодом вчений розуміє, що механічна лялька не замінить йому сина.

Тенма виганяє хлопчика і той потрапляє у долішній світ, населений бідняками та поламаними роботами. У той же час Тобі починає шукати президент Метро Сіті - робот має у собі потужне джерело енергії "синє ядро", яке може зробити непереможною будь-яку бойову машину.

Прискіпливий глядач може помітити, що хлопчик-кіборг, котрий потрапляє на гладіаторські бої машин нагадує Девіда зі "Штучного розуму", двоє друзяк-роботів прилетіли із "Зоряних воєн", а Землю, перетворену на сміттєзвалище, нещодавно показували у "Воллі". Ну, і не забудемо про суперменівсько-спайдерменівські польоти вулицями міста і приземлення на дахи хмарочосів.

Зрештою, "Астробой" виявився несподівано актуальним для українських глядачів. По-перше, усі неприємності із Тобі трапилися через вибори президента Метро Сіті. Чинний голова міста-держави прагне у будь-який спосіб покращити свій рейтинг і ледь не знищує увесь острів.

По-друге, серед героїв "Астробоя" опиняються і роботи-комуністи, які прагнуть розкріпачення усіх машин світу. Вони, немов справжні члени КП, постійно знаходяться у центрі абсурдних та комічних ситуації.

Проте найголовніше у стрічці - це дитяча радість від чудесного вміння літати, захоплюючі пригоди із друзями і щастя, яке відчуваєш, повернувшись додому після веселих забав.

"Астробой" найкраще дивитися із дітьми до 12-13 років, які ще здатні радіти простій казці, де хлопчики та дівчатка просто дружать, а любов тата й мами найдорожча за усе.

Оцінка фільму 4 з 5