Фінал "Молодості 39": найкращі дебюти у повному метрі

6
2 листопада 2009

30 жовтня завершилась конкурсна програма "Молодості". Про студентські та короткометражні фільми ми вже писали, на черзі - повнометражні дебюти. Цього року на фестивалі демонструвалося 13 картин із 10 країн світу, у тому числі один український фільм - "Відторгнення" Володимира Лєрта.

Втрати та знахідки

Розповідаючи про свої враження від цьогорічної "Молодості", голова журі, режисер Тоні Ґатліф зауважив, що більшість фільмів фестивалю присвячені втечам і втратам. Також значна кількість картин розповідала про скривджених дітей та підлітків, які стикаються у своєму житті з першими дорослими проблемами.

Проте варто згадати й іншу тенденцію конкурсних робіт – історії, у яких герої шукають та знаходять певні речі. Вони або відправляються у мандри, щоби здійснити якусь потаємну і примарну мрію, або ж подорожують углиб власної душі, розкриваючи нові та несподівані для себе якості.

Серед найвдаліших картин цього року – "Той берег" грузинського режисера Ґеорґія Овашвілі, який розповідає про нелегку подорож 12-ти річного хлопчика до містечка, де він народився. Під час грузинсько-абхазької війни Тедо та його мама втекли від етнічних чисток і поселилися у власноруч побудованій хатинці на березі Тбіліського водосховища.

Аби заробити на життя, мати Тедо стає повією, а сам хлопчик краде гроші у компанії такого ж знедоленого друга. Якогось дня він вирушає до Абхазії на пошуки батька. У дорозі Тедо познайомиться із різними людьми, пізнає і доброту, і жорстокість, і лицемірство, і щиросердність, і гостинність, і ксенофобію.

Причому її демонструватимуть люди усіх національностей, схоже, для режисера не існує однозначно "поганих" та однозначно "добрих" народів.

Овашвілі демонструє нам надзвичайно зворушливу сцену, де Тедо лагодить іграшку, покинуту у порожній квартирі мертвого міста, тим самим прощаючись із дитинством, яке було зіпсоване війною та скрутою.

У фільмі "Любов та гнів" данського режисера Мортена Ґізе, юний піаніст відмовляється від омріяної подорожі до Нью-Йорка, аби з’ясувати стосунки із коханою дівчиною. Зрештою, його ревнощі заходять надто далеко, і хлопець досягає глибин безумства. 

Ґізе розповідає історію божевілля, подібну до "Відрази" Романа Поланскі чи "Піаністки" Міхаеля Ганеке. Даніель з кожним днем все більше втрачає зв’язок із реальним світом, перебуваючи у полоні власних параноїдальних думок. Зрештою, ревнощі Данієля стають причиною справжньої трагедії.

Режисер домігся, аби глядач співчував герою, попри те, що його постать виглядає дуже суперечливо. Ми так і не дізнаємось, чи були його підозри обґрунтованими, чи просто виникли у його хворій уяві. Зрештою, саме "Той берег" та "Любов та гнів" були найбільш успішними у глядачів картинами "Молодості 39".

У ще одній чудовій картині, режисерів Тіцци Кові та Райнера Фрімена, "Дівчинка", йдеться про бідних італійських циркових акторів, які одного дня змушені піклуватися про покинуту матір’ю дворічну дівчинку. Спершу керівник трупи вважає, що знайда лише додасть їм проблем, проте маленька Азія швидко пробуджує у героях любов та ніжність, про які актори майже забули через важке мандрівне життя.

Бездітна п’ятдесятирічна Патті та її чоловік нарешті відчувають себе батьками, а їхній чотирнадцятирічний племінник, граючись із Азією, поринає у світ дитячих ігор, ніби компенсуючи своє нещасливе дитинство. Занедбаний майданчик у одному зі спальних районів Риму, де у трейлерах, і практично без вигод, живуть люди та дресировані звірі, стає для Азії найкращою домівкою.

Дівчинка вже не хоче повертатися додому. Та чи прийде колись за нею мати?

Кохати і співчувати вчиться і герой фільму "Серце тварини" швейцарської режисерки Северіне Корнамузац. Суворий фермер, що живе десь у Альпах, знає все про домашніх тварин, проте його спілкування із власною дружиною звелося до кількох коротких команд та швидкого спарювання десь у хліві. Новий робітник, палкий та гарячий Іспанець, на власному прикладі доводить хазяїнові, що на жінок не діють закони тваринництва та ветеринарії.

Іще одну історію про подорож до омріяної мети розповів нам фільм Умберто Пазоліні "Мачан, омріяна гра". Ця реальні події трапилися на Шрі-Ланці кілька років тому. Жителі нетрів, удаючи з себе гандбольну команду, отримали візи до Німеччини та згодом втекли до різних країн Євросоюзу. 

Стати нелегалами шрі-ланкійців змусило важке життя на батьківщині, де й досі тримаються колоніальні закони, які прирівнюють місцеве населення до безправних рабів, над якими панують білі іноземці.

Нелегали удають із себе гандбольну команду, адже розуміють, що лише імітування панів дозволяє їм бути "кимось" у Європі, де люди жорстко діляться на привілейовану касту "членів Євросоюзу" та покидьків з інших країн. Зрештою, вони таки забивають один м’яч у ворота європейської команди і тієї ж ночі тікають, рятуючись від поліції.

Ці люди вже, мабуть, ніколи не повернуться на батьківщину, але зможуть купити своїм рідним телевізори, які стоятимуть у їхніх халупах без електрики та викликатимуть заздрість у сусідів.

Російський слід та українська участь

Цього року росіяни представили на "Молодості" дві драми: Павла Бардіна "Росія 88" та Василя Сіґаєва "Вовчик".

Фільм Бардіна розповідає про угрупування скінгедів, які знімають фільм "про Росію" і виставляють своє відео в Інтернеті. Цифра "88", яка стоїть у назві фільму та є назвою самої молодіжної банди, позначає подвоєння восьмих літер німецького алфавіту – "HH", - що перекладається нацистами як "Heil Hitler!"

У стрічці використані документальні зйомки, де перевдягнені скінхедами актори запитують пересічних росіян про їхнє ставлення до гасла "Росія для росіян". І якщо молодь охоче погоджується із такою позицією, то пенсіонерка, вихована на зразках радянської дружби народів, мужньо переконує "скінів", що Росія завжди була інтернаціональною державою.

Зрештою, захопившись естетикою псевдодокументальних зйомок (на прес-конференції Бардін підкреслив вплив на свій фільм стрічок "Відьма з Блер" та "Монстро"), творці фільму оминули таку важливу для своєї теми соціальну проблему. Як зауважила одна українська журналістка, важко повірити, що такий розумний та симпатичний хлопець як Штик (Петро Фьодоров) став скінхедом і подався до групи тупих неосвічених недоумків із "Росії 88". 

Бардін пояснив мотивацію героя його підлітковою агресивністю та залюбленістю в праці Макіавеллі. Втім, на екрані ми так і не побачимо Штика із книгою відомого філософа у руках. Погодьтеся, виглядає трохи дивно, що мотивацію персонажа нам розкриває не сама стрічка, а її режисер під час особистого спілкування.

Важко зрозуміти причину дивної поведінки матері та доньки і в фільмі "Вовчик". Гуляща жінка весь час шукає собі нового коханця, а її відлюдькувата донька проводить усі дні, чекаючи на маму та розмовляючи із мерцями на кладовищі. За десять років ніхто з них не змінився – фінал демонструє нам ту ж повію-алкоголічку і її мовчазне насуплене дитя. Важко повірити, що за роки розлуки ніхто з них не набув нових якостей.

Зрештою, великим недоліком сучасного російського кіно є його незмінна претензія на повчальність та навіть деяку універсальність. Звернути нашу увагу на долі усіх скривджених дітей хотів режисер "Вовчика" Василь Сіґарьов, а Павєл Бардін зауважив, що саме бажання "чогось навчити" глядача спонукає його до створення фільмів.

І хоча режисер "Росії 88" переконував, що історія героїв таки важливіша за мораль, така гонитва за двома зайцями, зрештою, шкодить фільмуванню. Фінальні сцени "Вовчика" та "Росії 88", трагічні та жорстокі, проте смерті безневинних закоханих чи дівчинки-підлітка виглядають безглуздо через свій відвертий моралізм.

Підбиваючи підсумки конкурсної програми "Молодості 39", можна лише порадіти, що цього року у Київ потрапило стільки серйозних, професійно зрілих режисерських дебютів. 

На жаль, український фільм "Відторгнення" на їхньому тлі виглядав не надто презентабельно. Цікаво, скільки років мине до того часу, коли на "Молодості" з’являться українські фільми, за які не буде соромно.

Усі фотокадри взято з сайту фестивалю "Молодість"


powered by lun.ua