Прем’єри тижня: фільми про виклик суспільній моралі

Обережно, "Посилка"!

Фільми американця Річарда Келлі важко зрозуміти і практично неможливо переказати. Його заплутані, наповнені філософськими роздумами історії нехтують правилами традиційної сценарної структури і більше нагадують наркотичний тріп чи релігійне одкровення.

При цьому Келлі залишається палким шанувальником голлівудського жанрового кіно, на кшталт фільмів Альфреда Гічкока або Джеймса Кемерона. Втім, серед кумирів режисера є також представник "Нового Голлівуду" Мартін Скорсезе, автор загадкового "Пікніка біля висячої скелі" австралієць Пітер Вір та кінорежисер з нестримною фантазією Террі Ґілліам.

Із таким різноплановим списком "вчителів" Річарду Келлі вочевидь важко творити передбачуване та лояльне до пересічного глядача кіно. На думку режисера, взірцевий фільм повинен бути багатогранним, наповненим різними смислам, які можна виявити лише після кількох повторних переглядів. Зрештою, Річард Келлі не вважає свої фільми недоступними для середнього глядача.

Цей принцип спрацював у першій стрічці режисера "Донні Дарко" (2001), яка миттєво здобула величезну армію фанатів у всьому світі. Картина "Історії Півдня", яка вийшла на екрани 2006 року, зацікавила переважно критиків, але закріпила за Келлі статус культового незалежного режисера.

Та вже свій третій фільм "Посилка" режисер зняв за гроші великої голлівудської студії "Ворнер Бразерс". Цього разу його місія виявилася нездійсненною - зняти касовий фільм, залишаючись вірним власному химерному творчому методу.

Сценарій до "Посилки" Келлі написав сам. В основу стрічки лягло невеличке оповідання "Кнопка, кнопка" фантаста Річарда Метісона, відомого насамперед завдяки своєму роману "Я - легенда". В історії йдеться про молоде подружжя, яке несподівано отримує дивовижний подарунок - маленьку коробочку з кнопкою під скляним ковпачком.

Якщо натиснути кнопку, пара миттєво отримає 50 тисяч доларів, але натомість десь помре одна незнайома їм людина. Перед закоханими, що переживають не найкращі часи, постає моральна дилема, адже обирати доводиться між власним щастям та найважливішим моральним принципом "не убий".

І хоча твори Метісона часто потрапляли на великий екран, "Кнопка, кнопка" була екранізована лише раз - у серіалі "Сутінкова зона". Річард Келлі, який з дитинства захоплювався цим фантастичним телешоу, довгі роки мріяв перетворити улюблену історію на повнометражний фільм. І ось тепер цей фільм виходить на українські екрани.

У головній ролі Норми Льюїс знялася Камерон Діаз, яка любить експериментувати у мистецькому кіно, а загадкового містера Стюарта зіграв Френк Ланджела - президент Ніксон із фільму Рона Говарда "Фрост проти Ніксона". І коротка історія Метісона обросла новими деталями - Норма стала вчителькою, а її чоловік Артур інженером з НАСА. Зрештою, у фільмі Келлі за життя людини дають більшу суму - 1 мільйон доларів.

Попри зірковий склад та знамениту першооснову, стрічка "Посилка", здається, нікого не вдовольнила. Зараз картина знаходиться у самому хвості американського Топ-10, із мізерними результатами у 13 млн. доларів. Окрім глядачів, що голосують трудовим доларом, залишилися незадоволеними і критики. Докоряли в основному заплутаним та незрозумілим сюжетом та химерним сценарієм.

Проте відомий американський критик Роджер Еберт, який долучився до загального критичного настрою, все ж зауважив, що "Посилка" змогла його захопити та заінтригувати. За це фільм і отримав свою "трійку". А від себе додам - якщо ви вагаєтесь, чи йти на "Посилку", чи ні, і не бачили жодної роботи Річарда Келлі, то спочатку обов'язково перегляньте хоча б одну. Якщо сподобалось - сміливо у кінотеатр.

Оцінка фільму - 3 з 5

Убивства та шлях до родинного щастя

Перше, що впадає у вічі після кількох секунд "Законослухняного громадянина" - це поголене обличчя Джерарда Батлера. Здається, востаннє він так красувався у провальному "Привиді опери" Джоела Шумахера. Проте Батлер без бороди, як Сталін без вусів - виглядає якось несерйозно, а з таким героєм напруженого трилеру не знімеш.

Зрештою, починалося все багатообіцяюче. Під час спроби пограбувати будинок двоє нападників вбивають дружину та маленьку доньку інженера Клайда. Через неправильно зібрані докази, прокурор та адвокати злочинців ідуть на угоду - один отримує смертний вирок, а інший три років ув'язнення. Клайд не може змиритися із прогалинами у судовій системі, яка дозволяє злочинцям залишатися безкарними, і бере правосуддя у свої руки. Через десять років він убиває обох нападників і вже сам потрапляє за ґрати.

Спочатку судочинці та слідчі упевнені, що мають справу зі згорьованим батьком, який прагнув тільки смерті винуватців своєї біди, але все виявляється не таким очевидним. Тому що Клайд має намір фізично знищити усіх корумпованих юристів та суддів, що виносять несправедливі вироки. І це може йому вдатися, оскільки він є супергенієм убивства, який працював на спецслужби.

Попри такий інтригуючий сюжет "Законослухняний громадянин" не виглядає цілісним твором. Він ніби складений з різних фільмів останнього часу: "Пилки", "Декстера", "Звичайних підозрюваних", але в основі картини знаменита історія про графа Монте-Крісто, який помсті своїм ворогам присвятив життя.

Викликають запитання також і деякі деталі у фільмі, які здаються неправдоподібними, проте залишені для драматичного ефекту. Дивно також поводять себе і можновладці Філадельфії, які вживають неадекватні заходи стосовно терориста.

Зрештою, фільму можна було б багато що вибачити, якби він розвивав задану на самому початку тему недосконалості судової системи. Адже питання закону, правосуддя та справедливості не втрачають своєї актуальності. Про жорстокість та інколи навіть абсурдність американського судочинства свідчить хоча б арешт Романа Полянського, - скривджена дівчина вже давно вибачила його, але закон продовжує переслідувати режисера.

Проте "Законослухняний громадянин" повільно з'їжджає у бік заяложеної теми родинних стосунків. Парадоксальним чином, ствердження сімейних цінностей роблять стрічку абсолютно аморальною, адже усі жахливі вбивства, виявляється, відбувалися лише заради того, аби заступник прокурора, що за роботою забув рідну доньку, врешті-решт сходив на її шкільний виступ. Можливо, стверджувати цінність родини потрібно у менш кривавий спосіб?

До речі, сценаристом "Законослухняного громадянина" є Курт Віммер. Він був режисером та автором сценарію бойовика "Ультрафіолет" із Мілою Йовович. У планах Віммера робота над рімейком нашого улюбленого фільму з Арнольдом "Згадати все". Але після "Законослухняного громадянина" можна бути впевненим, що Вергувена Віммер не перевершить.

Оцінка фільму 2,5 з 5