Бешкетниця Маланка у святій Софії, або Про співи і ворожбу

97
14 січня 2010

На свято Маланки "Країна мрій" зібрала гостей у заповіднику Софії Київській.

Багато присутніх були вже навчені холодом на різдвяні гуляння - і приходили підготовані: тепліше вдягнені та з власними термосами. Інші купували трав'яний чай та активно грілися: танцювали парами або разом у дружному великому колі. Ті, хто був гуляв із "Країною мрій" і попередні свята, часто усміхалися, впізнаючи одне одного в обличчя.

Легко було помітити, що людей було менше, ніж на другий день Різдва - але веселе та щире гуляння на Маланки принесло не менше радості. Олег Скрипка в цей день грав у Львові - можливо, тому частина його шанувальників вирішила на Маланки посидіти вдома, а на гуляння до Софії завітати 15 або 19 січня, щоби окрім радощів від щедрівок мати ще і втіху від автографа.

Традиційних "Маланчиних" оладок не було - зате серед присутніх дітей багато хлопчиків тішились можливістю защедрувати, хоч би і продавщицям чаю.

Весела музика заохочували присутніх грітися танцями 
Своя сорочка ближче до тіла: фольклорні гурти "Кросна" та "Гуляйгород" виконували щедрівки, зібрані на батьківщині - відповідно у Західному Поліссі та Центральній Україні.

У кінці виступу гурт "Кросна" ще й заколядував, бо учасники ще не колядували для зимової "Країни мрій" і захотіли, щоби люди почули колядки з їхньої місцевості.

Як і попередні зимові свята від "Країни мрій", гуляння на Маланки відбулося на території Національного заповідника "Софія Київська" 

Бешкетниця Маланка

"Це власне є формою травестії: ходить перевдягнений парубок, він - Маланка, така недбала господиня, яка не знає взагалі що вона робить, не від світу цього - дуже дивна, - розповідає лідер гурту "Гуляйгород" Сергій Постольник.

У одній із пісень іде цілий опис того, як Маланка господарює: "Пішла пасти качори - качори загубила, пішла мити чашку, тарілку - потопила, і фартушок біленький замочила..."

"Пустіть Маланку до хати подушки перевертати" - це показовий момент, яка вона бешкетниця, що їй все дозволено. І для того, щоби не було таких господинь в цьому домі, треба задобрити цю Маланку: їй треба дати калача, книша або ковбаски, сальця чи копієчку на горілочку," - так радив Сергій Постольник обороняти хату від поганих господинь.

"Десь водять козу, а десь журавель ходить, а десь коня водять - в кожній місцевості своя традиція", - каже Микола Огородний, майстер соломоплетіння. Він же розповів і про традиційні прикраси для житла: "На Маланки найперше - це має бути традиційна коза. Друге, як для загального циклу різдвяних свят, це зірка, яка сповіщає нам радісну новину. Ну, і дідух - це прадавній, ще дохристиянський символ, саме біля нього збирались душі наших предків".

Після закінчення свята всі охочі фотографувались із різдвяними зірками 
Серед постійних символічних прикрас для житла була ще пташка: солом'яна, паперова або дерев'яна. Це був посередник між цим та вищим світом.

"Люди цю чарівну істоту за свого життя усяко намагались задобрити, бо були переконані, коли прийде пора відходити у інші світи - тоді не казали "померти" - то саме ця пташка мала підхопити людську душу та понести до раю. Тому за земного життя вона повсякчас була там, де збиралась вся родина," - пояснив символіку Микола Огородний.

Щедрик-ведрик та набір для ворожіння

Вечір Старого нового року зветься Багатим: в цей день роблять багату кутю, ставлять святкову вечерю, потім щедрують та віншують господарям щастя, добробуту та довголіття.

У традиційних щедрівках багато архаїчних язичницьких мотивів, для них характерний і дуалізм - поєднання язичницької та християнської культури: у заспіві деяких щедрівок спочатку віншують для господаря, а уже в приспіві говориться, що Христос народився.

Були і ті, хто досі не бачив різдвяну шопку 
"Традиційно дівчата щедрували а хлопці водили козу. У щедрівках дуже багато шлюбної теми: окремі щедрівки для заміжжя та одруження," - говорить лідер фольклорного гурту "Кросна" Олена Видрич.

Дівчатам цікаво було дізнатися свою долю - і вони ворожили. Вечір 13 січня був уже третьою ніччю ворожіння за зиму - до нього таїнство робили на свята Катерини та Андрія.

Способів було дуже багато. Ввечері, коли вже багата вечеря відбулася, дівчата йшли до сусідів у дроварник, де зберігаються дрова, брали оберемок, приносили до хати - і кидали додолу. І рахували, скільки їх: якщо парне число - значить, в цьому році заміж вийде, якщо ні - то не вийде цього року.

Дівчата ще "слухали долю": ходили до родичів чи сусідів, підходили до вікон і дивилися, що люди роблять. Якщо там читають книжки - то будеш багато вчитися, якщо людина молиться - будеш богомільним.

"У дитинстві для себе вислухала-таки свою долю - я підійшла до хати, а там хлопець грав на іоніці. Музикою тоді я ще не займалась і не цікавилась, але усе збулося з часом", - розказала дівочий секрет керівник гурту "Кросна" Олена Видрич.

У пізнішому віці, як уже кортіло вийти заміж, дівчата гадали на хлопців: виходили на вулицю і першого зустрічного чоловіка питали, як звати - так зватиметься і твій суджений.

Визначали і напрямок, в яке село дівчина поїде жити: виходили з хати та слухали, де загавкають собаки - в той край і йти заміж. Або знімали чобіт і кидали через хату: в який бік дивився носок чи халява (в кожних селах був різний підхід до цієї делікатної справи) - то в той бік і заміж іти.

"Дівчата рахували стовпчики на паркані - якщо був у корі - то буде багатий жених, якщо надломлений - то буде удівець, а як цілий - то буде молодець", - розповіла учасниця гурту "Гуляйгород" Ірина Барамба про звичаї центральних областей України.

"Ще дівчата пекли балабушки і заносили собаку, якого перед тим день не годували. Дівчата викладали кожна свою балабушку (її замішували на тісті із водою, яку носили ротом від криниці) і запам'ятовували, де чия лежить.

Чию балабушку пес з'їсть першою - то та дівчина піде заміж. Як затягне у куток - то поїде до чоловіка у далекі села, якщо надломить - то значить дівчина одружиться в цьому році, але розведеться, а як надкусить раз, а потім ще раз повернеться - то двічі буде заміжня. Це вже старі баби придивлялись за дівчатами і розтовкмачували, що їх чекає," - поділилась Ірина знаннями про ворожіння.

Ще дівчата підходили під хати і слухали, що говорять. Як в хаті хтось скаже "сідай" - то значить не піде заміж цього року, а як скажуть "іди" - то піде. А господарі вже знали, що їх підслуховують, і котрі добрі, то казали "Іди, іди, іди!", а злі - "та посидь ще, посидь!"

14-го січня вдосвіта або просто зранку усі господарі чекали маленьких хлопчиків, які співали посівалки і засівали. Добре, коли перший "палазник" - людина, що переступить поріг хати - це хлопець, він має нести багатство та щастя. Якщо ж перші палазники були дівчата - їх могли і в хату не пустити.

В цей день - 14 січня - двері мають бути відкриті для щедрівників, бо вони приносять в дім добробут і процвітання. А якщо ваш дім оминули - то господарям слід задуматися, що вони зробили недоброго за рік і чим могли образити людей.

А тих, кого все ж таки оминули, і хто досі не чув ні колядок, ні щедрівок - 15-го та 19-го січня "Країна мрій" та Софія Київська чекатиме на наступних гуляннях: Святого Василя та Водохреща.

Усі фото - Максима Поліщука

powered by lun.ua