Острів Зміїний очима італійського художника

Історія з островом Зміїним, здавалося б, давно закінчилась. За оцінкою екс-міністра закордонних справ Петра Порошенка, Україні з 25 нафто- та газоносних ділянок належить 19. З іншого боку, під юрисдикцію Бухаресту відійшло 79,34% спірних територій в Чорному морі. І хоч у Юлії Володимирівни напередодні виборів ще були амбітні плани відстояти втрачені морські кілометри, Гаазький суд - інстанція остання.

Нещодавно в одній з київських галерей відкрився арт-проект присвячений Зміїному італійця Мікеле Дантіні - професора, художника, фотографа та куратора. І це - цілком інша історія забутого богом острову, в якій геополітичний контекст просто відсутній.

На відкриття власної виставки художник не приїхав. Але справа не у візиті знаного в наукових та мистецьких колах європейця, а саме у нас - проект створювався для України: показати інший погляд на нашу з вами реальність. І погляд цей мав бути спокійним та безпристрасним.

Порозпитувати Дантіні про його зацікавлення Україною вдалось через фейсбук та електронну пошту. Адже подія для нашого арт-простору майже безпрецедентна: якщо не враховувати діяльність Центру Пінчука (у них свої стратегії та цілі щодо привезення в Україну західних художників, котрі перш за все пов'язані з їх "зірковістю" та цінами на роботи), в Києві творчість європейських авторів можна побачити нечасто.

Як художник, котрий більшість своїх проектів зробив на віддалених від цивілізації просторах, Дантіні якнайкраще підходив для цього проекту. Влітку минулого року, коли йому запропонували зробити проект в Україні, Дантіні знімав безлюдний африканський острів, утворений вулканом. І у пошуковій системі по запиту "Україна острів" він отримав посилання виключно по Зміїному.

Як справжній науковець, Дантіні перш за вже дослідив історію острова, від античності і до сьогодні. Але від політики та будь-яких "вітань" історії художник абстрагувався. Його перш за все цікавили ландшафт, перелітні птахи, що тут спиняються, види вокзалів (Дантіні також побував в Одесі та Харкові) та малосімейні багатоповерхівки - естетика периферійного буття. Все те, з чого і складається життя тут і зараз.

І, на відміну від більшості фотографів, які показали Заходу Україну - від Бориса Михайлова з його бомжами до Юргена Телера, котрий фотографував українських моделей з сумками на голові - Дантіні уник будь-яких штампів.

Тут і далі - усі фото з проекту "Зміїний. Український блокнот". Крім Зміїного художник побував у Харкові та Одесі і фото з цих подорожей теж увійшли у проект

Єдиний кадр, який, по ідеї, мав би різати очі - фото задрипаної малосімейки, з мережнивнимі совдепівськими тюлями у вікнах та строкатою клумбою, огородженою пластиковими пляшками. Але ж ні. Краса. Яку здатне угледіти естетське око європейця - вічного мандрівника, котрий шукає саме ту красу, яка жодним чином не нагадує його рідні місця і, в той же час, через об'єктив його фотокамери саме таких рис набуває - узгодженості, спокою, самодостатності та прохолодної байдужості.

Проект "Зміїний. Український блокнот" також про те, як світ продовжує обростати симулякрами.

Наприклад, на острові живуть люди, переважно прикордонники і їхні сім'ї. При цьому, в Україні приймаються закони щодо розвитку Зміїного і будівництва церкви на його території - адже, держава має дбати про духовність своїх громадян.

Як ця історія виглядає зі сторони? І чим сучасна історія України може бути цікава в контексті історії Європи? Запитання, на котрі можуть бути несподівані відповіді.

- Мікеле, розкажіть з чого почалась ваша історія зі Зміїним? Чим зацікавив вас цей острів?

- Зі Зміїним все почалося тоді, коли я працював на маленьких островах між Африкою та Карибами. Мене цікавлять віддалені місця, маленькі нації, місця та спільноти "без історії". Тільки там можна змінити погляд на звичні нам речі, можна поглянути на глобальні процеси з дуже локальної точки спостереження.

Моє ставлення до таких місць, як Зміїний, досить суперечливе: мене приваблюють та відштовхують нічиї місця, адже там панує самотність та спустошеність.

- Що для вас мистецтво? Адже ваш підхід представляє одну з ключових європейських тенденцій у мистецтві - "мистецтво як дослідження", можливо, занадто наукове та відсторонене, але достеменне та прискіпливе до деталей.

- Мистецтво мало б бути питанням "а що як..?", аніж зосередженням на якихось очевидних деталях. Мистецтво може схрещувати багато практик та сфер пошуку, як це робить наукове дослідження.

Але я бачу певні обмеження у мистецтві-як-практиці. Адже мистецтво, це, перш за все, турбота та прив'язаність до тих місць, де ти побував, це твій інтимний досвід переживань, це люди, які приходять на твої виставки та цікавляться твоїми роботами.

- Ви - професор історії сучасного мистецтва. Наскільки, на вашу думку, сумісні поняття "сучасність" та "історія"?

- Я не впевнений, що турбота вимірюється історично, сучасна це історія чи ні. Людина займається мистецтвом тому, що її турбують певні речі, перш за все, переживання та спогади, з ними пов'язані.

Мікеле Дантіні: "Моє ставлення до таких місць, як Зміїний, досить суперечливе: мене приваблюють та відштовхують нічиї місця, адже там панує самотність та спустошеність"

Історія ж мистецтва не в стані "схопити" цей вимір мистецтва, вона вивчає мистецтво як факт, що відбувся, а не як процес. А мистецтво-як-турбота - це і мистецтво як процес. Можливо, мистецтво не таке унікальне та не таке важливе, як здається людям, залученим в цю сферу.

Сучасне мистецтво важливе настільки, наскільки воно може сприяти рефлексії щодо грошей, влади, інакшості, страху. Ось і все.

- Ваші вчителі в мистецтві.

- Бас Ян Адер, Роберт Смітсон, Он Кавара. Як закоханий у мистецтво, я люблю занурюватись у втрачені традиції: наскельні малюнки південної Африки, ранньохристиянські та мосарабські мініатюри.

Люблю як грандіозність, так й інтимність барокового малярства. Рубенса та Адама Ельсхаймера. У мене також своя фаза Вермеєра. Але вивчення історії мистецтва захоплює і одночасно втомлює мене.

- Де ви ще плануєте показати проект "Зміїний. Український блокнот"? І чи збираєтесь надалі співпрацювати з українськими галереями?

- Сподіваюся, що в Італії та Німеччині. Виставлятись в Україні - чому б ні: мене б стимулювала ідея зацікавлювати тут людей мистецтвом як практикою дослідження, зокрема інших культур.

P.S. Дантіні - рафінований естет і йому вдалось показати Україну такою, якою її може побачити дещо втомлений, але ще цікавий до життя європеєць, для котрого світ - виключно в деталях. Звідси - любов європейців до колекціонування, неважливо чого - коробок від печива чи світлин з подорожей.

Адже, врешті решт, з їх допомогою можемо досліджувати свою особисту історію (алюзія навіяна художнім твором Умберто Еко "Таємниче полум'я цариці Лоани", головний герой котрого, втративши пам'ять, намагається її відновити переглядаючи свої дитячі та юнацькі колекції).

Також, як на мене, Дантіні вдалось розвіяти один з міфів про українську периферію - що вона цілком нефотогенічна. Якщо подивитись на неї іншими очима, виявиться, що в спальних районах є своя вишуканість та краса.

І нехай це просто "записи на полях" мандрівника, необов'язковий репортаж без сценарію та галереї шокуючих портретів. Але в ньому є життя, яким би нам воно не здавалось дивним - нам складно побачити Україну такою, або і неможливо.

Принаймні, не знаю жодного українця, який би поїхав відзняти ландшафт Зміїного чи зробити серію портретів його мешканців. Можливо, нам Зміїного вистачило у новинах.