Прем’єри тижня: традиційний мультфільм, несмішна комедія та тюремна драма

Від 18 березня на українські екрани виходять: дитяча анімаційна пригодницька стрічка "Як приборкати дракона" Діна ДеБлуа та Кріса Сандерса (США), романтична комедія "Полювання на колишню" Енді Тенанта (США) і драма "Камера 211" Даніеля Монзона (Іспанія).

Подружися із Іншим

Стрічка "Як приборкати дракона" розповідає про казковий світ вікінгів, у якому рудобороді кремезні воїни у рогатих шоломах співіснують із найсправжнісінькими вогняними драконами. На маленькому острівці Берк дев'ять місяців іде сніг, а три падає град, тож його жителі не звикли до сентиментів. Їхнім головним покликанням у житті є війна із драконами, які періодично розорюють і без того скупі запаси вікінгів. Тож не дивно, що у місцевій школі дітей навчають винятково способам убивства своїх крилатих ворогів.

Єдиний, хто не вчиться цьому ремеслу, - хлопчик Гикавка. Його батько - вождь племені на ім'я Стоїк - соромиться слабкого та хирлявого сина, який щоразу, як виходить на вулицю, обов'язково потрапляє у якусь халепу. Та усе змінюється після того, як Гикавка знаходить у лісі пораненого дракона. Спілкуючись із ящером, хлопчик розуміє, що дракони не такі вже й погані істоти, а війна між людьми та драконами триває через те, що вікінги ніколи не намагалися по-справжньому зрозуміти своїх ворогів.

Стрічка "Як приручити дракона" не розповідає нічого нового, бо конфлікт між батьком та сином, кохання до недоступної дівчини, непорозуміння із оточуючими та подвиг-ініціація героя - це стандартні складові голлівудських кінострічок. Несподіваною є лише постать Гикавки, який стараннями сценаристів більше нагадує невротичного персонажа Вуді Аллена, ніж хлопчика-вікінга.

Гикавка - такий собі "єврей" (у ліотарівському сенсі), себто істота далека та чужа для обивателя і саме тому потенційно трагічна. У 1980-х, 1990-х Стівен Спілберґ (а саме він був одним із засновником студії Dreamworks Animation, яка і випустила "Як приборкати дракона") у своїх фільмах вперше вивів на кіноекран Іншого, за постаттю якого вгадувався знедолений єврей, спочатку як метафора ("Чужопланетянин"), а потім і як реальний історичний персонаж. Режисер показував страждання Іншого і переконував глядачів, що дружба із ним не лише можлива, але й необхідна.

Схожі установки транслює і стрічка "Як приборкати дракона".

Окрім Гикавки, Іншими у картині є також дракони. А якщо зауважити, що дракон виступає міфологічним символом Сходу, війна вікінгів із ящерами стає метафорою двобою Орієнту та Оксиденту. Стрічка вказує глядачам, що дракони насправді хороші і що з ними можна дружити, просто у них жорстокий лідер, якого треба прибрати спільними зусиллями.

З іншого боку, у західноєвропейській міфології перемога над драконом означала подолання страхів та приборкання власного несвідомого і цим позначається дорослішання героя. Втім, усі ці можливі інтерпретації тільки додають картині шарму.

Зрештою, стрічка "Як приборкати дракона" - прохідна для студії Dreamworks Animation. Вона не така рефлексивна як "АнтZ", не така іронійна та дотепна, як перший "Шрек" чи весела, як "Мадагаскар".

Втім, у картині присутні усі необхідні для хорошого дитячого фільму елементи: пригоди, дружба, перше кохання а також карколомні та надзвичайно захоплюючі польоти на драконах.

До речі, стрічку створили Дін ДеБлуа та Кріс Сандерс - автори популярного мультику "Лайло та Стіч". Режисери вирішили згадати свого старого персонажа, і подарували дракону Беззубику стічеві красиві банькаті оченята та широку усміхнену пащеку.

Оцінка фільму 4 з 5

"Полювання на колишню"

Мисливець за головами Майло отримує нове завдання - він повинен заарештувати та відвезти до в'язниці свою колишню дружину Ніколь, яка втекла з-під застави. Майло охоче береться за справу, бо має намір помститися жінці, яка зрештою обрала журналістську кар'єру, а не його кохання.

Втім, доправлення Ніколь до поліційного відділку виявилось не таким простим завданням: парочку переслідують наркоторгівці, про яких Ніколь мала намір написати статтю, а також бандити, яким Майло заборгував гроші. Та й саме колишнє подружжя починає розуміти, що розлучення, можливо, було найбільшою помилкою їхнього життя.

Загалом, важко збагнути, що мали на увазі творці картини, коли знімали "Полювання на колишню". Стрічка настільки порізана монтажем, що фактично втрачає будь-який натяк на осмислений сюжет та історію.

Склалося враження, що режисер картини Енді Тенант спочатку мав намір знімати кримінальну комедію, але потім студія вирішили перетворити фільм на ромком. Або ж навпаки - у ромком додати елементи криміналу.

У результаті вийшла ні риба, ні м'ясо - черговий фільм, у якому багаторазові переробки вже давно вбили усе живе. Та й Джерарду Батлеру і Дженніфер Еністон, які грали подружжя, фактично не було що робити у цьому фільмі.

Тож актори просто відпрацьовували свої традиційні екранні амплуа: Еністон втілювала імпульсивну та емансиповану городянку, яка в душі залишається "маленькою дівчинкою", а Батлер, немов павич пір'я, розпускав свій тваринний чоловічий шарм.

І хоча у фільмі, безперечно, було кілька вдалих та кумедних моментів, більшість екранного часу спливає повз глядача, не зачіпаючи його ані на мить. Стрічка триває майже дві години і це явно забагато для комедії, тим паче, що значна частина "Полювання на колишню" припадає на нудні "розборки" між закоханими.

Крім того, сам сюжет фільму виглядає надзвичайно недолуго, через що викликає безліч запитань (скажімо, чому втікачку Ніколь ігнорують місцеві полісмени, а її коханого Майло ніхто не переслідує за викрадення автомобіля?). Подібний недолік можна було б пробачити, якби картина була смішною та дотепною, але у цьому випадку викликає лише роздратування.

Оцінка фільму 2 з 5

"Камера 211"

Стрічка Даніеля Монзона "Камера 211" мала неабиякий успіх у рідній Іспанії: минулого року вона здобула 8 нагород престижної кінопремії "Ґойя", а також отримала кілька інших місцевих кінопризів. "Камера 211", за різними версіями, ставала "Найкращою картиною року", відзначалася за найкращу режисуру, сценарій та акторську майстерність.

Стрічка розповідає про молодого наглядача в'язниці Хуана Олівера, який у свій перший робочий день потрапляє у епіцентр бунту ув'язнених. Випадково залишений у зоні старшими наглядачами, Олівер змушений прикидатися одним із злочинців. Довгий день у компанії небезпечних покидьків суспільства змінює погляд Олівера на систему пенітенціарних установ.

Картина Даніеля Монзона і справді розпочинається як жорстка драматична історія "свого серед чужих". Юнак, що намагається вижити серед найжорстокіших злочинців, несподівано для себе стає їхнім глашатаєм та починає співчувати ув'язненим. Стрічка тримається на саспенсі, адже Олівера можуть викрити у будь-який момент, і напруження щоразу лише зростає.

Монзон відверто демонструє криваві та жорстокі сцени, але для нього ця жорстокість є породженням радше суспільної несправедливості, ніж природних нахилів самих злочинців.

Зрештою, ця авторська позиція примушує робити із фільму досить химерні висновки. Якщо вірити Монзону, ув'язнені злочинці просто жертви жорстокого ставлення з боку суспільства, насамперед наглядачів тюрем, які знущаються зі своїх підопічних. А насправді крадії та убивці моральніші та людяніші за наглядачів та поліцейських, які не гребують навіть побиттям вагітної жінки та брехнею у вічі. Зрештою, натовп, який збирається біля в'язниці, не менш жорстокий за тих, хто сидить за ґратами.

Цікаво, що негативними персонажами у "Камері 211" є інтеліґентні курдські сепаратисти, які навіть у в'язниці читають книжки, не цікавлячись кримінальним життям. Їх Монзон абсолютно не шкодує, як і його чесні герої-злочинці. Складається враження, що корінь зла захований у книжках та в'язницях, і їх може подолати відважне (та нерефлексивне) чоловіче братерство.

Уся ця соціальна демагогія лише відштовхує від картини. Зрештою, починаєш співчувати не героям "Камери 211", і аж ніяк не дурепі, яка на 9-му місяці вагітності попхалася у натовп, ризикуючи життям своєї дитини, а оцим приємним та освіченим курдам, які стають жертвами розбурханої агресивної людської стихії.

Ще Варлаам Шаламов писав, що творчі особистості відповідальні за романтизацію кримінальних злочинців, які у всіх випадках залишаються негідниками. "Камера 211" - це якраз ще один приклад такої романтизації.

Оцінка фільму 4 з 5