Російські жахи, німецька любов та французька солідарність

Російський горор: хто не сховався

У Росії із горором традиційно не склалося. За радянських часів цей жанр був цілковито зневаженим, адже серйозно розходився із офіційним баченням радянської людини, яка за "найсправедливішого у світі ладу" мала би позбутися усіх своїх забобонів та тваринних страхів. Проте горор мав своїх шанувальників навіть в Радянському Союзі. За часів перебудови чисельні кооперативні кіностудії взялися знімати фільми жахів, позначені місцевою культурною специфікою. Втім, вже найперші російські горори продемонстрували абсолютне невміння кінематографістів серйозно працювати із цим жанром.

Експерименти продовжилися і в новому тисячолітті. Скажімо, "Мертві доньки" перенесли на російський ґрунт традиційні японські історії про привидів, "Жесть" та "Обхідник колій" спекулювали на слешері із його обов'язковим героєм - маніяком, "ССД" звертався до треш-слешеру, а "Юлечка" взагалі стала першим російським еротико-педофілічним трилером з елементами біологічних аномалій. Приємними винятками на цьому неприглядному тлі стали лише картини Ніколая Лєбєдєва "Зміїне джерело" та "Шанувальник".

Оскільки російський горор - річ ефемерна, поява кожного нового фільму жахів "Made in Russia", викликає зацікавлення поєднане зі скепсисом. Стрічка "Ховайся!", створена продюсерською командою Влада Ряшина, Сєрґєя Сельянова та Віталія Бордачьова, мала би поєднати західний професіоналізм та східну душу в одному горорі. Для цього продюсери запросили до роботи над картиною ірландського режисера Джонні О'Рейлі, який до того працював журналістом у Росії та зняв дві короткометражки і один документальний фільм. Ірландець, який в університеті вивчав російську та довго жив у цій країні, мав би стати провідником між двома культурами, та на жаль, не подужав.

Найперше, що характеризує комерційну стрічку - її жанр. У фільмі "Ховайся!" жанрова специфіка не існує як така. Самі творці картини характеризували її як горор та "атмосферний трилер", а Джонні О'Рейлі додавав, що для роботи над картиною передивився усього Гічкока, хоча той не знімав ані горорів, ані "атмосферних трилерів". "Ховайся!" ніби-то містить у собі елементи детективу, трилеру, горору, любовної історії, фільму про "російську мафію" та фантастики. Водночас це НЕ детектив, НЕ горор, НЕ трилер, НЕ фантастика тощо, адже їхня жанрова специфіка так і залишаються не розробленою, а задані сюжетні ходи не розвиваються.

Сюжет абсурдний настільки, що його важко переказати: десь у якихось горах, на обшарпаній метеорологічній станції живуть якісь метеорологи. Один весь час клеїть архітектурні споруди із сірників, інший, вочевидь, нудьгуючи за розпадом СРСР (мапа цієї країни висить у його кімнаті поряд із зображеннями Леніна), полює на Єті, а наймолодший член колективу - 19-річний Ромаш ховається на горищі та їсть збиране молоко. Якось до них навідується багате подружжя, яке заблукало у горах. А потім усі ці персонажі таємничим чином зникають і на станцію приїздять рятівники і міліціонери. Двоє слідчих залишаються на станції і намагаються розгадати таємницю.

Втім, у стрічці "Ховайся!" дратує не лише заплутаний та незрозумілий сюжет, а й численні творчі промахи її авторів. Скажімо, місцевість, де відбуваються події, ніяк не позначена (знімали у Криму, на Чатир-Дазі, але мали на увазі, мабуть, Росію), хоча це надзвичайно важливо для тої ж самої "атмосфери фільму". Крім того, абсолютно не зрозуміло, коли на станції починається день, а коли ніч, здається, що вони змінюють один одного у довільному порядку.

Проте найперше запитання: хто всі ці люди? Персонажі представлені мимохідь та абияк, а їхні характери позначені лише пунктирно. Привабити глядача до стрічки "Ховайся!" мав, вочевидь, зірковий склад: Юрій Гармаш, Алєксєй Ґуськов та Антон Шаґін . Втім, ці актори лише старанно відпрацювали свої типажі: Гармаш "рвав тєльняшку", горлав та зображав "простого російського мужика", Ґуськов втілював інтелігентного, але цинічного персонажа, а Шаґін грав такого ж наївного лопуха, як і в "Стилягах".

Та й діалоги персонажі картини вели занадто літературні, які, в кращому випадку, викликали сміх, а в гіршому - роздратування. Натужні спроби пожартувати також шарму цій стрічці не додали. Найдотепніший жарт: "А хтось думав про психологічну сумісність персоналу на цій станції?". Схоже, що автори стрічки також не думали про психологічну сумісність глядачів та свого творіння.

Метеорологи, олігархи, таємничий Сєрьожа, вбивство батьків Ромаша, загадкова родимка, Єті, гра у Шерлока Холмса біля каміну (і звідки він на радянській станції?) - всі ці частинки пазлу крутяться у голові і ніяк не складаються у цілісну історію.

Як відомо, одним із улюблених прийомів Гічкока був МакГаффін - у його фільмах події часто розгорталися довкола якогось предмету, невідомого та неважливого для глядача та життєво значущого для персонажів. У стрічці "Ховайся!" немає нічого подібного, скоріше, уся картина є суцільним МакГаффіном, незначущою сліпою плямою, довкола якої відбуваються насправді важливі події для кінобізнесу.

Оцінка фільму 1 з 5

Франція на експорт

Події стрічки "Париж! Париж!" ("Faubourg 36") Крістофа Баратьє ("Хористи") відбуваються 1936 року у паризькому передмісті. У новорічну ніч 1935-го через борги вкорочує собі віку власник кабаре "Шансонія" і будівля переходить до жадібного та жорстокого Ґалапіа - багатія, бандита та найкращого друга місцевих нацистів. Колишні співробітники театру починають нове життя - хтось займається політичною діяльністю, хтось шукає щастя у новому шлюбі, а хтось падає на дно.

Головний герой фільму робітник сцени Піґуаль все своє життя віддав "Шансонії", а тепер через безробіття може втратити сина - соціальні служби віддають хлопчика його легковажній матері, яка у пошуках любовних пригод покинула родину. Піґуаль має намір заново відкрити "Шансонію" і повернути собі та своїм друзям акторам втрачену гідність. Втім, справи кабаре йдуть не надто добре, доки у колективі не з'являється нова співачка - юна красуня Дус. Дівчина одразу впадає в око старому Ґалапіа. Проте Дус не приймає залицянь багатія і закохується у його найбільшого ворога - молодого комуніста Еміля. Майбутнє театру під загрозою...

Стрічка "Париж! Париж!" прямий нащадок кінокартин "Життя прекрасне" та "Амелі". Життя до Другої світової війни ці фільми показують у легковажній та пародійній манері, а протистояння між правими та лівими тут зводяться до любовного трикутника. Важливі соціальні та політичні зміни, що спіткали Францію, постають перед нами у водевільній обгортці з любовних пригод, сімейних негараздів та непорозумінь між найкращими друзями.

Зрештою, "Париж! Париж!" не досягає трагізму стрічки "Життя прекрасне" - у фільмі є і євреї, і комуністи, але ми так і не дізнаємося, що сталося із цими людьми по війні. Все, що нам потрібно знати, - це благополуччя "Шансонії", яка вижила у роки окупації.

Яскраві барви та "лакована картинка" створюють казкову, нереальну атмосферу для усього, що відбувається на екрані. Стрічка "Париж! Париж!", звісно, і не мала на меті відтворення справжнього "духу 1930-х", адже вигадка тут головує над реальністю. Зрештою, вона створює впізнаваний образ "Франції на експорт". У цій уявній країні немає жодних соціальних проблем, а є лише вино, романтичні пісні про Париж, акордеон, кохання, прогулянки під зоряним небом та, звісно, сусідська солідарність жителів маленьких бідних квартальчиків, яка так зворушувала ще у фільмах Жака Таті.

Втім, "експортна" упаковка не рятує стрічку "Париж! Париж!" від очевидних проблем зі сценарієм та від недоречно заплутаного сюжету. Ця стрічка створена насамперед для тих, хто досі вважає "Амелі" своїм улюбленим фільмом, а також любить "французьке кіно", "французьке вино" і взагалі усе "французьке".

Оцінка фільму 4 з 5

"Красунчик 2" ("Zweiohrküken")

Сіквел відомої стрічки Тіля Швайґера про любовні пригоди плейбоя-журналіста Людо Деккера. У першій частині "Красунчика" Людо, аби уникнути в'язниці за хуліганський вчинок, змушений відпрацювати 300 годин у дитячому садочку. Його начальницею виявляється Анна, типова "синя панчоха", над якою Людо знущався у дитинстві. Тепер дівчина мріє помститися своєму кривднику та відправити його за ґрати. Проте несподівано Анна закохується у свого підлеглого. Та й сам Людо починає розуміти, що відверта та щира Анна подобається йому більше, аніж накачані силіконом дівулі.

У другій частині "Красунчика" коханню Анни та Людо загрожує поява його колишньої подружки, в яку хлопець колись був нестямно закоханий. Анна починає підозрювати Людо у зраді...

Романтична стрічка, розрахована насамперед на жіночу аудиторію. Як і в першій частині, окрім красунчика Тіля Швайґера, у картині з'явиться і Володимир Кличко.