"Предстояние" Міхалкова: Комдив Котов завдає удару у відповідь

Фільм є продовженням історії головних фігурантів картини 1994 року "Натомлені сонцем". Усі вони, виявляється, вижили. Дія відбувається впродовж 1941-1943 років. Мітя дослужився до полковника НКВД і 1943 року дізнається, що комдива Котова не розстріляли, більше того, йому змінили статтю обвинувачення з політичної на кримінальну. Сам Сталін ставить перед Мітею завдання знайти Котова. У той самий час донька комдива Надя також розпочинає пошуки батька.

За Міхалковим вже давно та міцно закріпилася слава "трубадура імперії", авторитарного керівника та пихатого і прагматичного "російського баріна". Можливо, саме тому вже перші трейлери "Натомлених сонцем 2" та кіноплакати (і знамениті "фотожаби" на них), що з'явилися в мережі, викликали жваве обговорення на кінофорумах.

Здебільшого користувачі сприймали інформацію про новий фільм із долею секпсису та іронії, очікуючи черговий "патріотичний блокбастер" на кшталт "Адмірала" чи "Тараса Бульби", але ще більш помпезний та пафосний. Непорозуміння викликало, зокрема, слово "Предстояние", сенсу якого не розуміють навіть росіяни, хоча дехто висуває припущення, що це якийсь релігійний термін. Не менш дражливим виявився і слоган фільму: "Велике кіно про Велику війну".

[L]

Втім, Міхалкову таки вдалося здивувати і своїх критиків, і консервативне коло шанувальників. Він справді зняв своє "велике" кіно (правильніше, "довге" - тригодинне), але при цьому майже повністю зруйнував радянський міф про "Велику Вітчизняну війну". Ця картина підважує його основи більше, аніж традиційна вже критика дій Сталіна чи Жукова.

Більше того, складається враження, що Міхалков веде химерну подвійну гру: в інтерв'ю журналістам він говорить стереотипні слова про "велику перемогу", а у своєму фільмі показує гидкого стариганя Сталіна, малопривабливих "простих людей", піонерку, яка з легкістю здає свою подругу, та багато-багато крові.

За "Родіну" без Сталіна

Спілкуючись із журналістами, Міхалков та його команда із захватом розповідають про масштабність зйомок цього епічного фільму. Ми багато дізналися про пригоди багатотисячної масовки, про несподіване спалення мосту, про гіпсокартонну католицьку церкву, яка була настільки реалістичною, що невтаємничені місцеві мешканці хрестилися на неї. Не обійшли увагою засоби масової інформації і повідомлення про те, що знімальний майданчик фільму відвідали спочатку Владімір Путін, а потім і Дмітрій Мєдвєдєв власними персонами.

Втім, головне у картині - аж ніяк не її масштабність. Основний акцент у стрічці "Предстояние" робиться на приватних історіях комдива Котова та його дочки Наді. Міхалков демонструє глядачам насамперед суб'єктивний погляд на події. У фільм потрапило лише те, що могли переживати та відчувати його герої безпосередньо, тож ми не побачимо звичних з радянського кіно епізодів у штабах Сталіна та Гітлера.

Більше того, режисер навіть не вказує, де відбувається дія його фільму. Батько та донька Котови існують в анонімному просторі якихось сіл, річок та полів, позбавлених назв. Так само режисер не вказує, яким чином Котов потрапив у штрафбат, а Надя стала санітаркою. Втім, усі ці деталі не мають для картини жодного значення. Подібна відмова від "об'єктивної" точки зору має на меті засвідчити відсутність владного ідеологічного центру, який може трактувати події на свою користь.

Разом із державною владою Міхалков відправляє на маргінес і владу релігійну. Його герої часто говорять про Бога, проте їхня віра не пов'язана з церквою, так само як і їхні уявлення про справедливість відрізняються від норм права. Ми бачимо у фільмі так звану нутряну, народну правду та віру, яка просто таки вивалюється на глядача з екрану шматками відрубаних кінцівок та клубами кишок.

Пилка Міхалкова

Кривава та жорстока картина "Предстояние" одразу потрапляє у контекст сучасного кіно. Зокрема, викликає порівняння із американською "Пилкою". У цих двох стрічок є багато що спільного, окрім відрубаних кінцівок. "Пилка" відстоює просту тезу: люди недостатньо цінують своє життя, тож слід допомогти їм у цьому, і чим нагляднішим буде урок, тим краще.

Проте для радянських громадян життя протистоїть не смерті, а війні, яка виявляється гіршою за смерть, адже прирікає вояків на неймовірні, нелюдські страждання. Комдив Котов та його донька надто легковажно та спокійно ставилися до того, що мали, і лише кошмар війни (абсолютно протилежний до ідилічного настрою першого фільму) допоможе їм з'єднатися.

Це такий собі "кривавий гуманізм", абсолютно протилежний до гасла фільму "Порятунок рядового Раяна", із яким порівнював "Предстояние" сам Міхалков. Звісно, журналістам хитрий Нікіта Сергійович сказав, що картина Спілберґа привчає молодь до думки, що саме союзники виграли у війні, тож він був вимушений зняти стрічку-спростування. Проте "Порятунок рядового Раяна" насамперед стверджує цінність кожного окремого людського життя і аж ніяк не спрямований на ствердження перемоги союзників у Другій світовій війні.

Цілком можливо, що Міхалкову просто потрібна була антитеза до свого власного фільму: його "гуманізм" аж ніяк не абстрактний, бо тримається на поєднанні землі та крові, яке американці зовсім не розглядають. Саме земля та кров притягують Котова і його доньку один до одного, немов магнітом. А майбутня неодмінна зустріч родичів декларується у фільмі не лише як досягнення справедливості, а ще й як воля Божа.

Велике перекроювання великого міфу

"Натомлені сонцем 2" - це не просто фільм про війну. Він виглядає провокативно і для Заходу, і для Сходу. Захід не звик до такої по-східному надмірної жорстокості, поряд із якою "висадка в Нормандії" виглядає дитячими забавками. З іншого боку, пострадянський глядач, вихований на військово-патріотичному кіно, не побачить у фільмі традиційних для цього жанру мудрих командирів, чесних, сміливих та відважних солдатів, придуркуватих німців та добрих згорьованих бабусь у хустинках.

Зате глядач побачить кривавий абсурд перших днів війни, солдатів, яких чавитимуть німецькі танки, німців, які не чим не гірші і не кращі від простих радянських громадян, і селян, які своєю байдужістю прирікають себе на смерть. Навіть "німецько-фашистським загарбникам" у фільмі дане слово, і слову цьому нічим не заперечиш, адже війна - це війна. Міхалков зриває вуаль цноти із радянського солдата і зображає його як брудного, голодного, облізлого дядька зі штрафбату, який матюкається через слово або ж як наївного юнака, який у крові та слині проголошує своє останнє бажання - подивитися на груди красивої санітарки.

І ніхто не зможе дорікнути Міхалкову, мовляв, "цього бути не могло", адже кожен епізод у стрічці спирається на чиїсь спогади та на архівні документи. Режисер не лише зводить людські життя та смерть до цілковитого абсурду, де не існує жодної справедливості, окрім Божої волі, незрозумілої учасникам подій, але й перетворює свій фільм "про війну" на якийсь ледь не бахтінський карнавал, де смерть, народження, земля, тілесність та непристойний чорний гумор зливаються в одне ціле, де кремлівські курсанти гинуть під танками разом з вояками штрафбату, перемішуючи свою кров та частини тіла у багатостраждальній російській землі.

Оцінка фільму 4 з 5