"Країна мрій": шалені танці під дощем
Фестиваль Олега Скрипки під назвою "Країна Мрій" цього року запам'ятається безжальною зливою з градом у перший день. Але позитиву від цього заходу в результаті виявилося не менше, ніж завжди.
Тисячі людей, які вибралися цими вихідними на київське "Співоче поле", розуміли: там панує настільки феєрична атмосфера, що заради неї варто:
- протовктися до входу на фестиваль крізь вузьку "Алею майстрів", на якій уже о 12-й, за 2 години до початку фестивальної програми, важко було поворушити кінцівками;
- заплатити 30 гривень за вхід, хоча раніше фестиваль проводився безкоштовно, а зараз довгі черги за квитками на тій самій тісній алеї створювали додаткові перешкоди;
- а декому - навіть мерзнути в мокрих вишиванках після згаданого дощу, чекаючи, коли організатори зрозуміють, чи можливо оживити промоклу техніку на вечірній сцені.
До речі, на дитячу галявину набилася найбільша за всі роки кількість людей: близько двох сотень дітей та дорослих сиділи і слухали без жодного мікрофону казки Лірника Сашка. А той хвалився, що за кілька тижнів гулятиме на весіллі хлопця й дівчини, які познайомилися під час його виступу на фестивалі "Арт-поле".
Було спекотно і парко, але відвідувачі цього, здається, навіть не помічали: вигоцували, обливаючись потом, біля майстерні танців, або намагалися оцінити вірші поеток-двотисячниць, які реконструювали давній обряд "Обдаровування Марени".
Курс каліграфії змило дощем |
А от на кобзарській сцені все було, здавалось би, як завжди: одні й ті самі виконавці співали ті, що й завжди, старосвітські пісні під свої старосвітські бандури. І аудиторія до них щороку приходить, переважно, одна й та сама.
Одним словом, щоб вивести кобзарів "у люди", на літературній сцені брати Капранови вирішили організувати "Кобзарський слем". Слем - це таке орієнтоване на широку публіку змагання поетів, які стараються сподобатися непідготовленим слухачам, і часто епатажна поведінка сильніше впливає на оцінку аудиторії, ніж власне вірші.
"Масовими" за настроєм були лише ведучий - слем-майстер Артем Полежака, і... сама назва. Спокусившись новим форматом, послухати традиційну музику прийшла купа такого народу, що раніше до кобзарського майданчику не доходив. І, судячи з настрою, всі були задоволені: прикольно, типу.
Години півтори поспіль Алею майстрів збурював народ з плакатами, що скандував "Тут - вулиця Мазепи". Вони перед тим утворювали живий ланцюг уздовж колишньої вулиці Січневого повстання, більшу частину якої кілька днів тому перейменували на Лаврську.
Фото надано активістами "Простору свободи" |
Дощ двічі намагався пробитися першого дня, і обидва рази по співочому полю починав ходити майстер-різб'яр з тріскотливою вертушкою, якою він намагався розігнати непогоду. На третій раз це не допомогло.
Буквально за п'ять хвилин мокрими як хлющ були навіть ті, хто стояв під деревом і парасолями. А в кого прихистку не було - скаженно танцювали під зливою. Потім зникло по домівках 90% глядачів. А решта викручували вишиванки, дехто купував сухий концептуальний одяг за мокрі гривні, і чекали, що вирішиться з технікою головної сцени.
На другий день народ збирався тяжко, повільно. Дихати на Алеї майстрів було помітно легше. І хоча легка сонячна мжичка з обіду майже не припинялася, ентузіасти надолужували втрачені напередодні години.
А надвечір, коли розпогодилося, на Співоче поле таки підтягнулася вся традиційна кількість глядачів. Так, що місця на зелених схилах фактично не лишалося.