Прем'єри тижня: три фільми, які розчаровують

Експлуатейшн за права людини

Цього літа уславлений модернізатор жанру експлуатейшн Роберт Родріґез анонсував два гучних проекти. За перший із них - рестарт франшизи про Хижака - Родріґез боровся зі студіями довгі роки і врешті-решт випустив під своїм продюсуванням. Проте стрічка не переконала шанувальників грізної позаземної потвори і провалилася в прокаті.

Наступний проект Родріґеза - фільм "Мачете" - міг стати справжньою сенсацією. Три роки тому, невдовзі після виходу "Ґріндгаузу" режисер оголосив, що перетворить фальшивий трейлер з цього фільму на справжню повнометражну картину.

Шалений ритм, море крові, кам'яне обличчя актора Денні Трехо і традиційний родріґезівський гумор цього псевдотрейлеру обіцяли глядачам не менш захопливий кінофільм. Проте, як це часто трапляється, реклама виявилася цікавішою за саму картину.

У "Мачете" Родріґез був і співрежисером, і співавтором сценарію, відтак, ця картина не надто відрізняється від його попередніх робіт. І, як завше, у своєму фільмі Родріґез виступає як кіноман, який із ностальгією згадує криваві та наївні треш-фільми зі свого дитинства.

Стрічка розповідає про непідкупного мексиканського федерала на прізвисько Мачете, якого переслідує наркобарон Торрез. Мачете змушений податися у США та розділити нелегку долю нелегального емігранта. Якось його наймає на роботу багатий американець і обіцяє 150 тисяч доларів за вбивство сенатора МакЛафліна

Мачете дізнається, що МакЛафлін хоче ввести жорстокі обмеження для мексиканців-нелегалів і охоче береться за цю роботу. Однак, під час виконання замовлення виявляється, що Мачете просто використали у брудній політичній боротьбі. Тепер на нього полює поліція, люди сенатора, мисливець за головами, техаські расисти і сам Торрез.

Та усі ці головорізи не знають, що убити Мачете надзвичайно важко. Крім того, на його захист виступає красуня-офіцер еміграційної поліції та могутня організація нелегальних емігрантів "Мережа".

Роберт Родріґез стверджував, що ідея "Мачете" виникла у нього ще під час зйомок фільму "Десперадо" (1995). Його надзвичайно вразила груба "бандитська" зовнішність Денні Трехо, який знімався в епізодичній ролі, тож режисер вирішив, що актор буде ідеальним кандидатом на роль "мексиканського Жана-Клода Ван Дамма".

Зрештою, Мачете зовсім не нагадує тривіального героя бойовика. Він такий собі мексиканський Геракл або ж Бетмен (ноланівського штибу) - трагічний герой, змушений поневірятися в ім'я ідеалів Добра та Справедливості.

Родріґез продовжує традицію фільмів категорії "Б", які також зверталися до епічних та міфологічних сюжетів європейської культури, проте надає своїй стрічці ще й гуманістичного пафосу "країни рівних можливостей".

Втім, недоліки "Мачете" зовсім не у цьому пафосі, а в загальній творчій кризі, що спіткала Родріґеза. Складається враження, що він прийшов до етапу "зняв, усе, що хотів", і тепер просто використовує свої напрацювання. У "Мачете" подибуємо лише дві-три ефектні та справді захоплюючі сцени, а решта фільму практично миттєво вивітрюється з пам'яті. Також стрічці дуже бракує динамізму - можливо режисер просто не захотів пожертвувати улюбленими епізодами для прискорення ритму своєї картини.

Єдине, у чому Родріґез таки не схибив, - це різнорідний, але ефектний акторський склад "Мачете". Окрім Денні Трехо в цьому фільмі знялися Роберт ДеНіро, Стівен Сіґал, Джессіка Альба, Ліндсей Лохан, Мішель Родріґез, Джефф Фейгі та улюблений родріґезівський актор Чіч Марін.

Оцінка фільму 3 з 5

Вавилон 2

Стрічка "Мамонт" може розчарувати тих глядачів, які традиційно очікують від фільмів Лукаса Мудіссона гострих сюжетних колізій, відвертих і шокуючих сцен та режисерських викликів. Ця картина сповнена конформізму, любові до людей різних національностей та віри у родинні цінності. Загалом, це такий собі пом'якшений варіант знаменитого фільму Алехандро Ґонсалеса Іньярріту "Вавилон" (2006).

У "Мамонті" присутні кілька сюжетних ліній, які поєднують між собою жителів різних куточків земної кулі. Йдеться про родину забезпечених нью-йоркців, сім'ю бідних філіппінців, а також тайську повію, яка заробляє гроші для свого малюка.

У "Мамонті" Мудіссон недвозначно натякає, що ідилічне щастя американської родини базується на експлуатації жителів «третього світу», які полишають свої родини заради праці на багатіїв. Така позиція випливає із політичних переконань шведського режисера, який є ліваком, феміністом, а на додачу - борцем за незалежність Палестини.

Зрештою, шведські медіа критикували його фільм саме за мізогінію та ненависть до жіночої емансипації. На думку шведських журналістів, "Мамонт" демонструє, що місце жінки вдома із дітьми, а не на роботі. Американський критик Роджер Еберт, у свою чергу, заявив, що не збирається шкодувати філіппінських нянь, які, працюючи в Америці, мають змогу перевезти своїх дітей у Штати та забезпечити їх гарною освітою.

Проте найбільший недолік "Мамонта" - це сентиментальність, із якою Мудіссон веде свою оповідь про "всіх на світі". Тому найбільше у цьому фільмі "чіпляє" сюжетні лінія, яка виступає у "Мамонті" на другому плані.

Йдеться про історію жінки-хірурга, яка через роботу не має вдосталь часу на власну дочку, і тому душею прикипає до маленького хлопчика, який знаходиться в реанімації. Переживання лікарки, яка кладе усі сили на порятунок безнадійно хворої дитини, прекрасно втілила Мішель Вільямс.

Оцінка фільму 3 з 5

Любити Москву

Стрічка "Москва, я люблю тебе" була інспірована режисером Єгором Кончаловським після успіху фільму "Париж, я люблю тебе" з проекту французького продюсера Еммануеля Бенбіхі "Міста кохання". Нагадаю, що у цьому фільмі 22 режисери у 18 новелах розповідали історії, дія яких відбувалася у Парижі.

Росіяни не стали вигадувати велосипед: їхня стрічка також складається із 18 новел, проте, на відміну від фільму "Париж, я тебе люблю", де були задіяні знамениті світові кінорежисери, освічуватися в коханні російській столиці взялися здебільшого люди, маловідомі широкому загалу.

Найбільш гучними постатями цього проекту, мабуть, можна вважати Івана Охлобистіна та самого Єгора Кончаловського разом з багаточисельною родиною. Серед акторського складу знаменитостей було більше: фільмі зіграли Євґеній Міронов, Дмітрій Дюжев, Наталья Фатєєва, Альбєрт Філозов, Гріґорій Антіпєнко та інші.

Перше, що впадає у вічі під час перегляду стрічки "Москва, я люблю тебе", - це повна відсутність фантазії у його творців. Перша новела в картині - екранізація ну дуууже вже бородатого анекдоту, а наступні опуси навіть фільмами назвати важко.

Усі історії картини "Москва, я люблю тебе" обертаються довкола двох-трьох заїжджених тем: провінційних шукачів щастя, "понаєхавших", мусорів та бандюків.

Серед архітектурних об'єктів, які у фільмі "втілюють" собою Москву, можна назвати хіба що метро, сталінські висотки та Кремль. В одному з епізодів ненадовго з'являється пам'ятник Єсєніну, який, кажучи по-сучасному, був "понаєхавшим замкадівцем", але таки спромігся "підкорити Москву".

Зрештою, з фільму ми так і не дізналися нічого нового про російську столицю. Вона, як і завше, сльозам не вірить (англомовний плакатик однойменної стрічки висить у одного з героїв на кухні), і її необхідно підкорити, аби щасливо зажити на Рубльовці.

Схоже, що ніхто з режисерів-сценаристів проекту Москву по-справжньому не любить, і більше того, не витрачає дорогоцінний час, аби милуватися її красою (якщо вона є). Принаймні так показати Москву, як зробив це Георгій Данелія у фільмі "Я крокую Москвою", або ж Марлєн Хуциєв у стрічці "Застава Ілліча" не спромігся жоден із 18 режисерів.

На увагу заслуговують хіба що новели "Етюд у світлих тонах" та "Об'єкт №1", але навіть ці фільми не настільки цікаві, аби марнувати півтори години свого життя на загалом марудну картину "Москва, я люблю тебе".

Оцінка фільму 0,5 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу в підготовці матеріалу