Українська кіноподія, або Мудак, я тебе люблю

Проект був офіційно анонсований ще в жовтні 2009 року на кінофестивалі "Молодість". За рік, що минув з того часу, деякі фільми альманаху встигли поїздити світом. Скажімо, фільм "Глухота" Мирослава Слабошпицького брав участь у конкурсній програмі короткого метру Берлінського кінофестивалю, а також увійшов до числа десяти фіналістів конкурсної програми короткого метру на кінофестивалі у місті Марта Віньярд, що в американському штаті Масачусетс.

Фільм "Гівно" (друга назва "По дорозі") Володимира Тихого здобув "Спеціальний приз журі" кінофестивалю FF600 у Словаччині, "Тупик" Івана Тимшина отримав спеціальну відзнаку журі у конкурсній програмі "Молоді фільмарі" на фестивалі BIAF у Батумі, а фільм "Українська література: посібник для мудаків" брав участь у фестивалі Dr. Mabuse в Барселоні.

Мудак як герой нашого часу

Головною темою альманаху є глибоко вкорінений в українську культуру феномен "мудацтва", що Володимир Тихий охарактеризував як "соціальну хворобу". В офіційному Маніфесті авторів проекту значиться, що "мудаки - люди, неадекватні ситуації, в якій опинилися, вони поза викликами часу - рухаються хибним шляхом і вперто вкладають свої зусилля в марноту-марнот".

На думку творців Маніфесту, ці неадекватні персонажі є породженням "вісімнадцяти років нездатливих спроб створити українське громадянське суспільство". Проте головним розплідником цієї зарази є не вітчизняний політикум, а радше наш рідний обиватель.

Саме Тихий є ініціатором, генеральним продюсером та "творчим керівником" "Мудаків". Цей проект виник як "виклик" ідейному застою в українському кіновиробництві. Загалом, він є своєрідною відповіддю популярному альманаху "Париж, я тебе люблю" та його численним клонам.

Усі режисери "Мудаків" повинні були дотримуватися трьох концептуальних обмежень: дія фільмів мусила розгортатися в Україні, у наш час і стосуватися звичайних людей. Поза цими правилами режисери мали повну творчу свободу, адже "Мудаки" - картина безбюджетна, і новели фінансувалися з кишені своїх авторів. Знаходити локації та апаратуру для зйомок кіноентузіастам допомагали знайомі та друзі.

Зрештою, альманах вийшов доволі строкатим та різнорідним: кожен з режисерів, звісно, уявляв "мудацтво" по-своєму, тож непосвяченому глядачеві інколи важко зрозуміти, чому той чи інший герой фільму вважається мудаком. Зв'язуючи усі новели воєдино, автори "Мудаків" дали своєму фільму ще підзаголовок - "Арабески".

Розірвати зачароване коло

Кілька слів теорії. Арабесками називають складний візерунок, що включає в себе багато розрізнених зображень, поєднаних спільним мотивом. На думку французького дослідника Жака Сулійу, арабеска стала знаковим мотивом ХІІІ сторіччя через свій розрив із чистою декоративністю.

Сулійу зазначає, що на той час оздоблення мало забагато зайвих деталей, через які взагалі почало втрачати будь-який сенс. Арабеска ж несла в собі "імпульс повернення до реальності, до набуття смислу".

Схожу тенденцію можна знайти і в картині "Мудаки. Арабески". У той час, коли українське кіно стало цілком декоративним та штучним видом діяльності, автори проекту намагаються повернути йому і соціальну гостроту, і смисл, і творчу потугу.

Арабеска звільняє, адже її орнамент не має жодних рамок, його можна продовжувати скільки заманеться. І наші "Мудаки" так само намагаються розірвати безглузде зачакловане коло, в якому живе український обиватель, і випустити його у сучасний світ, немов акваріумну рибу в повноводе озеро.

Не варто забувати, що одним із найперших мудаків у світовій історії був той біблейський дядечко, який закопав свої таланти у землю.

Мабуть, найбільш оригінальними фільмами на злободенну "мудацьку" тему були роботи Володимира Тихого "Гімно", "Рано-вранці" (Рекреації), "Свєта", а також "Мій друг Сєрьога" Івана Тімшина, "Останній лист" Юрія Ковальова, "Українська література: посібник для мудаків" Анатолія Лавренишина та Дмитра Коломойцева, "Труси" Жанни Довгич та "Кончєна" Аксіньї Куріної.

"Я тебе знаю, я тебе ..бав"

Ці слова фігурують в екранізації уривку з роману Юрія Андруховича "Рекреації" під назвою "Рано-вранці". У цьому фільмі Володимира Тихого йдеться про інтелігентну пару, Ореста та Марту, які рано-вранці на вулиці стать об'єктом переслідування нахабного гопника.

Орко намагається по-всякому залагодити ситуацію, щоб і перед дамою не зганьбитися, і з хуліганом у бійку не вступати, проте вирішує цю дилему не дуже зграбно.

Загалом, фільми Тихого виглядають найбільш брутальними на фоні інших новел. Він не цурається яскравих галицьких матюків у "Рекреаціях", зі смаком демонструє усі стадії розмазування лайна у "Гівні" та відверто знущається зі свого героя у "Свєті". Між тим, саме фільми Тихого відзначаються найкращим режисерським втіленням та цілісністю.

"Сєрьога - хороший хлопець"

Стрічка Івана Тімшина "Мій друг Сєрьога" є закадровою розповіддю до самого фіналу невідомого нам хлопця про свого найкращого друга Сєрьогу. З оповіді ми дізнаємося, що Сєрьога любить шансон, живе з мамою, бо "дуже її любить", і проявляє небачену щедрість, пригощаючи друзів за позичені в них же гроші.

На відміну від інших режисерів альманаху, які чомусь не часто зверталися до крупних планів, Тімшин будує свій фільм саме на них. У нього вийшов чудовий портрет "хорошого хлопця Сєрьоги" та його "ліпшого друга", від лиця якого і ведеться оповідь.

"Останній лист"

Щемка та найбільш зворушлива історія у "Мудаках". Маленький хлопчик знаходить на поштовій скриньці листа, адресованого незнайомому чоловікові. Конверт прийшов не за адресою і нікому не потрібен.

Хлопчик розкриває листа і читає слізне прохання старої матері до дорослого сина провідати її перед смертю. Малий радиться зі своїм другом і згодом вирушає в інший район міста (на далекі київські Позняки), аби передати листа.

"Останній лист" - це справжня драма, вміщена в 11 хвилинах екранного часу. Цей фільм може здатися занадто сентиментальним, але він вдало відтіняє загалом цинічні новели "Мудаків". Варто відзначити роботу звукорежисерів, а також гру маленького актора Родіона Прокопенка, який втілив картині головну роль.

"Українська література: посібник для мудаків"

Анімаційна робота Анатолія Лавренишина та Дмитра Коломойцева присвячена поколінням радянських школярів, які малювали у своїх підручниках непристойні картинки. На екрані за три хвилини звичайний підручник з української літератури перетворюється на збірку еротичних карикатур.

Кожен, хто в дитинстві домальовував цицьки портрету Лесі Українки, може із ностальгією згадати ті благословенні часи безтурботного дитинства. Одна з найвеселіших новел у збірці.

"Труси"

За визначенням режисерки Жанни Довгич, її фільм розповідає про чоловіка, який "врешті-решт дозволив собі побути самим собою, але заплатив за це високу ціну". І хоча авторка заявила, що головним героєм є саме страждалець-чоловік, на перший план у фільмі виходять саме його сімейні труси, які несподівано спричиняють трагедію. Ці труси ніби живуть своїм життям, стають окремим персонажем історії та закохують в себе з першого погляду.

На прем'єру "Мудаків" Жанна Довгич привела не лише своїх акторів, але й принесла ці феєричні картаті сімейники. Цей предмет туалету режисерка спеціально замовляла у столичному ательє.

За сюжетом картини, труси мають шити ув'язнені. Але колишні зеки, задіяні в масовці, пояснили режисерці, що це не "по понятіям". Втім, авторка фільму спеціально внесла у свою роботу долю умовності, без якої сприймати "Труси" важко - настільки малоймовірним є їхній сюжет.

"Кончєна"

Найбільш відверта новела "Мудаків". Дівчина свариться з коханим і з нетерпінням очікує на його дзвінок із вибаченнями. Та замість нього дівчині дзвонять люди, яких вона хотіла би чути найменше.

У "Кончєній" найбільше оголеної натури. Найефектнішою у фільмі є сцена, де дівчина, придавлена вішалкою, гола та знесилена повзе по коридору, щоб відкрити двері коханому, але розуміє, що помилилася, і на порозі на неї чекають проповідники Біблії.

Дітям від шістнадцяти

Через те, що в "Мудаках" можна зустріти оголену натуру та ереговані (хоч і намальовані) пеніси, автори проекту очікували, що прокатна комісія дасть фільму рейтинг "Після 21-го". Проте чиновники були ласкаві до фільму і дозволили дивитися його, починаючи з шістнадцятирічного віку.

Втім, як зауважив Володимир Тихий, вітчизняні ЗМІ не були такими розкутими. Національне радіо та один з демократичних каналів відмовилися відтворювати назву фільму, вважаючи її непристойною. Тож телевізійники просто "замазали" слово "Мудаки" у своєму сюжеті, а працівники радіо "запікали" його.

Чи дадуть "Мудаки" імпульс українським митцям вийти з ідейного застою, покаже час. Безперечно, цей проект є найяскравішою подією в українському кіножитті останнього часу. Крім того, ця стрічка спокійно може конкурувати із закордонною кінопродукцією у вітчизняних кінотеатрах.

А поки що варто очікувати вихід фільму на DVD. Туди увійдуть і ті кілька фільмів, які не потрапили в прокатну версію картини.

Оцінка фільму 4,5 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу у підготовці матеріалу

Реклама:

Головне сьогодні