Кінопрем'єри тижня: життя на пенсії, в океані та родині

Місце зустрічі ветеранів та громадян похилого віку

Колишній оперативник ЦРУ Френк Мозес веде тихе розмірене життя самотнього пенсіонера у типовому американському передмісті. Він намагається виростити авокадо та теревенить по телефону із працівницею пенсійної служби про жіночі романи.

Та якось до нього вдирається група озброєних молодиків і перетворює його будинок на решето. Пол змушений рятувати і себе, і свою подружку з пенсійної служби, на яку також розпочалося полювання.

Він вирушає по допомогу до старих друзів - ексцентричного параноїка Марвіна, колишнього суперагента Джо, відставного російського шпигуна Івана та кілерки Вікторії. Зібравшись разом, цей гурт пенсіонерів розпочинає власне розслідування, і воно приводить їх на саму верхівку американського політикуму.

Картина "Red: Реальні, екстремальні, зухвалі" - це екранізація однойменної коміксної міні-серії Воррена Елліса та Каллі Гамнера. Продюсувати стрічку взявся Лоренцо де Бонавентура, який працював над блокбастерами "Джі Ай Джо" та "Трансформери".

Під його керівництвом похмурий та кривавий сюжет коміксу був радикально змінений та пом'якшений, а уся критика дій американських спецслужб зникла. Таким чином фільм зміг отримати рейтинг PG-13 і вийти на широку підліткову аудиторію.

На головні ролі у фільмі запросили акторів, які зараз і справді є ветеранами кіно та шоу-бізнесу: Брюса Вілліса, Морґана Фрімена, Джона Малковича та Геллен Міррен. До них приєдналася зірка серіалу "Косяки" Мері-Луїз Паркер у ролі "ліричної героїні" та "дівчини Брюса".

Картина "Red: Реальні, екстремальні, зухвалі" балансує на межі кількох жанрів - класичного шпигунського трилеру із обов'язковою теорією змови, а також бойовика і комедії. Стрічка починається цілком у дусі "Трьох днів Кондора", згодом відмовляючись від його критичного пафосу.

І якщо картини 1970-х серйозно розмірковували над незаконною діяльністю спецслужб, то для фільму "Red" конспірологічна теорія - тільки привід для початку веселого балагану, яким по-суті і став фільм.

Врешті-решт, ця стрічка могла би бути ідеальним фільмом для приємного відпочинку. Умовна фабула (шпигуни-пенсіонери, які вирішили показати, що ще мають "порох у порохівницях"), умовне місце дій (якісь американські міста) та умовна колізія (вигаданий політик та його вигаданий військовий злочин) мали б максимально розслабити і позбавити мозок від зайвих думок.

Проте у стрічки "Red" є великий недолік - якась структурна та стилістична незавершеність, що не дає повністю зануритись у кінореальність. У якийсь момент ти душишся від сміху, а наступні десять хвилин нудишся і чекаєш, коли закінчиться епізод.

Це трохи розчаровує, бо від комедійного бойовика із таким акторським складом безперечно очікуєш більшого (втім, Брюс, Фрімен, Малкович та Міррен все ж на висоті). Тому картину "Red: Реальні, екстремальні, зухвалі" варто все ж таки дивитися у колі друзів, щоби можна було реготати за компанію, а потім у нудних місцях разом коментувати побачене.

Оцінка фільму 3,5 з 5

Таємниці п'яти океанів

Картину Жака Перрена та Жака Клюзо "Океани" деякі критики порівнюють зі знаменитою документальною стрічкою Луї Малля та Жака-Іва Кусто "У світі тиші" (1956), яка здобула "Оскар" та першою з документальних стрічок отримала "Золоту пальмову гілку".

Втім, між цими фільмами є значна різниця - якщо картина "У світі тиші" розповідала про людей та їхнє проникнення в океан, то "Океани", цілком у дусі часу, "надали слово" рибам та іншим морським жителям.

Як зізнавався Перрен у одному з інтерв'ю, своїм фільмом він намагався відповісти на дитяче запитання "Що таке океан?". Можливо, саме тому одним із персонажів цієї стрічки є хлопчик, який намагається розгадати для себе таємниці океану.

Відповідь на своє запитання Перрен шукав сім років - три роки готувався до зйомок і чотири фільмував. Зі знімальною групою об'їздив п'ять океанів та зафільмував п'ятдесят місць у різних куточках світу.

Для зйомок було збудовано кілька новітніх пристроїв, наприклад, схожий на торпеду "Йона" міг знімати прямо серед косяка риб і рухатися зі швидкістю 28 кілометрів на годину, а "Тефіда", яка фільмувала надводний простір, представляла собою кран із камерою, який кріпився до надувного човна.

Для більшої рівності зображення камера була обладнана гіроскопами, що орієнтувалися на центр Землі, а не на лінію горизонту, як це робиться зазвичай.

Завдяки своїм камерам Перрен зміг досягнути блискучого ефекту - він знайшов нові, незвичайні ракурси морських істот, фактично досягши величі "танцю зорельотів" з "Космічної Одіссеї" Стенлі Кубрика.

Взагалі, океан у Перрена уподібнюється космосу, а планктон та косяки риб - туманностям і зіркам. Швидкі морські хижаки нагадують астероїди, химерні риби, краби та омари подібні до прибульців, а гігантські кити пропливають над камерою, мов космічні кораблі у "Зоряних війнах".

Камера в "Океанах" швидко долає відстань із земної орбіти до морських глибин та із суші до океану. Для Перрена усі стихії тісно пов'язані між собою, він не втомлюється показувати як риби та дельфіни зринають в повітря, птахи пірнають у хвилі, а тюлені та пінгвіни постійно снують між сушею та водою.

Океан має власне життя: його мешканці бавлять малюків, полюють на слабших, воюють між собою. І єдина істота, яка здатна порушити цей баланс - людина.

Без зайвої патетики Перрен демонструє, як тюлень, оминаючи купи сміття, підпливає до магазинного возика, який незрозуміло звідки взявся на дні. Або ж показує кадри полювання на акул - рибалки відрізають їм плавці та хвіст і згодом понівечену рибу викидають помирати у воду. Усе дійство знімається з води і ми, з "риб'ячої" перспективи, бачимо, як акулу виривають із її стихії і як чергова жертва рибалок намагається вижити.

Ці кадри разюче контрастують із епізодом з того-таки "Світу тиші", в якому команда Каліпсо із незрозумілою насолодою влаштовує безглузду бійню акул. У Перрена ж агонія однієї рибини перетворюється на справжню трагедію.

Послання режисера "Океанів" цілком зрозуміле: океан потрібно вивчати не в музеях, витріщаючись на опудала, а комунікуючи із ним безпосередньо.

Перрен та його герой Хлопчик знаходять відповідь на запитання "що таке океан" в океанаріумі, дивлячись прямо у вічі великій рибі та вступаючи із нею у безсловесний діалог.

Оцінка фільму 4,5 з 5

"Життя як воно є"

Голлі (Кетрін Гейґел) - постачальник їжі, а Ерік (Джош Дюамель) - директор спортивної мережі. В них різні характери, уподобання та погляди на життя. Вони б ніколи не познайомилися, якби не спільні друзі, які запропонували їм стати хрещеними батьками доньки Софі.

Голлі та Ерік обожнюють дівчинку, але справжнє випробування для них розпочинається після нещасного випадку, в якому гинуть батьки Софі. Хрещені - єдина рідня, яка залишилася у дівчинки. І тепер двоє абсолютно несхожих людей повинні ужитися під одним дахом та замінити однорічній дитині тата і маму.