Кінопрем'єри тижня: ґеї, диявол та некерований потяг

32
26 листопада 2010

Коли хлопець зустрічає хлопця

Картина "Я люблю тебе, Філіп Морріс" американців Ґлена Фіккари та Джона Рекви була закінчена ще 2009 року, але ще й досі не вийшла на тамтешні екрани.

В США їй світить хіба що обмежений прокат, незважаючи на те, що виконавцями головних ролей були зірки Джим Керрі та Еван МакҐреґор.

 

Стрічка "Я люблю тебе, Філіп Морріс" виявилася занадто викличною для мейнстріму та недостатньо глибокодумною для фестивалів, тож знайти для неї вдячну аудиторію дуже непросто.

Ця картина знята за однойменною біографічною книжкою американського журналіста Стіва МакВікера, у якій розповідається про життя відомого афериста та геніального втікача із в'язниць Стівена Рассела. На відміну від звичайних шахраїв, Стівена штовхало на злочини не прагнення наживи, а кохання.

 

Вже у зрілому віці порядний сім'янин, вірянин місцевої церкви та чесний полісмен Рассел зрозумів, що є ґеєм, тож вирішив провести решту життя на власний розсуд. Він покинув родину та переїхав до Флориди.

Аби мати можливість розкошувати зі своїм коханцем, Стівен вдався до шахрайства, за що і потрапив до в'язниці. А там він зустрів ув'язненого на ім'я Філіп Морріс, який став коханням усього його життя.

 

Вийшовши на волю, Стівен зробив усе, щоб його коханого випустили достроково. Він хотів оточити Філіпа багатством та розкішшю, тож розпочав чергову аферу і незабаром знову потрапив за ґрати.

Стівен тікав з в'язниці п'ять разів, постійно знаходячи нові хитрі способи як це зробити, і його щоразу ловили біля оселі Філіпа Морріса. Нарешті правосуддю набридли ці витівки, і Рассел отримав 144 роки, які він має провести в одиночній камері, маючи лише одну годину на день для прогулянок.

 

Усі ці події знайшли своє відображення у стрічці "Я люблю тебе, Філіп Морріс". Коментарем до фільму можуть бути слова самого Стівена Рассела: "Моя історія розповідає не про злочин та кару, а про кохання".

Проте ми також маємо справу з життєписом геніального природженого брехуна, якого неможливо розкусити і тим паче зрозуміти. Тож багатоликий Джим Керрі, який втілив Стівена Рассела на екрані, підходить на цю роль просто ідеально.

 

Загалом, акторові вдалося створити портрет людини без ідентичності, яка живе лише власними пристрастями. Та найголовніша заслуга фільму в тому, що він позбавив гомосексуальне кохання декадентського блиску та відчуття власної винятковості.

Одностатеве кохання завше сприймалося як виклик так званій "нормі" і мистецтво (в тому числі й кінематограф) підтримувало існування цього образу, проте оцінювало його по-різному.

 

І хоча популярні ще з кінця ХІХ сторіччя оповідки про вампірів вважаються дослідниками завуальованими гомосексуальними історіями, безпосереднє зображення ґеїв у американському кіно до недавнього часу мало негативне забарвлення.

Ще 1980 року Вільям Фрідкін у картині "У пошуках партнера" демонстрував брутальні сексуальні сцени, зафільмовані у справжніх гей-барах. Гомосексуальна спільнота поставала у цьому фільмі осередком розпусти та огидних злочинів. Не дивно, що фільм викликав обурення в представників ЛГБТ-руху.

Таку ж реакцію мав і фільм Пауля Вергофена "Основний інстинкт" (1992), де бісексуальна жінка зображена холоднокровною убивцею.

 

Та навіть у цілком толерантних фільмах, присвячених знаменитим гомосексуалам (згадаймо хоча б "Повне затемнення" Аґнешки Голланд (1995), або ж у стрічках, знятих самими гомосексуалами, "інше кохання" щосили декларує свою винятковість.

Стрічка "Я люблю тебе, Філіп Морріс", навпаки, показує сцени одностатевого кохання настільки легко та невимушено, ніби ми дивимось звичайну романтичну комедію, а поцілунок двох чоловіків прямо у камеру є чимось настільки ж буденним, як і поцілунок хлопця та дівчини. І все ж подібні сцени викликають дивне відчуття, немов споживаєш морозиво зі смаком бекону - таке собі фрейдівське "unсheimlich".

 

Картина "Я люблю тебе, Філіп Морріс" - це майстерно зроблена, дотепна, розумна, проте доволі типова романтична комедія про коханців, яких постійно розводить доля. Та замість класичної драматургічної схеми "хлопець зустрічає дівчину" у ній фігурує хлопець, який зустрічає хлопця, і ця історія любові не вписується у звичні голлівудські шаблони, орієнтовані насамперед на головування "норми".

І все ж "Я люблю тебе, Філіп Морріс" зовсім не заслуговує на те, щоби припадати пилом у штучно створеній резервації "ґей-лесбійського кіно", адже справжнє кохання не визнає дурнуватих обмежень.

Оцінка фільму 4,5 з 5

Чорт забирай

Ще на початку двотисячних фільми М. Найта Ш'ямалана приносили сотні мільйонів, а зараз він провалює проект за проектом. Стрічка "Диявол" - це його чергова спроба повернути собі втрачені позиції, хоча б і в якості продюсера та автора історії.

 

"Диявол" - це перша частина із задуманої режисером трилогії про зло, яке чигає на жителів американських мегаполісів.

Друга частина, під назвою "Реінкарнація" має бути осучасненою версією знаменитої п'єси "Дванадцять розгніваних чоловіків", але з ухилом в паранормальні явища. Третій фільм повинен стати сіквелом стрічки "Невразливий", знятої Ш'ямаланом 2000 року.

У "Дияволі" розгортається класична історія про стосунки кількох чоловік, замкнених у одному приміщенні. Йдеться про групу людей, яка застрягла у ліфті багатоповерхової офісної будівлі.

 

Доки техніки, поліція та пожежники намагаються порятувати бранців, хтось із них починає вбивати своїх товаришів за нещастям. Убивства відбуваються щоразу, як у ліфті гасне світло, тож підозрюваними стають усі.

Цей сюжет був запозичений з роману Агати Крісті "І нікого не стало", у якому герої, ізольовані в одному приміщенні, починають гинути один за одним. Проте цього разу причинами смертей стає сам диявол.

 

Зустріч із дияволом - втіленням абсолютного зла - є класичним сюжетом для західної культури. Індієць Ш'ямалан вирішив розгорнути конфлікт максимально просто (якщо не сказати примітивно).

Нехитру мораль про милосердя та відповідальність продюсер Ш'ямалан зі своєю командою зміг розтягнути на весь фільм, та ще й кілька разів повторити її з екрана.

 

Зрештою, "Диявол" таки виконує свої функції - у деяких епізодах справді лячно. Виразна картина і з візуального боку - оператором-постановником стрічки став знаменитий Так Фуджімото, який створив гнітючу атмосферу картини "Мовчання ягнят" Джонатана Демме і "Шостого чуття" Ш'ямалана.

Проте фільму дуже бракує правдоподібності у самому сюжеті. Дрібні шахраї - явно не масштаб князя темряви, аби вовтузитися з ними у ліфті.

 

У "Дияволі" забагато повчань та замало чортівні. Історія про кількох чоловіків у одному приміщенні є своєрідним професійним тестом для драматурга, та, здається Ш'ямалан в черговий раз (згадаймо "Дівчину з води") із ним не впорався.

Оцінка фільму 3 з 5

"Некерований"

Нова стрічка від вельми плодючого ветерана голлівудських бойовиків Тоні Скотта. У фільмі йдеться про досвідченого інженера та молодого кондуктора, які повинні запобігти катастрофі та зупинити великий некерований навантажений токсичними хімікатами потяг, який мчить до великого міста.

У головних ролях: Дензел Вашингтон, Кріс Пайн ("Зоряний шлях"), Розаріо Довсон ("Дітки", "Клерки 2"), Ітан Саплі („Мене звати Ерл").

Фото з сайтів Кінопошук та Мультикіно   



powered by lun.ua